Історія справи

Постанова ВССУ від 19.02.2024 року у справі №755/6062/22

Постанова

Іменем України

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 755/6062/22

провадження № 61-17852св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Київськаобласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовичата Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року у складі судді Коваленко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Мостової Г.І., Березовенко Р. В., Лапчевської О.Ф.,

за позовомОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Київській області про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - ГУ НП в Київській області), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 800 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 02 березня 2013 року заступником Васильківського міжрайонного прокурора Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області Линником Є. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013100140000055. Здійснення досудового розслідування у вказаному проваджені було доручено слідчому відділу Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

28 жовтня 2013 року слідчим у межах указаного кримінального провадження вручено йому повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, а саме у зловживанні своїми повноваженнями оцінювача з метою отримання неправомірної вигоди для інших осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2013 року у справі № 362/6423/13-к призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Забезпечення проведення цієї експертизи покладено на сторону захисту.

02 березня 2014 року прокурором Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області затверджено обвинувальний акт відносно нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2014 року у справі № 362/4660/14-к завершено проведення підготовчого судового засідання у справі.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2016 року у справі № 362/4660/14-к призначено судову оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручено комісії у складі трьох експертів Незалежного інституту судових експертиз.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року у справі № 362/4660/14-к обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2017 року у справі № 362/4660/14-к ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2017 року у справі № 362/4660/14-к у кримінальному провадженні за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, знову було призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року у справі № 362/4660/14-к обвинувальний акт знову повернуто прокурору для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

29 грудня 2021 року прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області Канюк В. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42013100140000055 від 02 березня 2013 року за підозрою у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з тим, що встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

Він перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного та обвинуваченого 98 місяців (8 років, два місяці і 1 день), а саме з 28 жовтня 2013 року (день вручення повідомлення про підозру) по 29 грудня 2021 року (день закриття кримінального провадження).

Таке тривале перебування під слідством та судом завдало істотної моральної шкоди, яка полягає в тому, що він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування та підготовчого судового провадження, зокрема: переносити заплановані зустрічі та змінювати інші свої особисті плани задля того, щоб з`являтись для дачі пояснень та допитів до слідчого, знайомитись з матеріалами справи, приймати участь у судових засіданнях, оплачувати послуги адвокатів, будувати позицію захисту, збирати докази, що спростовують доводи сторони обвинувачення (у тому числі, заявляти про призначення експертиз), оскаржувати рішення суду, тощо, постійно хвилюватись за підсумковий результат судового розгляду справи. Це призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, страждань та переживань з приводу незаконного кримінального переслідування та зменшення можливостей реалізації не лише своїх звичок і бажань, але й професійних можливостей, адже його звинувачували у вчиненні злочину в сфері професійної діяльності, що завдавало шкоди професійній репутації.

Розмір моральної шкоди позивач обґрунтував з посиланням на положення статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначав, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року мінімальний розмір заробітної плати становить 6 500 грн на місяць, тому мінімальний розмір моральної шкоди, що має бути відшкодовано, становить 637 000 грн (6 500 грн х 98 місяців).

Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18, відповідно до яких обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено, позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 800 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 січня 2023 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 656 823,00 грн. Судові витрати ухвалено компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону № 266/94-ВР. Наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи, не спростовано відповідачами. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Наданий позивачем висновок експерта психолога визнаний судом першої інстанції недопустимим доказом з посиланням на те, що таке дослідження проведено спеціалістом, а не судовим експертом, який пройшов відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестований та отримав кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом України «Про судову експертизу».

Судом першої інстанції зазначено, що мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь позивача, становить суму 656 823 грн (98 місяців та 1 день х 6 700 грн = 656 823 грн).

11 жовтня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ГУ НП в Київській області, ОСОБА_1 , Київської обласної прокуратури задоволені частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 656 823,00 грн змінено, викладено абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900 000,00 грн компенсації моральної шкоди».

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_1 відбулося з реабілітуючих підстав (відсутність у діянні складу кримінального правопорушення), а тому позивач має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР.

В апеляційній скарзі Київська обласна прокуратура посилається на те, що органи прокуратури діяли згідно з вимогами КПК України, будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 не оскаржувались та не визнавались незаконними в судовому порядку, а закриття кримінального провадження не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури.

ГУНП в Київській області в апеляційній скарзі також зазначає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що ГУНП в Київській області було вчинено проти позивача незаконні дії.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про те, що будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури та ГУ НП в Київській області щодо ОСОБА_1 не оскаржувались та не визнавались незаконними в судовому порядку, оскільки закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав як таке є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи, не спростовано відповідачами.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі 656 823,00 грн із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент відшкодування (98 місяців та 1 день х 6 700 грн), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недопустимість як доказу наданого позивачем висновку експерта психолога через те, що таке дослідження проведено спеціалістом, а не судовим експертом. Вказав, що наданий позивачем висновок експерта психолога містить дані про страждання позивача, спричинені перебуванням під слідством та судом, тобто про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, а тому відсутні підстави вважати такий висновок недопустимим доказом тільки тому, що він складений не особою зі статусом судового експерта.

Пославшись на обставини справи, встановлені під час розгляду справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, значну тривалість перебування позивача під слідством та судом (98 місяців), обмеження професійних можливостей позивача, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у сфері професійної діяльності, що завдало шкоди його професійній репутації, відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд виснував, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у 900 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

12 грудня 2023 року ОСОБА_2 від імені ГУ НП в Київській області засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

10 січня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури

Грабець І. Н. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 26 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено заступнику керівника Київської обласної прокуратури Грабцю І. Н. строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. Н. та витребувано матеріали цивільної справи № 755/6062/22 з Дніпровського районного суду м. Києва.

Клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. Н. про зупинення виконання судових рішень задоволено частково.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

07 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ГУ НП в Київській області.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

08 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи касаційної скарги прокуратури

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури мотивована тим, що відшкодування моральної шкоди у разі закриття кримінального провадження здійснюється лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальної моральної втрати громадянинові. Сам факт закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, у такому випадку необхідно встановити, що незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Сума відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення.

Суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув на користь позивача 900 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, адже позивач не довів факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в межах досудового розслідування кримінального провадження, що завдало б йому моральних страждань. Органи прокуратури в процесі досудового розслідування діяли в межах наданих їм повноважень.

Здійснення досудового розслідування кримінального провадження не обмежило права позивача, не позбавило його можливості вести звичний спосіб життя, не порушувало стосунки з оточуючими людьми. Позивач не конкретизував, у чому полягають його моральні страждання та який вони мали психотравмуючий чи інший негативний прояв у його житті, лише вказав про надмірну тривалість кримінального переслідування.

Суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги наданий позивачем висновок експерта психолога на підтвердження розміру моральної шкоди. До завдань психологічної експертизи не входить оціночно-економічне питання щодо можливого розміру грошової компенсації моральних страждань. Моральні страждання не тотожні психічним, тому експертизу моральної шкоди неможливо проводити за нормами права.

Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18,від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19.

Доводи касаційної скарги ГУ НП в Київській області

Касаційна скарга ГУ НП в Київській області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 608/1046/18.

Позивач не надав доказів вчинення незаконних дій щодо нього саме ГУ НП в Київській області, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивач не надав документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив.

Фактичні обставини справи

Згідно з витягом з кримінального провадження № 42013100140000055 02 березня 2013 року заступником Васильківського міжрайонного прокурора Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області Линником Є. до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365-2 КК України. Обставини справи: експерти-оцінювачі Товариства з обмеженою відповідальністю КФ «РІВА» при проведенні у 2011 році експертної оцінки земельної ділянки комунальної власності площею 22,308 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , у порушення вимог Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11 жовтня 2002 року, зловживаючи своїми повноваженнями та з метою отримання неправомірної вигоди на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс», занизили вартість указаної земельної ділянки, внаслідок чого при здійсненні її продажу бюджетом Калинівської селищної ради недоотримано кошти на загальну суму 29 557 431 грн. Орган досудового розслідування: Васильківський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (а. с. 7, т. 1).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2013 року у справі № 362/6423/13-к за клопотанням сторони захисту у ході досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42013100140000055, призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Забезпечення проведення цієї експертизи покладено на сторону захисту.

04 березня 2013 року за дорученням заступника Васильківського міжрайонного прокурора Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області Линника Є. проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено слідчому відділу Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (а. с. 8, т. 1).

28 жовтня 2013 року слідчий слідчого відділу Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області Кострубіцький Ю. С. за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42013100140000055 від 02 березня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, встановив наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, вручив повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Як убачається зі змісту повідомлення про підозру ОСОБА_1 , останній підозрював0ся у зловживанні повноваженнями особою, яка надає публічні послуги, а саме у зловживанні своїми повноваженнями оцінювача з метою отримання неправомірної вигоди для інших осіб, що спричинило тяжкі наслідки (а. с. 9-12, т. 1).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області в ід 11 листопада 2013 року у межах досудового розслідування призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (а. с. 34-35, т. 1).

02 березня 2014 року прокурором Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, у межах кримінального провадження № 42013100140000055.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2014 року призначено судовий розгляд кримінального провадження № 42013100140000055 від 02 березня 2013 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , обвинувачених у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України (а. с. 36, т. 1).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2016 року задоволено клопотання прокурора і захисту, призначено у межах цього кримінального провадження судову оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручено комісії у складі трьох експертів Незалежного інституту судових експертиз (а. с. 37-38, т. 1).

16 листопада 2016 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013100140000055 відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, повернуто прокурору через невідповідність обвинувального акта положенням статті 291 КПК України (а. с. 39-40, т. 1).

26 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного суду ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано, кримінальне провадження направлено до того ж суду першої інстанції (а. с. 41-42, т. 1).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2017 року у справі № 362/4660/14-к у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, призначено підготовче судове засідання (а. с. 43, т. 1).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013100140000055 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частини 3 статті 365-2 КК України, повернуто прокурору для усунення зазначених в ухвалі недоліків (справа № 362/4660/14-к) (а. с. 44-45, т. 1).

29 грудня 2021 року прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області Канюка В. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42013100140000055 від 02 березня 2013 року за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (а. с.15-21, т. 1).

11 лютого 2022 року адвокат позивача - Хахула М. О. отримав копію постанови про закриття кримінального провадження разом із супровідним листом начальника Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури Київської області від 20 січня 2022 року № 586 вих-22. (а. с.14, т. 1).

Відповідно до висновку експерта психолога від 20 вересня 2022 року, складеного фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_5 , за результатами проведеного психологічного дослідження встановлено, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування органами досудового розслідування та прокурорами йому спричинені моральні страждання (моральна шкода). Грошовий еквівалент моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокурорами, визначено у розмірі 1 800 000 грн (а. с. 107-122, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, сфера дії Закону № 266/94-ВР поширюється на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВРвідшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

Згідно із статтею 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), на яку посилається прокуратура у касаційній скарзі. У пункті 29 наведеної постанови зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи касаційної скарги прокуратури про неврахування судами висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та про те, що сам факт закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, тому Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про те, що позивач не довів факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на нього в межах досудового розслідування кримінального провадження, що завдало б йому моральних страждань; що органи прокуратури в процесі досудового розслідування діяли в межах наданих їм повноважень.

Обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, стосовно ОСОБА_1 не підтвердилися, тому він вправі вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Стосовно розміру такого відшкодування, що оспорюється відповідачами у касаційних скаргах, необхідно зазначити таке.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи справи.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом протягом 98 місяців.

Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди - 656 823,00 грн, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом (98 місяців та 1 день х 6 700 грн), тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Апеляційний суд додатково з`ясував чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме: особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, значну тривалість перебування позивача під слідством та судом (98 місяців), обмеження професійних можливостей позивача, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у сфері професійної діяльності, що завдавало шкоди його діловій репутації, відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, та визначив, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є відшкодування у розмірі 900 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення,врахував засади виваженості, розумності йсправедливості та мотивував присуджене ним перевищення гарантованого розміру компенсації моральної шкоди.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Доводи касаційних скарг стосовно незгоди із розміром відшкодування моральної шкоди спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень прокуратура, крім постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, посилається також на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18,від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18,від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц (провадження № 61-45847св18) Верховний Суд у подібних правовідносинах погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, оцінивши висновок експерта судової психологічної експертизи від 13 лютого 2018 року № 2983 року в сукупності з іншими доказами, правильно врахували, що розрахунки грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а визначений позивачу розмір моральної шкоди, який становить 300 000 грн, відповідає засадам верховенства права, вимогам розумності, виваженості і справедливості.

У наведеній справі № 464/6418/16-цвисновок судової психологічної експертизи не є безумовним підтвердженням стягнутого судами відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а оцінений сукупно з іншими доказами, як і в справі, що переглядається.

Апеляційний суд врахував висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку; висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції врахував висновок експерта психолога, складений ФОП ОСОБА_5 , у сукупності з іншими доказами, тому відсутні підстави вважати незастованим висновок Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц (провадження № 61-45847св18) щодо рекомендаційного характеру судової психологічної експертизипривизначенніхарактеру і ступеня моральних страждань.

Упостановах від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18,від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19 Верховний Суд у подібних справах про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності зазначив, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Тобто у наведених постановах вирішувалося питання про склад сторін спору про відшкодування моральної шкодиу зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, що не є спірним у цій справі. Посилання прокуратури у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19нерелевантні.

Упостанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16(провадження № 42166св18) встановлені обставини про те, що кримінальне провадження стосовно позивача закрите в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, проте на початку розслідування справи він визнавав свою вину, що, на його думку, було вимушеним і спричинене його бажанням якнайшвидшого закриття кримінальної справи. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що право на відшкодування шкоди в позивача відсутнє, оскільки на початку досудового слідства та під час судового розгляду він давав покази на підтвердження своєї вини, тобто шляхом самообмови, яка була добровільною й завідомо неправдивою, перешкоджав з`ясуванню істини в справі.

У справі № 704/696/16 встановлені відмінні від спірних правовідносин обставини стосовно самообмови позивача. Застосовним правовим висновком Верховного Суду є не результат вирішення справи, а висловлена правова позиція про застосування норми матеріального чи процесуального права, тому постанова Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16 (провадження № 42166св18) не може бути прикладом неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, постановіВерховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 заявлялося про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, у порядку статей 1173 1174 ЦК України, а не в порядку Закону № 266/94-ВР, тому правовідносини наведених справ не є подібними із справою, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17 (провадження № 61-5963св19) предметом позову є визнання недійсним договору дарування частини квартири, що свідчить про відмінність спірних правовідносин порівнюваних справ.

Отже, доводи касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури є необґрунтованими.

Стосовно доводів касаційної скарги ГУ НП в Київській областіпро те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 608/1046/18 (провадження № 61-13052св19), необхідно зазначити, що у наведеній справі заявлялося про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, у порядку статей 1173 1174 ЦК України, а не в порядку Закону № 266/94-ВР, тому постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 608/1046/18(провадження № 61-13052св19) не є прикладом висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що позивач не надав доказів вчинення незаконних дій щодо нього саме ГУ НП в Київській області, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням.

Такі доводи безпідставні.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.6), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) зазначено, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є Держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.

У цій справі на користь ОСОБА_1 стягнуто відшкодування моральної шкоди з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок бюджетних асигнувань на утримання ГУ НП в Київській області.

Як уже зазначалося, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, тому у цій справі не потребується додаткового доведення незаконних дій ГУ НП в Київській області, до структурних підрозділів якого входять органи досудового розслідування у кримінальній справі позивача.

Доводи касаційної скарги ГУ НП в Київській області в іншій частині є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Щодо участі у судовому засіданні

У прохальній частині касаційної скарги прокуратури заявлено клопотання про розгляд справи за участю Офісу Генерального прокурора, яке задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Верховний Суд зазначає, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

Відповідно до статті 402 ЦПК України Верховний Суд не вбачає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у цій справі, і така необхідність відсутня, тому заявлене прокуратурою клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо поновлення дії постанови апеляційного суду

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

29 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. Н. про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У зв`язку із залишенням касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін, необхідно поновити дію зазначеної постанови в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 389 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича та Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

РішенняДніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року в незміненій при апеляційному розгляді справи частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік І. В. Литвиненко Є. В. Петров