Історія справи

Постанова ВССУ від 21.02.2024 року у справі №201/4125/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 201/4125/19

провадження № 61-7285св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року у складі судді Федоріщева С. С. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро» (далі - ТОВ «Марше-Дніпро») про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними правовстановлюючих документів, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та іпотеки, зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву Дніпровської міської ради мотивовано тим, що 14 січня 2013 року Повне товариство фінансова-трастова компанія «Лота-Сервіс» (далі - ПТ ФТК «Лота-Сервіс»), власник комплексу будівель та споруд продовольчого ринку за адресою: АДРЕСА_1 , і ОСОБА_1 уклали договір оренди комплексу будівель та споруд продовольчого ринку, за яким ПТ ФТК «Лота-Сервіс» надає, а ОСОБА_1 приймає у строкове платне користування комплекс будівель та споруд продовольчого ринку за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням від 28 листопада 2013 року у справі № 2-7346/11 Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов ОСОБА_1 до ПТ ФТК Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа - Дніпропетровська міська рада та визнав за ОСОБА_1 право власності на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - ринок), що складається з торгових кіосків та іншого нерухомого майна, яке не прийнято в експлуатацію. Зазначений ринок розташований на земельній ділянці площею 2 265 кв. м.

14 квітня 2014 року ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року зареєструвала за собою право власності на ринок за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 5340271, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 338642412101).

Рішенням від 30 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в справі № 2-7346/11 задовольнив апеляційну скаргу Комунального підприємства «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами Дніпропетровської міської ради», заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року скасував та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір позики. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором ОСОБА_1 передала в іпотеку ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки від 12 грудня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є та зареєстрованим у реєстрі № 4234.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики 07 березня 2019 року ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості звернула стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки - ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвала за собою право власності на зазначене нерухоме майно.

На загальних зборах учасників ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року ОСОБА_2 внесла ринок до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро».

Земельна ділянка, на якій розташований самочинно збудований ринок, за адресою: АДРЕСА_1 , належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, а тому розташоване на цій ділянці нерухоме майно підлягає знесенню за рахунок ОСОБА_1 , адже проведення реєстрації права власності на ринок за ОСОБА_1 , а далі за ОСОБА_2 та передання цього майна до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро» є незаконними та порушує право територіальної громади в галузі земельних правовідносин.

Посилаючись на зазначені обставини, Дніпровська міська рада просила суд:

- визнати недійсним договір іпотеки від 12 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрований у реєстрі № 4234;

- визнати недійсним рішення загальних зборів засновників про створення ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене протоколом № 1, у частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», що складається з нерухомого майна - ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (номер запису про право власності - 5340271, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 30640601, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ТОВ «Марше-Дніпро» (номер запису про право власності - 30763898, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав державну реєстрацію іпотеки від 12 грудня 2017 року (номер запису про іпотеку: 23891351, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є.), та заборони (номер запису про обтяження: 23891156, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., на об`єкт нерухомого майна № 338642412101));

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого ринку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року позовні вимоги Дніпровської міської ради залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором іпотеки. У зв`язку з цим суд зазначив, що позивач, звернувшись до суду з вимогою про визнання правочинів недійсними на підставі частини першої статті 215 ЦК України, стороною яких він не був, обрав неналежний спосіб захисту.

Позивач у встановленому законом порядку не надав доказів на підтвердження наявності підстав припинення права власності, оскільки відповідно до статті 346 ЦК України сама по собі неможливість розпоряджатися земельною ділянкою, на якій знаходяться спірний об`єкт нерухомості, не є підставою припинення права власності.

Позовні вимоги про визнання іпотеки припиненою суд вважав безпідставними, оскільки 11 квітня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотруднівської сільської ради Дніпропетровської області Ковальовим С. П. державну реєстрацію заборони відчуження на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано.

Зобов`язання в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її Дніпровській міській раді шляхом демонтажу споруд не є пропорційним втручанням органу місцевого самоврядування у право власності ТОВ «Марше-Дніпро», оскільки позивач не навів мотивів у чому полягає суспільний інтерес у знесенні самочинного будівництва.

Місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки на день звернення до суду останні передали спірне майно до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», а тому саме товариство є належним відповідачем, однак вимоги до ТОВ «Марше-Дніпро», які б могли відновити порушене право, не пред`явлені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Дніпровською міською радою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.

Під час вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Дніпровської міської радизадоволенню не підлягають.

Крім того, під час апеляційного перегляду цієї справи установлено, що постановою Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 160/9902/19 за позовом ТОВ «Марше-Дніпро» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання дій протиправними задоволено касаційну скаргу ТОВ «Марше-Дніпро». Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року скасовано, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року залишено в силі.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 160/9902/19 позов ТОВ «Марше-Дніпро» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання дій протиправними задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконкому Дніпровської міської ради «Про усунення наслідків порушень правил благоустрою території міста» від 19 лютого 2019 року № 229 в частині вирішення питання відносно виключення з додатку Переліку майна, що підлягає демонтажу, а саме: 113. Тимчасова споруда «Злагода», що розташована за адресою: просп. Гагаріна 175/175К; 114. Тимчасова споруда без назви, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 115. Тимчасова споруда «Это Шаурма, детка», що розташована за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна 175/175К; 116. Тимчасова споруда «Українські ковбаси», що розташована за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна 175/175К; 117. Тимчасова споруда «Ломбард Імперіал Рестарт», що розташована за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна 175/175К; 118. Тимчасова споруда «Coca Cola», що розташована за адресою: м. Дніпро, просп. Гагаріна 175/175К.

Також визнано протиправними дії Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради щодо демонтажу майна за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТОВ «Марше-Дніпро», а саме: літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ.в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., літ. П торговий кіоск, літ. П1 торговий кіоск, літ. П2 торговий кіоск, літ. П3 торговий кіоск, літ. П4 торговий кіоск, літ. П5 торговий кіоск, літ. П6 торговий кіоск, літ. П7 торговий кіоск, літ. П8 торговий кіоск, літ. П9 торговий кіоск, літ. П10 торговий кіоск, літ. П10а торговий кіоск, літ. П11 торговий кіоск, літ. П12 торговий кіоск, літ. П13 торговий кіоск, літ. П15 торговий кіоск, літ. П16 торговий кіоск, літ. П17 торговий кіоск, літ. П18 торговий кіоск, літ. П19 торговий кіоск, літ. П20 торговий кіоск, літ. П21 торговий кіоск, літ. П22 торговий кіоск, літ. П23 торговий кіоск, літ. П24 торговий кіоск, П25-26 торговий кіоск, літ. П29 торговий кіоск, літ. П30 торговий кіоск, літ. П31 торговий кіоск, літ. П32 торговий кіоск, літ. П33 торговий кіоск, літ. П34 торговий кіоск, літ. П35 торговий кіоск, літ. П36 торговий кіоск, літ. П37 торговий кіоск, літ. П38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, № 1 огорожа, цоколь, № 2 огорожа, № 3 огорожа, № 4 огорожа, № 5 огорожа.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду врахувала, що задовольняючи позов ТОВ «Марше-Дніпро» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Благоустрій міста», третя особа - Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста», про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання дій протиправними у справі № 160/9902/19, суд першої інстанції виходив із того, що належне позивачу нерухоме майно не відповідає законодавчо визначеному поняттю тимчасової споруди та малої архітектурної форми, а Виконавчий комітет Дніпровської міської ради не має повноважень щодо зобов`язання позивача демонтувати належне йому на праві власності нерухоме майно та надання доручення на здійснення демонтажу такого майна комунальним підприємствам, тому оскаржуване рішення в частині майна, належного позивачеві, є протиправним.

Апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_2 , передаючи своє майно до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», фактично скористалась своїм законним правом на володіння, користування та розпорядження своїм майном. Під час розгляду справи не було встановлено законодавчо встановлених перешкод для вчинення ОСОБА_2 таких дій.

Місцевий суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а позовні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернені як до неналежних відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 376 ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18.

Суди не врахували преюдиційне значення рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року (справа № 2-7346/2011), яким встановлено, що матеріали справи містять відомості та встановлений факт, що зазначені спірні тимчасові споруди є об`єктами самочинного будівництва.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав право власності на спірний об`єкт без з`ясування питань землекористування станом на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки за відсутності відомостей про надання дозволу на будівництво спірний об`єкт є самочинно збудованим. Тобто суди дійшли помилкових висновків про те, що ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не є самочинним будівництвом, оскільки належав ПТ ФТК «Лота-Сервіс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого за рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1876 від 12 грудня 2012 року.

Водночас рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року (справа № 2-7346/2011) встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо поточного землекористування земельною ділянкою, на якій розташовано спірний об`єкт самочинного будівництва, який ОСОБА_1 було перебудовано, переплановано та добудовано за відсутності дозвільних документів.

Правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірне нерухоме майно, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року (справа № 2-7346/2011) скасовано. Земельна ділянка, на якій розташовано спірне самочинно збудоване нерухоме майно, належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності. З урахуванням того, що судове рішення про визнання права власності скасовано, то у судів були відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 набула право власності на це нерухоме майно, а тому не мала права і розпоряджатися вказаним майном, у тому числі шляхом укладення спірних правочинів.

Крім того, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому порядку ОСОБА_1 не передавалася. Отже, таке нерухоме майно не може бути предметом правочинів, а тому в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Оскільки ринок побудований на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, та за відсутності декларації про початок будівельних робі, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також доказів того, що спірне майно в установленому порядку прийнято в експлуатацію свідчить про відсутність правових підстав вважати, що ОСОБА_1 законно набула право власності на спірний об`єкт. Тому вказаний об`єкт, побудований на замовлення ОСОБА_1 , підлягає знесенню, а земельна ділянка приведенню у придатний для використання стан.

Провадження у суді касаційної інстанції

19 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено Дніпровській міській раді строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

03 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

18 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом Южненської міської ради Одеського району Одеської області до Громадської організації «Безприбуткове товариство «Спортивно-риболовний клуб «Сичавський курінь», Березівської міської ради Одеської області про припинення права власності (справа № 916/1174/22, провадження № 12-39гс23), за касаційною скаргою Южненської міської ради Одеського району Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 березня 2023 року та рішенняГосподарського суду Одеської області від 21 жовтня 2022 року.

17 листопада 2023 року у зв`язку із звільненням судді Верховного Суду ОСОБА_3 у відставку у касаційному провадженні № 61-7285св23 на підставі службової записки Голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Фаловську І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. та Пророка В. В.

12 грудня 2023 року у зв`язку із перебуванням судді Пророка В. В. у відпустці у касаційному провадженні № 61-7285св23 на підставі повідомлення судді Сердюка В. В. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено: Фаловську І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. та Олійник А. С.

13 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено провадження у справі № 201/4125/19.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1876 від 12 грудня 2012 року, нерухоме майно - ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ПТ ФТК «Лота-Сервіс» (т. 2, а. с. 40).

На підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року у справі № 2-7346/11 за позовом ОСОБА_1 до ПТ ФТК «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа - Дніпропетровська міська рада, визнано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а 1 ганок площею 100,5 кв. м, літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в 1 навіс площею 63,4 кв. м, літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв. м, літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв. м, літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв. м, літ. Л лабораторія площею 13,5 кв. м, літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв. м, літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв. м, літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв. м, П торговий кіоск, літ. П 1 торговий кіоск, літ. П 2 торговий кіоск, літ. П 3 торговий кіоск, літ. П 4 торговий кіоск, літ. П 5 торговий кіоск, літ. П 6 торговий кіоск, літ. П 7 торговий кіоск, літ. П 8 торговий кіоск, літ. П 9 торговий кіоск, літ. П 10а торговий кіоск, літ. П 10 торговий кіоск, літ. П 11 торговий кіоск, літ. П 12 торговий кіоск, літ. П 13 торговий кіоск, літ. П 15 торговий кіоск, літ. П 16 торговий кіоск, літ. П 17 торговий кіоск, літ. П 18 торговий кіоск, літ. П 19 торговий кіоск, літ. П 20 торговий кіоск, літ. П 21 торговий кіоск, літ. П 22 торговий кіоск, літ. П 23 торговий кіоск, літ. П 24 торговий кіоск, літ. П 25-26 торговий кіоск, літ. П 29 торговий кіоск, літ. П 30 торговий кіоск, літ. П 31 торговий кіоск, літ. П 32 торговий кіоск, літ. П 33 торговий кіоск, літ. П 34 торговий кіоск, літ. П 35 торговий кіоск, літ. П 36 торговий кіоск, літ. П 37 торговий кіоск, літ. П 38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, № 1 огорожа, цоколь, № 2 огорожа, № 3 огорожа, № 4 огорожа, № 5 огорожа, без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2 265 кв. м.

14 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. як державним реєстратором, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 25-32).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року у справі № 2-7346/11 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а. с. 14-20).

12 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким сторони забезпечили виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі договору позики, укладеного з ОСОБА_2 11 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. за реєстровим № 4191, на суму 1 500 000,00 грн. Строк повернення позики за умовами договору до 11 січня 2018 року. Крім того, сторони у договорі іпотеки нерухомого майна обумовили, що предметом іпотеки є нерухоме майно, що може бути відчужене ОСОБА_1 і на яке може бути звернено стягнення, а саме ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами договору іпотеки від 12 грудня 2017 року ОСОБА_2 мала право в разі невиконання ОСОБА_1 забезпеченого іпотекою зобов`язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (т. 1, а. с. 21-24).

12 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. внесені відомості про наявність іпотеки (номер запису - 23891351) і заборону відчуження (номер запису про обтяження - 23891156) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Строк дії договору іпотеки за домовленістю сторін встановлений до 11 січня 2018 року.

07 березня 2019 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору в частині повернення ОСОБА_2 боргу остання звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова М. Є. для звернення стягнення на майно в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. здійснено державну реєстрацію права власності на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2

13 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 створили господарське товариство - ТОВ «Марше-Дніпро», про що прийнято рішення на загальних зборах, зафіксоване в протоколі № 1. Статутний капітал створено в сумі 10 100 000 грн (т. 2, а. с. 55-60).

ОСОБА_2 як засновницею, внесено до статутного капіталу 10 000 000,00 грн у вигляді ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 внесла до статутного капіталу 100 000,00 грн, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2, а. с. 3-13).

14 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Марше-Дніпро» підписано акт приймання-передавання нерухомого майна б/н щодо передавання ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро». На підставі цього акта державним реєстратором Комунального підприємства «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Цифровий документообіг») Дідовим А. О. зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Марше-Дніпро» на ринок, номер запису про право власності - 30763898.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від

висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, місцевий суд виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлені позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту. При цьому суд першої інстанції вказав, що Дніпровська міська рада не є стороною оспорюваного договору іпотеки від 12 грудня 2017 року, а також не є ані засновником, ані учасником ТОВ «Марше-Дніпро».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений законом або договором. Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 357/5084/21, провадження № 61-12494св23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункт 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, спір виник відносно ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, Дніпровська міська рада просила суд: визнати недійсним договір іпотеки від 12 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрований у реєстрі за № 4234; визнати недійсним рішення загальних зборів засновників про створення ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене протоколом № 1, у частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», що складається з нерухомого майна - ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (номер запису про право власності - 5340271, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 30640601, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ТОВ «Марше-Дніпро» (номер запису про право власності - 30763898, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101); скасувати в Державному реєстрі речових прав державну реєстрацію іпотеки від 12 грудня 2017 року (номер запису про іпотеку: 23891351, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є.) та заборони (номер запису про обтяження: 23891156, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. на об`єкт нерухомого майна № 338642412101); зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого ринку.

Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством.

Під час вирішення питання щодо правомірності набуття права власності на спірне майно суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, ТОВ «Марше-Дніпро» набуло право власності на спірний об`єкт.

За правилами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

За положеннями частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Суди встановили, що у березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПТ ФТК «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «А.Т.ЛТД», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпропетровська міська рада, в якому просила суд визнати за нею право власності на комплекс будівель та споруд продовольчого ринку за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 2-7346/2011).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року (справа № 2-7346/2011) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ринок за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із таких приміщень: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а1 ганок площею 100, 5 кв. м, літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в1 навіс площею 63,4 кв. м, літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв. м, літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв. м, літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв. м, літ. Л лабораторія площею 13,5 кв. м, літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв. м, літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв. м, літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв. м, П торговий кіоск, літ. П1 торговий кіоск, літ. П2 торговий кіоск, літ. П3 торговий кіоск, літ. П4 торговий кіоск, літ. П5 торговий кіоск, літ. П6 торговий кіоск, літ. П7 торговий кіоск, літ. П8 торговий кіоск, літ. П9 торговий кіоск, літ. П10а торговий кіоск, літ. П10 торговий кіоск, літ. П11 торговий кіоск, літ. П12 торговий кіоск, літ. П13торговий кіоск, літ. П15 торговий кіоск, літ. П16 торговий кіоск, літ. П17 торговий кіоск, літ. П18 торговий кіоск, літ. П19 торговий кіоск, літ. П20 торговий кіоск, літ. П21 торговий кіоск, літ. П22 торговий кіоск, літ. П23 торговий кіоск, літ. П24 торговий кіоск, літ. П25-26 торговий кіоск, літ. П29 торговий кіоск, літ. П30 торговий кіоск, літ. П31 торговий кіоск, літ. П32 торговий кіоск, літ. П33 торговий кіоск, літ. П34 торговий кіоск, літ. П35 торговий кіоск, літ. П36 торговий кіоск, літ. П37 торговий кіоск, літ. П38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, № 1 огорожа, цоколь, № 2 огорожа, № 3 огорожа, № 4 огорожа, № 5 огорожа, без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2 265 кв. м.

14 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., яка діяла як державний реєстратор, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року(справа № 2-7346/2011) оскаржено в апеляційному порядку у березні 2017 року Комунальним підприємством «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року, скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Водночас сам по собі факт скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року (справа № 2-7346/2011), що є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав, оскільки судовий акт, який скасовано, не породжує жодних правових наслідків без вчинення подальших необхідних дій з боку Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт, та не означає автоматичного скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 чи повернення сторін у попередній стан.

Надалі після вчинення відповідних правочинів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 остання здійснила за собою державну реєстрацію права власності на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а потім як співзасновниця ТОВ «Марше-Дніпро» внесла до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро» цей спірний об`єкт, а державним реєстратором КП «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А. О. у березні 2019 року зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Марше-Дніпро».

У справі, яка переглядається, Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом у квітні 2019 року. Тобто станом на день звернення до суду ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 як фізичні особи не мали ніякого відношення до ринку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і не могли бути належними відповідачами.

За таких обставин, на думку колегії суддів, вимоги позивача про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасування в Державному реєстрі речових прав державної реєстрації іпотеки від 12 грудня 2017 року та зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого ринку, не можуть бути задоволені, оскільки на день пред`явлення позову власником спірного об`єкта нерухомості є ТОВ «Марше-Дніпро», а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неналежними відповідачами у цій справі.

Якщо позов заявлений до неналежного відповідача, то суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, провадження № 14-626цс18; від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19).

У справі № 2-7346/2011 апеляційний суд встановив, що спірний об`єкт не приймався у передбаченому чинним законодавством порядку до експлуатації, а тимчасові споруди є об`єктами самочинного будівництва, на які за ОСОБА_1 визнано право власності (без прийняття в експлуатацію). Крім того, місцевий суд не з`ясовував питання землекористування, тобто на якій земельній ділянці розташовано спірний об`єкт та наявності дозволу на будівництво цього об`єкта.

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Марше-Дніпро» є власником зазначеного нерухомого майна, такі записи є чинними. Відповідачі не надали доказів того, що ними вчинялися дії щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року у справі № 2-7346/2011. Інші записи на виконання вказаного рішення державним реєстратором не вносилися.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), до розгляду якої зупинялося провадження у справі, яка є предметом касаційного перегляду, здійснено відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19, та вказано, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Належними вимогами, які може заявити особа як власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Отже, у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20; від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20).

Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21; від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22; від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20).

Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц,провадження № 14-2цс21,пункт 71).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, пункти 70-71), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

У пункті 101 постанови Великої Палати від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) вказано, що «держава […] не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані з позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

Згідно із пунктами 102, 103 цієї постанови […] «не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 7 вересня 2022 року (пункт 10.76))».

Крім того, відповідно до пункту 104 зазначеної постанови «за наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу […] задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою».

У справі, яка переглядається, враховуючи, що Дніпровська міська рада з вимогою до ТОВ «Марше-Дніпро» про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (демонтажу самочинно спорудженого нерухомого майна) або вимогою про визнання права власності на самочинно побудоване майноне зверталася, а вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Марше-Дніпро» та про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників про створення ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року є неефективним способом захисту порушеного права, то вказані позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Місцевий суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позивачем вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернені як до неналежних відповідачів.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, а апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (стаття 376 ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, провадження № 12-18гс20; постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Так, у справі № 910/12787/17 (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року) Верховним Судом розглядався спір між юридичними особами про визнання недійсними пунктів кредитних договорів.

У справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) Великою Палатою Верховного Суду розглядався позов прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції про зобов`язання відповідача знести самовільно побудовану споруду (приміщення паркінгу), яка знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення статті 376 ЦК України передбачають способом захисту не лише знесення об`єкта самочинного будівництва, а й оформлення права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, за власником земельної ділянки, на якій цей об`єкт розміщений.

У справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19) розглядався позов Рівненської міської ради до ОСОБА_1, Комунального підприємства «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області про скасування рішення про державну реєстрацію права, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд викладає правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги Дніпровської міської ради.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк