Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» (далі - Товариство) до Запорізької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця) про визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів від 5 березня 2012 року № 112000003/2012/000474/2.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надало всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною зовнішньоекономічного контракту. Надані документи є достатніми для визначення митної вартості товару за першим методом визначення митної вартості товару. Митниця, без достатніх для цього підстав, при визначенні митної вартості товару застосувала шостий (резервний) метод.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовив.

Погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, касаційний суд у своєму рішенні дійшов висновку, що оскільки Товариство відмовилося надати додаткові документи для підтвердження митної вартості, то митний орган відповідно до митного законодавства обґрунтовано прийняв картку відмови та визначив митну вартість товару за шостим (резервним) методом.

Також зазначив, що при витребуванні додаткових документів Митниця діяла відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок декларування) та норм митного законодавства. При цьому відповідач згідно з наведеними законодавчими нормами надав позивачу можливість підтвердити заявлену митну вартість чи відкорегувати її шляхом надання додаткових документів, однак позивач не надав затребуваних додаткових документів у повному обсязі або інших документів щодо підтвердження чи узгодження з Митницею заявленої митної вартості спірного товару, не обґрунтував неможливість надання додаткових документів. Інших способів, ніж витребування митним органом додаткових документів та надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.

У зв'язку з ненаданням позивачем увсіх витребуваних додаткових документів, відмовою надати додаткові документи у Митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 266 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК). На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2011 року, 24 травня, 19 червня та 30 жовтня 2012 року, 19 листопада 2013 року (справи №№ К/9991/12142/11, К/9991/39789/11, К/9991/3513/12, К/9991/162665/11, К/9991/35326/12 відповідно), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В ухвалі від 19 червня 2012 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що завершення процедури митного декларування свідчить про завершення митного контролю і згоду митного органу з усіма даними, які внесені до вантажної митної декларації (далі - ВМД). Отже, відомості про товар, внесені до відповідних граф ВМД, та відповідність цих відомостей пред'явленим товарам уже були предметом перевірки митного органу, який не заявляв про неповноту чи неправильність їх внесення. Суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки митний орган не витребовував від позивача додаткових документів у зв'язку із виникненням сумніву у достовірності митної вартості товару та одразу призначив проведення камеральної перевірки, позивач був позбавлений законного права підтвердити обґрунтованість вибору підстав для визначення митної вартості товару.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2011 року колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивач раніше здійснював митне оформлення аналогічного товару, то з урахуванням наданих позивачем документів у відповідача не було підстав для застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без застосування послідовності визначених законом методів.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2012 року колегія суддів дійшла висновку, що митниця мала обґрунтовані підстави для витребовування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребовуванні додаткових документів митниця діяла відповідно до Порядку декларування та норм митного законодавства. При цьому митний орган надав позивачу можливість підтвердити заявлену митну вартість чи відкоригувати митну вартість товару шляхом надання додаткових документів, однак документи були надані не в повному обсязі.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, а саме статтю 266 МК.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми права і в постановах від 23 квітня та 1 жовтня 2013 року, 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-85а13, 21-354а13, 21-29а14 відповідно) зазначив, що згідно з положеннями статті 265 МК, Порядку декларування та Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (чинного на час виникнення спірних відносин), митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у Митниці обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 11 Порядку декларування для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Пунктом 13 Порядку декларування передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставлення свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.

Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством (пункт 14 Порядку декларування).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи у випадку наявності обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої митної вартості товару мають право витребувати додаткові документи, визначені у пункті 11 Порядку декларування, для перевірки правильності цієї вартості товару. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі передбачені пунктом 11 Порядку декларування. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2014 року відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України, оскільки суди встановили, що Митниця довела обґрунтованість своїх сумнівів щодо задекларованої митної вартості товару, посилаючись на невідповідність її вартості подібним розмитненим товарам та на те, що цей сумнів не усунуто поданими додатковими документами. Митниця також обґрунтувала неможливість застосування першого-п'ятого методів визначення митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький