Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., - при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Державної судової адміністрації України - Стадник О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до Господарського суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоотриманої заробітної плати та грошового утримання,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_11 звернувся до суду з указаним позовом. Свої вимоги обґрунтував тим, що працює суддею господарського суду Хмельницької області. Частиною другою статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-XII) передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (далі - постанова № 514), якою зазначеним у постанові особам були підвищені посадові оклади. Ця постанова набрала чинності з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова № 865), яка набрала чинності з 1 січня 2006 року. Тобто з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року посадовий оклад позивача не відповідав вимогам частини другої статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> 44 Закону № 2862-XII, внаслідок чого йому не донараховано заробітну плату та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 30 923 грн 66 коп. Просив стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку Державної судової адміністрації України на користь позивача не нараховану і невиплачену заробітну плату в розмірі 104 617 грн 80 коп.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 27 грудня 2010 року позов задовольнив частково: зобов'язав Міністерство фінансів України, Державну судову адміністрацію України, Господарський суд Хмельницької області провести перерахунок і виплату ОСОБА_11 заробітної плати, визначивши її розмір відповідно до посадового окладу з розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року. Судові витрати постановив відшкодувати за рахунок відповідачів в рівних долях. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2011 року апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України задовольнив частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2010 року змінив у частині відшкодування судових витрат за рахунок відповідачів в рівних долях, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови в такій редакції: «Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_11 документально підтверджені судові витрати в сумі 600 грн». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 січня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 44 Закону № 2862-XII.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року у справі № К/9991/7069/11, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постановою № 514 з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

У початковій редакції постанови № 865 пунктом 5 було передбачено, що вона набирає чинності з 1 січня 2006 року.

Проте ще до набрання нею чинності Кабінет Міністрів України постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 вніс зміни до постанови № 865, зокрема пункт 5 якої виклав у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Вказаними указами Президента України суддям встановлювались надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України повністю або в частині оплати праці суддів втратили чинність з 1 січня 2006 року.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що Кабінет Міністрів України, діючи відповідно до статті 8 Закону № 108/95-ВР, постановою № 865 не просто підвищив посадові оклади, а визначив нові розміри та умови оплати праці суддів, у зв'язку з чим нові посадові оклади могли бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначеними указами Президента України в частині оплати праці суддів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді:М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький