Історія справи

Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №754/12010/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 754/12010/24

провадження № 61-10733св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ангелін Іван Ігорович,на постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Батьки заявниці та ОСОБА_2 померли, інші близькі родичі відсутні.

24 лютого 2022 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу на період мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 зник безвісти під час захисту Батьківщини, що підтверджується повідомленням про безвісти зниклого від 10 жовтня 2022 року № 4020.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , на що листом від 18 березня 2023 року № 3821 отримала відмову, мотивовану відсутністю доказів її належності до однієї з категорій, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її перебування на утриманні рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час їх спільного проживання однією сім`єю з 16 серпня 1996 року.

Зазначала, що встановлення такого факту необхідно їй з метою подальшої реалізації прав, передбачених Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (справа № 754/12010/24 (провадження № 2-о/754/459/24)). Справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.

23 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ангеліна І. І. через систему «Електронний суд» в межах справи № 754/12010/24 (провадження № 2-о/754/459/24) звернулась до суду першої інстанції із заявою, в якій, посилаючись на необхідність уточнення заявлених вимог та на положення статті 49 ЦПК України, просила:

приєднати до матеріалів справи № 754/12010/24 заяву про уточнення заявлених вимог;

встановити факт спільного проживання однією сім`єю її та рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 з 16 серпня 1996 року, замість встановлення факту перебування на утриманні.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду клопотання (заяву) представника ОСОБА_1 - адвоката Ангеліна І. І. про уточнення заявлених вимог (фактично зміну предмету заяви).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року заяву задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата, військовослужбовця Збройних Сил України, ОСОБА_2 з 15 квітня 2022 року.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції досліджував доводи заявниці щодо обставин її перебування на утриманні рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому суд виходив з доведеності факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Міністерство оборони України звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи заяву без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням принципу диспозитивності, закріпленого у статті 13 ЦПК України, оскільки фактично вирішив первісну заяву ОСОБА_1 та встановив факт перебування заявниці на утриманні зниклого безвісти її брата, незважаючи на те, що ухвалою від 16 січня 2025 року прийняв до розгляду змінені вимоги заяви, в якій заявниця просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що при таких обставинах Деснянський районний суд м. Києва, вирішуючи первісні вимоги, які вже не підтримувалися заявницею, не здійснив правової оцінки доводів та доказів, поданих на підтвердження нового предмета заяви, а саме факту спільного проживання однією сім`єю.

Водночас, апеляційний суд дійшов висновку, що він позбавлений процесуальної можливості усунити допущені судом першої інстанції недоліки, оскільки відповідно до статей 23 24 ЦПК України заявлені вимоги спочатку підлягають вирішенню місцевими загальними судами як судами першої інстанції, а апеляційні суди лише переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів щодо вже розглянутих судом вимог.

Крім цього, апеляційний суд вказав, що за імперативними приписами частини шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не має повноважень на самостійний розгляд тих вимог, які не були предметом розгляду судом першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 серпня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката

Ангеліна І. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, а також відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_1 дійсно змінила вимоги та просила встановити факту її спільного проживання однією сім`єю з братом ОСОБА_2 , а суд першої інстанції при ухваленні рішення припустився помилки, ухваливши рішення по суті первісної заяви, яка вже була змінена.

Проте, на думку заявника, апеляційний суд, зазначивши про неможливість суду першої інстанції розглядати первісну заяву, яка вже була змінена, дійшов неправильного висновку про неможливість усунути допущені порушення в силу вимог статей 23 24 ЦПК України. Таким судовим рішенням апеляційний суд не лише самоусунувся від виконання власних обов`язків в межах наданих повноважень, а й допустив порушення прав ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій та другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У справі, яка переглядається, встановлено, що, звертаючись у серпні 2024 року до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просила встановити факт її перебування на утриманні її рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час їх спільного проживання однією сім`єю з 16 серпня 1996 року.

У подальшому, 23 грудня 2024 року, адвокат Ангелін І. І., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до суду першої інстанції заяву, в якій змінив предмет заяви та остаточно просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її рідного брата, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16 серпня 1996 року, замість встановлення факту перебування на утриманні.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду змінені вимоги заяви.

Разом із цим, Деснянський районний суд м. Києва своїм рішенням від 05 березня 2025 року встановив факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата, військовослужбовця Збройних Сил України, ОСОБА_2 з 15квітня 2022 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та скасовуючи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції фактично вирішив первісну заяву ОСОБА_1 та встановив факт перебування заявниці на утриманні зниклого безвісти брата, незважаючи на те, що ухвалою від 16 січня 2025 року прийняв до розгляду змінені вимоги заяви, але ці вимоги по суті не розглянув, не здійснив правової оцінки доводів та доказів, поданих на підтвердження нового предмета заяви, а саме факту спільного проживання однією сім`єю.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

У відповідності по пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частини перша-третя статті 49 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

Таким чином, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом заявника. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог.

До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням принципу диспозитивності, закріпленого у статті 13 ЦПК України, безпідставно вирішивши вимоги, які вже не підтримувалися заявницею, та не розглянувши по суті змінені вимоги заяви, які були прийняті до судового розгляду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року.

Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з наступних підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті (частина перша статті 23 ЦПК України).

Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Вимоги до законності й обґрунтованості судового рішення передбачені частиною першою статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частини друга, третя статті 263 ЦПК України).

У відповідності до пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

Водночас мотивувальна частина рішення повинна містити оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заявлених вимог (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що Деснянський районний суд м. Києва, вирішуючи первісні вимоги, які вже не підтримувалися заявницею, не здійснив правової оцінки доводів та доказів, поданих на підтвердження нового предмета заяви, а саме щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, не вирішивши вказані вимоги по суті.

У відповідності до частини першої статті 24 ЦПК України апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).

Разом із тим, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Ураховуючи, що за імперативними приписами частини шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не має повноважень на самостійний розгляд тих вимог, які не були предметом розгляду судом першої інстанції, апеляційний суд, скасувавши рішення місцевого суду, повинен був направити справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єюна розгляд до суду першої інстанції.

Вказане, на думку колегії суддів Верховного Суду, у повній мірі відповідало б основним засадам та завданням цивільного судочинства, а також конституційним гарантіям права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року, але помилково залишив заяву ОСОБА_1 без задоволення.

При таких обставинах, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та вважає за необхідне постанову апеляційного суду в частині скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року залишити без змін.

Разом із тим, ураховуючи, що зазначені вище порушення призвели до того, що вимоги ОСОБА_1 , які вона підтримувала та які були прийняті до судового розгляду, судом першої інстанції по суті не розглянуті, що унеможливлювало їх вирішення в апеляційному суді, постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа за заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю- передачі на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 2 4 263 265 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ангелін Іван Ігорович,задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині залишення заяви ОСОБА_1 без задоволення скасувати.

Справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов