П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сімоненко В.І., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), публічного акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - ПАТ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила відповідно до статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ), частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2001 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) та Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) звільнити її від сплати судового збору, визнати протиправною відмову відповідачів провести їй виплату компенсаційних виплат та зобов'язати провести таку виплату відповідно до поданої заяви від 30 квітня 2015 року.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року, закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що спір у ній не є публічно-правовим спором у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути вирішений у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою у якій було заявлено клопотання про звільнення її від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 березня 2016 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1. про звільнення від сплати судового збору відмовив, а касаційну скаргу на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року повернув.

16 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС. У заяві ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2016 року (справа № 565/562/15-ц, 6-3308ск16), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС однією з підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, повертаючи касаційну скаргу ОСОБА_1. як таку, що не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 231 КАС, не тлумачив положень статті 22 Закону № 1023-ХІІ, на неоднакове застосування якої у своїй заяві посилається заявник.

Натомість у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2016 року, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ від сплати судового збору звільняються споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, а позивач у справі звільнений від сплати такого збору на підставі цієї статті, то підстав для повторного вирішення питання про звільнення його від сплати судового збору немає.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, а іншого тлумачення норм процесуального права, ніж у рішенні, яке переглядається, не наведено, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Ураховуючи наведене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді:М.І. Гриців О.В. Кривенда Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко В.І. Сімоненко