Історія справи

Постанова ВСУ від 09.04.2026 року у справі №910/16568/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/16568/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 (головуючий суддя - Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.)

у справі №910/16568/25

за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно"

про стягнення 499 320 630,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи

1. Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі за текстом також - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно" (далі за текстом також - ТОВ "Стрим Техно") про стягнення штрафних санкцій у розмірі 499 320 630,74 грн за порушення виконання умов договору від 05.05.2023 №154-10, договору від 16.08.2023 №319-30 та договору від 21.02.2025 №62-1160.

2. Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.01.2026 у справі №910/16568/25 повернув позовну заяву Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

3. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) позивач заявив до стягнення з відповідача нараховані штрафні санкції за поставку останній продукції неналежної якості та за порушення строку за трьома різними договорами.

Підстави для нарахування таких санкцій також є різними, а саме поставка товару неналежної якості (договір від 05.05.2023 №154 та договір від 16.08.2023 №319-30) та поставка з порушенням строків (договір від 21.02.2025 №62-1160).

Те саме стосується і наданих позивачем доказів, які складені окремо за кожним договором та з різних підстав, що свідчить про неоднорідність останніх;

(2) позов поданий до суду з порушенням правил об`єднання, а сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та, відповідно, ускладнить вирішення спору.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.02.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 у справі №910/16568/25 скасував.

Справу №910/16568/25 передав до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

5. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що:

(1) суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що укладені між сторонами договори від 05.05.2023 №154, від 16.08.2023 №319-30 та від 21.02.2025 №62-1160, на підставі яких заявлені позовні вимоги у цій справі, є аналогічними та підтверджують існування між сторонами одних й тих самих правовідносин;

(2) позовні вимоги виникають з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів;

(3) положення чинного процесуального законодавства не передбачають повернення позовної заяви з тієї підстави, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору, на що послався суд першої інстанції на обґрунтування підстав для повернення позовної заяви (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/2043/18).

Тоді як у цьому випадку об`єднання відповідних позовних вимог не буде мати своїм наслідком суттєве утруднення вирішення спору. Натоміст, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

6. ТОВ "Стрим Техно" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі №910/16568/25, залишивши в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.01.2026.

7. Підставою касаційного оскарження скаржник вважає:

- ухвалення апеляційним судом рішення з порушенням норм процесуального права, а саме: статті 2, частини першої статті 173, пункту 2 частини п`ятої статті 174, частини другої статті 236 ГПК;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо меж застосування частини першої статті 173 ГПК у випадках об`єднання позовних вимог, що випливають із розрізнених договорів поставки товарів оборонного призначення, кожен з яких має самостійний предмет доказування.

8. Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) апеляційний суд вибірково застосував імперативно визначені ознаки допустимості об`єднання вимог в одній позовній заяві, закріплені в частині першій статті 173 ГПК.

(2) у цій справі позивач об`єднав в одному позові вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за трьома різними договорами, кожен з яких є самостійним та автономним правочином, між якими не існує пов`язаності, такі вимоги: (1) не є однорідними; (2) не співвідносяться між собою як основні та похідні вимоги; (3) не пов`язані між собою підставою виникнення; (4) не обґрунтовуються одними і тими ж доказами; (5) невиконання одного договору не є передумовою для виконання іншого.

Той факт, що ці договори укладені між одними й тими самими сторонами, позов подано одним позивачем до одного і того ж самого відповідача, а у позові міститься одна і та ж вимога щодо стягнення коштів, не робить автоматично ці вимоги пов`язаними між собою: (1) однорідністю; (2) підставою виникнення; (3) поданими доказами; (4) як основні та похідні.

Фактичні обставини щодо кожного з договорів свідчать про об`єктивну неможливість сумісного розгляду вимог через: (1) автономність предметів доказування; (2) різнорідність підстав позову; (3) процесуальну складність; (4) відсутність зв`язку між вимогами.

(3) суд апеляційної інстанції вказав на пов`язаність вимог одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів позивача, проте якщо об`єднання вимог призведе до надмірного затягування розгляду або суттєвого ускладнення процесу через великий обсяг різнорідних доказів, воно є недоцільним з огляду на принцип процесуальної доцільності;

(4) апеляційний суд помилково послався на необхідність досягнення процесуальної економії та запобігання можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, так як у цій справі кожна вимога має самостійний предмет доказування, оскільки фактичні обставини за договорами не перетинаються, навпаки вони є докорінно різними, їх окремий розгляд є об`єктивно виправданим;

(5) існують окремі висновки Верховного Суду у схожих, але неподібних правових ситуаціях, в яких позивачі помилково об`єднували вимоги за різними правочинами, згідно з якими (висновками) сумісний розгляд автономних вимог, які не мають спільних підстав і доказів, а також не є однорідними: (1) є недопустимим; (2) штучно розширює предмет доказування та перешкоджає розгляду справи у строки, встановлені у статті 195 ГПК; (3) не забезпечує процесуальну економії та прямо суперечить статті 173 ГПК.

Водночас відсутня стала судова практика Верховного Суду щодо меж об`єднання вимог за декількома самостійними договорами у стратегічно важливій сфері оборонних закупівель, що створює правову невизначеність при застосуванні статті 173 ГПК.

Помилкове застосування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду у неподібних справах стало прямим наслідком відсутності висновку найвищого суду з цього питання, що, в свою чергу, призвело до безпідставного скасування законної ухвали суду першої інстанції, постановленої відповідно до статей 173 174 ГПК.

Формування такого висновку є вкрай необхідним для забезпечення єдності судової практики, правової визначеності сторін у сфері оборонних закупівель та недопущення подальшого застосування судами неподібної практики у спорах з відповідними правовідносинами.

9. 26.03.2026 Департамент через підсистему "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження.

10. Доводи позивача зводяться до того, що:

(1) закупівля товару оборонного призначення не вимагає формування окремої судової практики в залежності від цільового призначення товару, особливо якщо предметом оскарження є дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального, а не матеріального права;

(2) порушені скаржником у касаційній скарзі питання унормовано висновками Верховного Суду у постановах від 24.04.2023 у справі №916/1522/22, від 04.04.2023 у справі №911/1757/21, від 30.03.2023 у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі №905/2043/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, які врахував апеляційний суд при постановленні оскаржуваного рішення.

11. 01.04.2026 Департамент через підсистему "Електронний суд" подав ще один відзив на касаційну скаргу, який за змістом та вимогами є ідентичним відзиву, поданому до Суду 26.03.2026.

Розгляд Верховним Судом клопотань з процесуальних питань

12. ТОВ "Стрим Техно" подало клопотання про повернення поданого 26.03.2026 Департаментом відзиву на касаційну скаргу без розгляду з посиланням на те, що до вказаного відзиву на касаційну скаргу Департамент долучив квитанцію про його надсилання Департаменту, проте не надав доказів його направлення іншому учаснику справи - ТОВ "Стрим Техно", що свідчить про недодержання вимог частини четвертої статті 295 ГПК.

13. Департамент подав заперечення на вказане клопотання, в яких просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що:

(1) Департаментом подав відзив на касаційну скаргу через Електронний кабінет у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі також - ЄСІТІС), за наявної в якій інформацією в розділі Карта руху документу реєстраційної карти додаткових документів до вхідного документу від 26.03.2026 вх. №29.2-17/1069/2026/ д 1 (відзив на касаційну скаргу) вбачається, що зазначений документ був доставлений відповідачу 26.03.2026 о 14:30 год, що свідчить про подачу до Суду відзиву з дотриманням вимог процесуального права;

(2) відсутність квитанції про направлення процесуального документу через підсистему "Електронний суд" є наслідком технічної помилки, а тому не може бути підставою відмови у прийнятті процесуального документу Департаменту;

(3) на усунення виявленого недоліку, 01.04.2026 Департамент повторно подав відзив на касаційну скаргу (вх.№ 29.2-17/1069/2026/ д 4), до якого долучив квитанцію про направлення процесуального документа відповідачу.

14. Після подачі Департаментом 01.04.2026 ще одного відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Стрим Техно" подало клопотання про залишення його без розгляду, посилаючись на пропуск позивачем встановленого Судом строку на його подання.

15. Розглянувши клопотання ТОВ "Стрим Техно" про повернення поданого 26.03.2026 відзиву на касаційну скаргу без розгляду з урахуванням заперечень останнього та про залишення без розгляду поданого 01.04.2026 відзиву на касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про їх задоволення з огляду на таке.

16. Частини перша, четверта статті 295 ГПК передбачають, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

До відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

17. Згідно з частиною сьомою статті 42 ГПК якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

18. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (абзац 1 частини шостої статті 6 ГПК).

19. Відповідно до частини восьмої статті 6 ГПК особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

20. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 2 ГПК).

21. Згідно з частиною другою статті 13 ГПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

22. За змістом частини першої статті 46 ГПК сторони користуються рівними процесуальними правами.

23. Комплексний аналіз вищевказаних норм свідчить, що обов`язок надсилання копії касаційної скарги сторонам у справі, з метою забезпечення їх права ознайомитись з такою касаційною скаргою, кореспондується з аналогічним обов`язком іншої сторони (або іншого учасника справи) надіслати всім іншим учасникам судового розгляду зазначеної справи копії відзиву з метою забезпечення їх права ознайомитись з цим відзивом, в чому і полягає забезпечення рівності процесуальних прав та обов`язків сторін та інших учасників справи.

24. Докази такого надсилання (надання) в силу частини четвертої статті 295 ГПК додаються до поданого Суду відзиву на касаційну скаргу, що дозволяє Суду переконатись у дійсності такого надсилання, а також перевірити, який саме документ було надіслано іншим учасникам справи та їх повіреним та встановити факт отримання ними такого направлення.

25. Проте, як правильно вказує відповідач, до поданого 26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" відзиву на касаційну скаргу Департамент не надав доказів його направлення іншій стороні у цій справі, а саме ТОВ "Стрим Техно" (відповідачу), що свідчить про недотримання Департаментом вимог частини четвертої статті 295 ГПК.

26. Наведені у запереченнях доводи Департаменту в частині того, що ТОВ "Стрим Техно" (відповідач) отримав направлений ним відзив, про що свідчить картка руху документу з підсистеми "Електронний суд", Суд відхиляє, так як саме по собі отримання ТОВ "Стрим Техно" (відповідачем) в Електронному кабінету підсистеми "Електронний суд" відзиву на касаційну скаргу не звільняє іншого учасника (в цьому випадку Департамент) надати Суду докази надсилання його копії, як цього вимагає частина четверта статті 295 ГПК.

27. При цьому Суд враховує, що вказуючи на те, що відсутність відповідної квитанції про направлення відзиву на касаційну скаргу є технічною помилкою, позивач не надає жодних доказів на спростування на підтвердження того, що така технічна помилка дійсно існувала, зокрема, але не виключно: відповіді адміністратора відповідної підсистеми ЄСІТС, який міг би підтвердити/спростувати факт наявності відповідної технічної помилки та/або технічної неможливості надати/долучити до поданого Суду відзиву на касаційну скаргу докази його направлення відповідачу.

28. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК).

29. Частина перша статті 170 ГПК передбачає, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

30. Відповідно до частини четвертої статті 170 ГПК суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

31. З огляду на зазначене та враховуючи, що Департамент (позивач) не надав до поданого 26.03.2026 через підсистему "Електронний суд" відзиву на касаційну скаргу доказів надсилання відзиву і доданих до нього документів ТОВ "Стрим Техно" (відповідачу), як цього вимагає частина четверта статті 295 ГПК, Суд вважає, що такий (поданий 26.03.2026 відзив на касаційну скаргу) підлягає поверненню Департаменту (позивачу) без розгляду, що, в свою чергу, є підставою для задоволення відповідного клопотання ТОВ "Стрим Техно" (відповідача).

32. Поданий 01.04.2026 Департаментом через підсистему "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу, до якого останній надав докази його направлення іншій стороні у цій справі, а саме ТОВ "Стрим Техно" (відповідачем), Суд залишає без розгляду, так як такий поданий поза межами встановленого Судом ухвалою від 10.03.2026 строку (до 27.03.2026) та без заяви про його продовження, поданої до закінчення цього строку (частина друга статті 119 ГПК), що, в свою чергу, є підставою для задоволення клопотання ТОВ "Стрим Техно" (відповідача) про залишення цього відзиву без розгляду.

33. При цьому Суд звертає увагу на те, що подання 01.04.2026 Департаментом іншого відзиву на касаційну скаргу, який хоч і є аналогічним за змістом та вимогами поданому 26.03.2026, з наданням доказів його направлення ТОВ "Стрим Техно" (відповідача), не може вважатись усуненням недоліків останнього, так як до поданого 01.04.2026 відзиву на касаційну скаргу Департамент долучив квитанцію, датовану 01.04.2026, що свідчить про направлення саме поданого 01.04.2026 відзиву на касаційну скаргу, а не 26.03.2026.

Розгляд Верховним Судом клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

34. 30.03.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Стрим Техно" про передачу справи №910/16568/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване наявністю виключної правової проблеми, яка полягає у відсутності єдиного підходу до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності) позовних вимог, а також неоднаковість висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 173 ГПК.

35. При цьому відсутність єдиного підходу до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності) позовних вимог, а також неоднаковість висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 173 ГПК, заявник обґрунтовує тим, що:

(1) за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів;

(2) дещо інший підхід наявний у постанові від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, в якій Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі за текстом - Об`єднана палата) хоча й не відступив від описаної практики, проте одночасно застосував більш вужчий підхід до визначення випадків, у яких має місце порушення правил об`єднання позовних вимог.

Так, Верховний Суд, серед іншого, зазначив: "за змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.".

Вказуючи на заборону об`єднання в одній позовній заяві вимог, не пов`язаних підставою їх виникнення, фактично унеможливив одночасне дотримання двох критеріїв об`єднання: (1) вимоги випливають з аналогічних підстав (є підставою для об`єднання позовних вимог з огляду на наведені раніше постанови Верховного Суду) та (2) пов`язаність підставою виникнення (постанова Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21), що, в свою чергу, свідчить про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному.

36. Обґрунтовуючи наявність кількісного критерію, заявник вказує на наявність відмінних тлумачень положень частини першої статті 173 ГПК у справах №906/1683/25, №910/15949/25, №910/16306/25, №910/9725/24, №910/16370/25, №910/16366/25, 910/16309/25, № 915/153/25.

37. Мотивуючи наявність якісного критерію, відповідач вказує на відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які суперечать один одному.

Наявність якісного критерію підтверджується також глибокими та довгостроковими розходженнями у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами. Згадані раніше справи №906/1683/25, №910/15949/25, №910/16306/25, №910/9725/24, №910/16370/25, №910/16366/25, №910/16309/25, є достатнім підтвердженням розходження, зокрема, враховуючи подібність позовних вимог, а також суб`єктний склад учасників проваджень, оскільки позивачем в усіх зазначених справах є Департамент.

38. Крім цього заявник звертає увагу на наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

39. Розглянувши вказане клопотання, Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

40. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

41. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, або якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

42. За змістом вказаної норми справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: (1) справа містить виключну правову проблему; (2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

43. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово вказувала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вбачається різне застосування норм права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

44. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Застосування таких критеріїв є сталим і послідовним та неодноразово викладено Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18, від 10.03.2026 у справі №910/10956/24.

45. Тоді як у поданому клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідач не навів аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, а саме частини першої статті 173 ГПК, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не виклав правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами перегляду судових рішень, ухвалених із застосуванням вказаної норми.

46. Позиція заявника про відсутність єдиного підходу до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності) позовних вимог та неоднаковість висновків Верховного Суду щодо застосування статті 173 ГПК за змістом поданого клопотання фактично зводиться до того, що правова позиція Об`єднаної палати, викладена в постанові від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, стосовно того, що за змістом цієї норми порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна, суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18, щодо того, що позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

47. Проте такі доводи заявника спростовуються змістом постанови Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, яка (палата) не лише не виснувала про протилежне, ніж наведено у постановах Верховного Суду, на які в аспекті своєї позиції покликається заявник, а й застосувала вказані висновки Верховного Суду з посиланням на відповідні постанови, про що свідчить пункт 9.2 постанови Об`єднаної палати, який в точності відображає правову позиціє, на яку посилається заявник.

48. Зазначення про те, що за змістом пункту 9.3 постанови Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21 про те, що за змістом частини першої статті 173 ГПК порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна, жодним чином не свідчить про інший підхід Об`єднаної палати до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності), зокрема про неможливість одночасного дотримання двох критеріїв об`єднання: (1) вимоги випливають з аналогічних підстав та (2) пов`язаність підставою виникнення, як про це вказує заявник.

49. Доводи скаржника в частині того, що з аналізу постанови Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21 можна дійти висновку про те, що кожен окремий договір є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків; наявні порушення, які були допущені як під час укладення відповідних договорів, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками; встановлення обставин виконання кожного окремого договору засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою (різні договори, різні первинні документи, листи, тощо), також не може свідчити про інший підхід Об`єднаної палати до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності), в аспекті чого скаржник звертається до змісту наведеного Об`єднаною палатою в указаній постанові.

50. При цьому Суд враховує, що посилання заявника в цій частині, наведені безвідносно до змісту постанови Об`єднаної палати в цілому, а саме до питання, яке постало перед Об`єднаною палатою у цій справі №910/21280/21, щодо застосування частини першої статті 173 ГПК: правила об`єднання позовних вимог у такій категорії спорів, як стягнення шкоди, завданої протиправними діями та рішеннями особами, пов`язаними з банком, що призвели до погіршення його фінансового становища та неспроможності банку відповідати за вимогами кредиторів, у межах якого, зазначивши про наведене заявником, Об`єднана палата з огляду на зміст позовних вимог у цій справі про солідарне стягнення з відповідачів шкоди, заподіяної ними Банку як керівниками цього банку, в яких (позовних вимогах) йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою, вважала за необхідне звернутися до нормативного регулювання відповідальності особи (осіб), що виступає та діє від імені юридичної особи.

51. Наведене свідчить, що з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18, на які покликається скаржник у межах заявленого клопотання, та які застосувала Об`єднана палата, остання з`ясовувала дотримання правил об`єднання позовних вимог у справі №910/21280/21 через призму спірних у цій справі правовідносин (з огляду на зміст заявлених у цій справі позовних вимог), а не через інший підхід до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності), як про це вказує заявник.

52. У межах посилання на постанови Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/7680/19 та від 24.07.2024 у справі №910/2365/24, які, як і висновки у постанові Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, на думку заявника, суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18, скаржник також не доводить наявності іншого підходу до розуміння критеріїв однорідності (аналогічності), адже у постановах від 08.10.2019 у справі №910/7680/19 та від 24.07.2024 у справі №910/2365/24 Верховний Суд також виходив з того, що позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами; однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (у постанові від 08.10.2019 у справі №910/7680/19 без посилання на відповідні постанови Верховного Суду, проте із повним відтворенням правової позиції, яка наведена у згаданих постановах Верховного Суду, а у постанові від 24.07.2024 у справі №910/2365/24 із посиланням на постанову Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18).

53. Висновки Верховного Суду в постановах від 08.10.2019 у справі №910/7680/19 та від 24.07.2024 у справі №910/2365/24, як і у постанові Об`єднаної палати від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, про порушення правил об`єднання позовних вимог обумовлені саме змістом спірних у цих справах правовідносин (змістом заявлених позовних вимог), а не іншим підходом, як про це стверджує заявник.

54. Вищенаведене свідчить, що в межах посилання на вказані постанови Верховного Суду, заявник не довів наявність виключної правової проблеми, зокрема, не довів ні наявності різного підходу до розуміння єдиних критеріїв однорідності (аналогічності) позовних вимог, ні різних правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 173 ГПК.

55. Посилання заявника на справи, позовні вимоги в яких стосуються стягнення штрафних санкцій одразу за кількома відмінними договорами, в частині з яких (справ) суд першої інстанції відкрив провадження (4 справи), а в іншій частині повернув позов (також 4 справи), також не доводить наявність виключної правової проблеми, про яку вказує заявник.

56. Доводи заявника стосовно того, що існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому, так як відповідно до інформації, яка поширюється органами державної влади, зокрема, Президентом України, на сьогодні існує близько 450 компаній, які виробляють дрони; підтвердженням великої кількості укладених державних контрактів також є інформація, опублікована екс-міністром оборони України на його офіційному телеграм каналі, не свідчить про наявність виключної правової проблеми, оскільки при вирішенні таких спорів суди мають враховувати існуючі правові висновки суду касаційної інстанції, зокрема щодо застосування частини першої статті 173 ГПК, яка в межах наведених заявником постанов Верховного Суду, а саме в частині розуміння однорідності (аналогічності) позовних вимог, якими є вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, а також права позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, є однозначною та послідовною.

57. З огляду на наведене та враховуючи, що заявник у межах поданого ним клопотання не навів аргументовано переконливого обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, а також не обґрунтував, у чому полягає неможливість перегляду постанови апеляційного суду, якою останній скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, в межах оцінки дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права у аспекті визначених скаржником підстав касаційного оскарження та наведеного за текстом касаційної скарги обґрунтування, у задоволенні клопотання ТОВ "Стрим Техно" про передачу справи №910/16568/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Позиція Верховного Суду

58. Предметом касаційного перегляду в цій справі є постанова апеляційного суду, якою останній скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК.

59. За змістом пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

60. Згідно з частиною першою статті 173 ГПК в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

61. Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

62. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

63. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

64. Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Схожі за змістом висновки викладені в пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18.

65. За змістом частини першої статті 173 ГПК порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги:

(1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними);

(2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Про відповідне зазначила Об`єднана палата в постанові від 18.03.2023 у справі №910/21280/21, правові висновки в якій, як зазначив Суд раніше в цій справі, не суперечить правовій позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду в наведених вище постановах.

66. Крім цього не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті (об`єднані вимоги, (1) які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом; (2) щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам).

67. Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК.

68. Водночас аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК у системному співвідношенні з положеннями статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК і розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

69. Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК.

Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №902/434/19, від 02.12.2020 у справі №908/420/20, від 24.12.2021 у справі №911/2291/21, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 19.12.2022 у справі №921/318/22.

70. Отже, з урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати положення частини шостої статті 173 ГПК як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і в разі їх порушення. Проте в будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК, в суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов

71. Як зазначалось, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що оскільки позивач заявив до стягнення з відповідача нараховані штрафні санкції за поставку останнім продукції неналежної якості та за порушення строку за трьома різними договорами, докази за якими складені окремо, сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та, відповідно, ускладнить вирішення спору, проте жодним чином не аргументував свої висновки в цій частині, зокрема в аспекті аналізу (1) заявлених позивачем вимог на предмет їх однорідності (аналогічності); (2) наведених позивачем підстав заявлених позовних вимог (фактичних обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача) та їх обґрунтувань, а також наданих на їх підтвердження доказів.

72. Зазначення про те, що підстави для нарахування таких санкцій є різними, а саме поставка товару неналежної якості (договір від 05.05.2023 №154 та договір від 16.08.2023 №319-30) та поставка з порушенням строків (договір від 21.02.2025 №62-1160), що стосується і наданих позивачем доказів, які складені окремо за кожним договором та з різних підстав, не може свідчити про належний аналіз заявлених позивачем вимог на предмет їх однорідності (аналогічності) та наведених позивачем підстав їх заявлення, відповідно, про належне мотивування висновку про неоднорідність таких вимог.

73. Тоді як апеляційний суд, зокрема, у межах таких висновків суду першої інстанції, скасовуючи ухвалу останнього, цілком обґрунтовано врахував, що: (1) укладені між сторонами договори від 05.05.2023 №154, від 16.08.2023 №319-30 та від 21.02.2025 №62-1160, на підставі яких заявлені позовні вимоги у цій справі, є аналогічними та підтверджують існування між сторонами одних й тих самих правовідносин; (2) позовні вимоги виникають з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

74. У контексті наведеного Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги за вказаними договорами: (1) виникають з аналогічних правовідносин щодо поставки товару, які мають однакове матеріально-правове регулювання, що обумовлює аналогічність підстав їх виникнення; (2) обґрунтовані допущеними відповідачем як постачальником порушеннями (поставка неякісного товару та поставка товару з порушенням строків поставки), за які відповідними договорами передбачена відповідальність у вигляді штрафу (за поставку товару неналежної якості та за порушення строків поставки), що обмовляє їх пов`язаність між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

75. Зазначення судом першої інстанції та посилання скаржника на те, що надані позивачем докази, які складені окремо за кожним договором та з різних підстав, що могло б свідчити про неоднорідність останніх, не може свідчити про те, що такі докази та підстави не є аналогічними, так як складені у правовідносинах щодо поставки товару та у зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару належної якості та у визначені строки.

76. Вказаного скаржник за текстом касаційної скарги жодним чином не спростовує.

77. Посилання скаржника на те, що між договорами, за якими позивач заявив позовні вимоги в цій справ, не існує пов`язаності, так як такі укладені в різний період, на підставі різних постанов Кабінету Міністрів України про закупівлю товарів оборонного призначення, різними за цими договорами є підстави нарахування штрафів, не спростовують висновків апеляційного суду, що такі вимоги виникають з аналогічних підстав і пов`язані між собою саме одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

78. Доводи в порядку спростування таких висновків апеляційного суду, а саме про пов`язаність позовних вимог одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, стосовно того, що таке об`єднання вимог призведе до надмірного затягування або суттєво ускладнить процес через великий обсяг різнорідних доказів, що є недоцільним з огляду на принцип процесуальної доцільності, скаржник наводить безвідносно до обставин та доказів, які, на його думку, призведуть до надмірного затягування або суттєво ускладнять процес.

79. Тоді як за правовою позицією Об`єднаної палати, викладеною у постанові від 18.08.2023 у справі №910/21280/21, згідно з якою обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин першої, шостої статті 173 та пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК. А тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об`єднання позовних вимог.

80. Крім цього Суд вважає безпідставними висновки суду першої інстанції стосовно того, що об`єднання таких вимог в одному провадженні перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та, відповідно, ускладнить вирішення спору, так як такі (висновки) жодним чином не мотивовані та не можуть свідчить про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог у цій справі, зокрема з огляду на те, що застосована судом першої інстанції норма (пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК) не передбачає повернення позовної заяви з таких мотивів.

81. За наведеного Суд звертає увагу на правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в пункті 9.5 постанови від 18.08.2023 у справі №910/21280/21, згідно з яким: "9.5. Також Суд зазначає, що на час постановлення місцевим судом оскаржуваної ухвали статтею 174 чинного ГПК України, на відміну від статті 63 цього Кодексу в редакції, чинній до 15.12.2017, не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору. У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2019 у справі №910/9302/19, від 24.11.2020 у справі №910/3748/20, від 31.03.2021 у справі №910/16780/20, від 24.12.2021 у справі №911/2291/21.".

82. Суд першої інстанції наведеного не врахував, як залишив поза увагою й те, що об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (постанови Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21).

83. Вищенаведене свідчить про те, що суд першої інстанції безпідставно, зокрема, без належного та достатнього мотивування, повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини першої статті 174 ГПК, що й стало підставою для скасування відповідної ухвали судом апеляційної інстанції з огляду на те, що об`єднання позовних вимог у цій справі дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

84. При цьому Суд враховує, що скаржник за текстом касаційної скарги відповідні висновки апеляційного суду не спростовує, а також не доводить необхідність формування у межах цієї справи висновку щодо меж застосування частини першої статті 173 ГПК, правова позиція Верховного Суду щодо застосування якої, як Суд зазначав раніше в цій постанові, є однозначною та послідовною, та не потребує уточнення, зокрема у випадках об`єднання позовних вимог, що випливають із розрізнених договорів поставки товарів оборонного призначення, кожен з яких має самостійний предмет доказування, як про це просить скаржник, так як сфера укладення договорів жодним чином не впливає на межі застосування частини першої статті 173 ГПК, яке (застосування) залежить виключно від заявлених позивачем у кожній конкретній справі вимог, наведених позивачем підстав заявлених позовних вимог (фактичних обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивачів) та їх обґрунтувань, а також наданих на їх підтвердження доказів. У кожному конкретному випадку суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

86. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

87. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

88. За результатами касаційного перегляду постанови апеляційного суду, якою останній скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, Верховний Суд не встановив неправильного застосування чи порушення апеляційним судом норм процесуального права, відповідно, підстав для її зміни чи скасування за мотивів, наведених у касаційній скарзі.

Розподіл судових витрат

89. За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно" залишити без задоволення.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі №910/16568/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець