Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція) до державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» (далі - Підприємство) про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року Інспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила: стягнути заборгованість у розмірі 698 667 грн 15 коп (з них 129 295 грн 71 коп. - по податку на додану вартість (далі - ПДВ) та 569 371 грн 44 коп. - по земельному податку) з рахунків Підприємства у банках.

На обґрунтування позову зазначила, що заборгованість виникла у зв'язку з несплатою податкових зобов'язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 31 грудня 2010 року № 0068851502/0, 8 липня 2011 року № 0018181502, 17 квітня 2012 року №№ 0003391504, 0003371504; деклараціях від 19 вересня 2012 року № 9057139182 за серпень 2012 року, 20 серпня 2012 року № 9050318585 за липень 2012 року, 20 липня 2012 року № 40736 за червень 2012 року, 19 червня 2012 року № 29988 за травень 2012 року, 21 травня 2012 року № 28224 за квітень 2012 року, 9 квітня 2012 року № 9017564674 за березень 2012 року, 14 березня 2012 року № 9011551103 за лютий 2012 року, 20 лютого 2012 року № 4257 за січень 2012 року, 20 лютого 2012 року № 322432 за грудень 2011 року, 19 грудня 2011 року № 378870 за листопад 2011 року, 21 листопада 2011 року № 275533 за жовтень 2011 року, 20 жовтня 2011 року № 255312 за вересень 2011 року, 19 вересня 2011 року № 232436 за серпень 2011 року.

Суди встановили, що Підприємство подало декларації з ПДВ за звітні періоди з серпня 2011 року по серпень 2012 року. Відповідачу були нараховані штрафні санкції у розмірі 2860 грн 59 коп. за невчасну сплату платежів. Враховуючи переплату, яка існувала, та погашення частини заборгованості, на час звернення до суду у відповідача була заборгованість з ПДВ у розмірі 129 295 грн 71 коп.

За результатами перевірки Інспекція склала акт про результати камеральної перевірки податкової звітності з плати за землю від 4 квітня 2012 року № 100/15-410, яким встановила, що Підприємство не подало податкові декларації з плати за землю за 2010-2012 роки.

Також за результатами перевірки звітної податкової декларації відповідача Інспекція склала акт про результати камеральної перевірки податкової звітності з плати за землю від 4 квітня 2012 року № 99/15-410, яким встановила, що Підприємство занизило податкові зобов'язання по земельному податку.

На підставі актів перевірок Інспекція винесла податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2012 року: № 0003391504, яким Підприємству збільшила суму податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб за штрафними санкціями на суму 510 грн; № 0003371504, яким збільшила Підприємству суму податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб на суму 569 535 грн 38 коп.

Відповідач не оскаржував наявність податкової заборгованості у визначеному позивачем розмірі. Однак вказував на неможливість погашення боргу з огляду на відсутність у підприємства коштів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2015 року, позов задовольнив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування пункту 4 статті 12 Закону України від 19 червня 1996 року № 378/96-ВР «Про плату за землю» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 378/96-ВР), статті 70 КАС, Підприємство просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року та постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2009 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхнім висновком про те, що Інспекція довела законність та обґрунтованість своїх вимог, а Підприємство не оскаржувало наявність податкової заборгованості у визначеному позивачем розмірі, однак вказувало на неможливість погашення боргу з огляду на відсутність у нього коштів.

Натомість у наданому для порівняння рішенні Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень, виходив із того, що згідно з пунктом 4 статті 12 Закону № 378/96-ВР від земельного податку звільняються, зокрема, вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного підприємства «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький