Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до фермерського господарства «Єврокомплекс-Агро» (далі - Господарство) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 році управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з Господарства заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій у сумі 1624 грн 75 коп.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що оскільки управління ПФУ призначило та виплачує пенсії за віком на підставі пункту «ж» частини першої -статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_600502/ed_2015_03_02/pravo1/T178800.html?pravo=1> ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які на час виходу на пенсію працювали у Господарстві, то Господарство зобов'язане відшкодовувати витрати, пов'язані виплатою та доставкою пільгових пенсій.

Станом на 6 лютого 2015 року сума невідшкодованих Господарством управлінню ПФУ фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за січень 2015 року становить 1624 грн 75 коп.

Суди встановили, що Господарство зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є платником страхових внесків, збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і страхувальником в розумінні Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час виходу на пенсію працювали у Господарстві.

Управління ПФУ вищевказаним особам призначило та виплачує пенсії за віком на підставі пункту «ж» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_600502/ed_2015_03_02/pravo1/T178800.html?pravo=1> як особам, які працювали у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 3 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, не є витратами ПФУ в розумінні пункту 6.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663; далі - Інструкція), і не підлягають відшкодуванню у визначеному нею порядку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, управління ПФУ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року і направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2012 року (справа № К/9991/41372/11), 4, 13 та 27 листопада 2014 року (справи №№ К/800/49720/14, К/800/13494/14, К/800/45667/14 відповідно), 12 лютого, 23 квітня, 25 червня 2015 року (справи №№ К/800/20411/14, К/800/36445/13, К/800/50670/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 13 Закону № 1788-XII, пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та пункту 6.1 Інструкції.

У наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема в ухвалах від 4 листопада 2014 року, 12 лютого, 23 квітня, 25 червня 2015 року, касаційний суд у подібних відносинах дійшов висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «б»−«з» статті 13 Закону № 1788-XII, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених ПФУ після 1 січня 2004 року, не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1622/ed_2015_03_02/pravo1/T031058.html?pravo=1>пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, покриваються підприємствами та організаціями.

Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оскільки за змістом абзацу п'ятого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV виплата пенсій таким особам здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а отже, і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій покриваються за рахунок ПФУ та Державного бюджету України відповідно.

Однак специфіка такого порядку полягає в особливостях пенсійного забезпечення зазначених осіб.

Так, згідно зі статтею 14 Закону № 1788-XII працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.

Аналіз положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV у контексті статті 14 Закону № 1788-XII дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до

1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону № 1788-XII.

Згідно з пунктом 6 Інструкції відшкодуванню підлягають витрати ПФУ на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.

За приписами пункту 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів ПФУ щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом десяти днів з новопризначених пенсій.

Підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФУ зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що визначено пунктом 6.8 Інструкції.

Суди встановили, що за Господарством рахуються пенсіонери-пільговики - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яким пенсія призначена відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону № 1788-XII. Згідно з цим пунктом на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1992 року № 244 «Про порядок призначення пенсій на пільгових умовах жінкам, які працюють в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро та більше дітей».

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції про відсутність у Господарства обов'язку відшкодовувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону № 1788-XII, є помилковим.

Отже, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову управління ПФУ, касаційний суд не врахував, що рішення цих судів не відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України при вирішенні питання щодо правильного застосування пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та підпункту 6.6 розділу 6 Інструкції, яка полягає у тому, що обов'язок з відшкодовування повністю витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, в частині пенсій, призначених у порядку статті 13 Закону № 1788-XII, покладений на підприємства.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у справах цієї категорії, зокрема у постанові від 7 липня 2015 року (№ 21-735а15).

З урахуванням наведеного відповідно до частини другої статті 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року, ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2015 року підлягають скасуванню, а позов - задоволенню.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2015 року скасувати.

Позов управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області задовольнити.

Стягнути з фермерського господарства «Єврокомплекс-Агро» на користь управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області заборгованість з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у сумі 1624 грн 75 коп.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков В.Л. Маринченко М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.А. Коротких І.Л. Самсін О.В. Кривенда О.О. Терлецький В.В. Кривенко