Історія справи

Постанова ВССУ від 15.04.2026 року у справі №757/48291/19-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 757/48291/19-ц

провадження № 61-16347 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київська міська рада, департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року у складі судді Матійчук Г. О.

та постанову Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради (далі - Київська МР), департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської МР (Київської міської державної адміністрації) (далі - департамент), ОСОБА_5 (залучена протокольною ухвалою суду першої інстанції від 21 липня 2021 року на підставі власної заяви), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд:

- встановити факт реєстрації шлюбу в 1923 році між ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у Гнідинській сільській раді Бориспільського району Київської області

(далі - Гнідинська СР);

- встановити факт прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння

по АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів 10 лютого 1984 року на ім`я ОСОБА_7 ;

- визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування будинку, вчинений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 (22 вересня 1988 року, реєстровий

№ 2-3293);

- визнати недійсними: нотаріально посвідчений договір дарування 26/100 частин житлового будинку, вчинений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 (04 червня 2007 року, реєстровий № 6-2443); нотаріально посвідчений договір дарування 74/100 частин житлового будинку, вчинений ОСОБА_9 на користь

ОСОБА_4 (03 квітня 2009 року, реєстровий № 1-1363);

- визнати недійсним договір дарування 26/100 частин житлового будинку, вчинений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом

23 грудня 2020 року, серія та номер: 2484;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 166,10 кв. м, житловою площею 107,50 кв. м, (на плані

під літерою «А»), з відповідними частинами надвірних будівель та споруд: гаражів-сараїв (на плані під літерами «Б», «Г») погребу (на плані під літерою «В»), теплиці

(під літерою «В»), гаражу-сараю (під літерою «Ж»), споруджень № 1-4,

що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину вищевказаного житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель та споруд

у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- скасувати пункт 29 додатку «Перелік земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність» до рішення Київської МР «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків і господарських будівель» від 29 листопада 2001 року № 134/1568

про передачу ОСОБА_9 0,1000 га земельної ділянки у власність,

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсними: державний акт на право власності від 27 листопада 2007 року серії ЯЕ 992052 на 26/100 частин земельної ділянки, яка розташована

по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:248:0002), загальною площею 0,1000 га, виданий на ім`я

ОСОБА_3 ; державний акт на право власності від 12 грудня 2008 року

серії ЯЕ 992053 на 74/100 частин земельної ділянки, яка розташована

по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:248:0002), загальною площею 0,1000 га, виданий на ім?я

ОСОБА_9 ;

- визнати недійсними: нотаріально посвідчений договір дарування 26/100 частин земельної ділянки, вчинений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 (04 червня 2007 року, реєстровий № 6-2445); нотаріально посвідчений договір дарування 74/100 частин земельної ділянки, вчинений ОСОБА_9 на користь

ОСОБА_4 (03 квітня 2009 року, реєстровий № 1-1365);

- визнати недійсним договір дарування 26/100 частин земельної ділянки, вчинений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом

23 грудня 2020 року, серія та номер: 2485;

- припинити речове право: ОСОБА_5 на 26/100 частин вищевказаного житлового будинку, зареєстроване на підставі договору дарування від 23 грудня 2020 року, вчиненого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 ; ОСОБА_4 на 74/100 частин зазначеного вище житлового будинку, зареєстроване на підставі договору дарування від 03 квітня 2009 року, вчиненого ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 ;

- припинити речове право: ОСОБА_5 на 26/100 частин вищевказаної земельної ділянки, зареєстроване на підставі договору дарування від 23 грудня 2020 року, вчиненого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 , посвідченого

23 грудня 2020 року приватним нотаріусом, серія та номер: 2485; померлої

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 на 74/100 частин зазначеної вище земельної ділянки, зареєстроване на підставі рішення державного реєстратора (з відкриттям розділу) департаменту, відомості з ДЗК, серія та номер: 23742817, виданого

13 жовтня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198065180000.

В обґрунтування позову зазначали, що приблизно у 1923 році у селі Гнідині Бориспільського району Київської області був укладений шлюб між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про шлюб відсутнє, актовий запис про шлюб у документах архівного фонду не виявлено. Факт укладення між ними шлюбу підтверджується записом у будинковій книзі щодо місця реєстрації подружжя та анкетою арештованого ОСОБА_6 з кримінальної справи від 20 лютого 1944 року № 1374. Факт реєстрації шлюбу між ними може бути встановлений у судовому порядку.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Печерської районної Ради депутатів трудящих м. Києві від 12 вересня 1960 року № 645 (далі - рішення районної ради

від 12 вересня 1960 року № 645) визнано право особистої власності

за ОСОБА_7 на домоволодіння, розташоване по

АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння було збудоване ОСОБА_7 разом

з її чоловіком - ОСОБА_6 , у 1939-1940 роках, воно складалося з двох кімнат

із двома кухнями і коридорами, одного сараю. Загальна площа домоволодіння складала 98,0 кв. м, у тому числі: житлова - 76,0 кв. м, нежитлова - 22,0 кв. м.

На вказане майно поширювався режим спільної сумісної власності подружжя,

а тому ОСОБА_7 та ОСОБА_6 належали по 1/2 частині домоволодіння.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мали двох дітей: сина - ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочку - ОСОБА_10 (прізвище після одруження -

ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_7 . Діти проживали разом із батьками.

На момент отримання ОСОБА_7 рішення районної ради від 12 вересня 1960 року № 645 у будинку, розташованому по АДРЕСА_1 ,

у квартирі АДРЕСА_2 проживала дочка зі своєю сім?єю, а в квартирі АДРЕСА_3 - син разом

зі своєю сім?єю. При цьому у сина - ОСОБА_8 , в той період у шлюбі народився син - ОСОБА_2 (позивач).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , тобто батько ОСОБА_8 та дід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі).

Позивачі вказували, що внаслідок смерті їхнього діда відкрилася спадщина,

до складу якої ввійшли всі права та обов?язки ОСОБА_6 , що належали йому

на момент відкриття спадщини, зокрема, вищевказане домоволодіння, яке було збудовано подружжям у період шлюбу і належало їм на праві спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині.

Із заявами про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори ніхто

не звертався, заяви про відмову від спадщини не подавалися.

Батько позивачів - ОСОБА_8 , прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме 1/6 часткою домоволодіння (стаття 549 ЦК Української РСР 1963 року), він був зареєстрований та проживав за адресою домоволодіння, користувався ним. Указане підтверджується витягом із Реєстру територіальної громади м. Києва

від 15 березня 2019 року № 38149462 та відповідними витягами з будинкової книги.

Крім того, 05 травня 1969 року, тобто після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_8 письмово звертався до управління у справах будівництва та архітектури

Київської МР із заявою щодо можливості здійснення капітального ремонту будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . На згаданій заяві архітектор зробив письмову відмітку про те, що будинок підлягає зносу у зв?язку

з реконструкцією міста, але час зносу будинку вказати неможливо.

ОСОБА_8 за власні кошти здійснив капітальний ремонт будинку та добудову

до основної частини домоволодіння, у зв`язку з чим збільшилася площа домоволодіння. У подальшому ОСОБА_8 до своєї частини домоволодіння було підведено газ, водопостачання та електроенергію, відкриті особисті рахунки

на оплату комунальних послуг, укладено договори з відповідними постачальними організаціями.

ОСОБА_9 , дочка ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , також здійснила добудову

до основної частини домоволодіння.

Згідно з даними технічного паспорта на жилий будинок (домоволодіння), загальна площа будинку у складі квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 становить 165,5 кв. м, у тому числі житлова - 107,50 кв. м. Крім того, збудовано гараж-сараї під літерами «Г» та «Д», теплицю під літерою «Е» та гараж-сарай під літерою «Ж».

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями за законом якого були: ОСОБА_12 та позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли всі права та обов?язки ОСОБА_8 , що належали йому на момент відкриття спадщини,

а саме 1/2 частина житлового будинку з відповідними господарськими будівлями

по АДРЕСА_1 , оскільки ним було здійснено добудову

до квартири АДРЕСА_3 у домоволодінні, внаслідок чого збільшилася її площа, а тому збільшилася і відповідна частка.

На момент смерті ОСОБА_8 його спадкоємці: ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , проживали разом і прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, зокрема 1/2 частина спірного домоволодіння. Вони були зареєстровані та проживали за адресою домоволодіння, користувалися ним. У 2014 році померла ОСОБА_12 , і з того часу ОСОБА_1 проживає одна

у квартирі АДРЕСА_3 спірного житлового будинку.

22 вересня 1988 року ОСОБА_7 уклала договір дарування на весь житловий будинок на користь своєї дочки - ОСОБА_9 , яка в подальшому, у 2007 році

та 2009 роках уклала договори дарування на користь своїх синів: ОСОБА_3

та ОСОБА_4 , про що позивачам одразу не було відомо.

ІНФОРМАЦІЯ_8 померла ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли всі права та обов?язки ОСОБА_7 , що належали їй

на момент відкриття спадщини, а саме на спірний житловий будинок.

08 серпня 2000 року ОСОБА_2 звертався до державної нотаріальної контори

із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_8 (спадкова справа № 3313), він отримав свідоцтво про право на спадщину на човен. Отримати свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину житлового будинку виявилося неможливим, так як відсутні правовстановлюючі документи на спірний житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_9 померла ОСОБА_9 , яка проживала у складі квартири АДРЕСА_4 .

Позивачі зазначали, що вони в порядку електронної черги зверталася до комунального підприємства Київської МР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «КМБТІ») з питанням щодо виготовлення технічного паспорту на житловий будинок, розташований по

АДРЕСА_1 , але отримали відмову через відсутність правовстановлюючих документів.

У 2019 року ОСОБА_1 з матеріалів цивільної справи № 757/16028/18-ц дізналася про те, що ОСОБА_3 є власником частини спірного будинку на підставі договору дарування.

30 липня 2019 року позивачі отримали інформацію з КП КМР «КМБТІ» щодо реєстрації спірного нерухомого майна на праві приватної власності за:

ОСОБА_3 (26/100 частини) на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 04 червня 2007 року, реєстраційний № 6-2443; ОСОБА_4 (74/100 частини) на підставі нотаріально посвідченого договору дарування

від 03 квітня 2009 року, реєстраційний № 1-1363.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом двадцяти років тримали в таємниці

від позивачів факт існування свідоцтва про право власності на спірне майно, договорів дарування на будинок та земельну ділянку, що вказує на те, що вони мали намір заволодіти спірним майном.

Домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , належало подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя. 1/6 частка домоволодіння після смерті ОСОБА_6 фактично належала їхньому сину - ОСОБА_8 , тобто батьку позивачів, який за рахунок власних коштів здійснив капітальний ремонт будинку та добудову до частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_3 ), унаслідок чого збільшилася її площа, а також частка

в домоволодінні.

З указаних підстав позивачі вважали, що вищезазначене свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, укладені договори дарування (від 22 вересня 1988 року, від 04 червня 2007 року, від 03 квітня 2009 року) підлягають визнанню недійсними.

Позивачі посилалися на те, що вони прийняли спадщину після смерті свого

батька - ОСОБА_8 , в порядку статті 529 ЦК Української РСР від 1963 року, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном

(1/2 частиною домоволодіння). Вони документально не оформили спадщину

і не можуть це зробити, так як правовстановлюючі документи на спірне майно

оформлено з порушенням законодавства на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (відповідачів).

При цьому вони не можуть отримати у власність і земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 просили суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу у 1923 році між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , застосував норми Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і виходив

із того, що позивачами не надано доказів реєстрації шлюбу між зазначеними особами, зокрема, належних, допустимих і достовірних письмових доказів.

У наданих позивачами доказах не чітко написані прізвища осіб, дата укладення шлюбу, дати їх народження не співпадають, тобто у них містяться розбіжності

з фактичними даними.

Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту прийняття ОСОБА_8 - батьком позивачів, спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд першої інстанції врахував, що спірне домоволодіння належало на праві особистої власності ОСОБА_7 (баба позивачів і відповідачів) (рішення районної ради від 12 вересня 1960 року № 645, свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 10 лютого 1984 року). ОСОБА_6

не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , а тому в ОСОБА_6

не виникли права на спірний будинок, режим спільної сумісної власності подружжя на це майно не поширюється. На момент смерті ОСОБА_6 у нього було відсутнє спадкове майно.

Позовні вимоги про визнання недійсними: вищевказаного свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, відповідних договорів дарування часток домоволодіння та земельної ділянки, скасування пункту 29 додатку до рішення Київської МР від 29 листопада 2001 року № 134/1568, яким передано у власність ОСОБА_9 0, 1000 га земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , та інші вимоги задоволенню не підлягають,

так як є похідними від вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу, який

у судовому порядку не встановлено.

При цьому позивачам було відомо про те, що спірне домоволодіння належить

на праві особистої приватної власності ОСОБА_7 , яка у 1988 році подарувала його дочці - ОСОБА_9 . Остання набула у приватну власність домоволодіння,

а також законно приватизувала земельну ділянку, на якій воно розташоване (кадастровий номер 8000000000:82:248:0002). Тому у позивачів не могло виникнути право на спірну земельну ділянку.

У подальшому (2007 рік, 2009 рік), ОСОБА_9 подарувала частини земельної ділянки та домоволодіння відповідачам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які стали законними власниками спірного майна.

У свою чергу, ОСОБА_3 у 2020 році на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарував свої частки у спірному майні ОСОБА_5 ,

яка є законним власником 26/100 частини земельної ділянки та будинку.

Крім того, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про визнання

за позивачами права власності на 1/4 частину (кожному) житлового будинку

та припинення речового права відповідачів на вказаний житловий будинок

та земельну ділянку.

Районний суд відмовив у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин, про що зазначено відповідачами, так як у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його недоведеністю.

Суд першої інстанції надав оцінку поданим сторонами і витребуваним судом доказам, показанням свідків, застосував норми Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року ЦК України,

ЗК України та інших нормативно-правових актів у відповідних редакціях.

Районний суд застосував відповідну судову практику Верховного Суду, зокрема, щодо застосування позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Мєстєчкіної О. І., залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , так як правильно встановив фактичні обставини у справі і застосував норми матеріального права, надав належну правову оцінку доказам і доводам сторін, показанням свідків.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги

про встановлення факту реєстрації шлюбу у 1923 році між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивачі не довели факт реєстрації шлюбу між цими особами, надані ними докази містять розбіжності з фактичними даними.

Наявність спільних дітей автоматично не підтверджує факт реєстрації шлюбу

між ними. Показання свідків, без будь-яких інших доказів реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства тощо, не мають правового значення при вирішення вказаного питання. Посилання позивачів у цій частині фактично зводиться

до припущень (частина шоста статті 81 ЦПК України).

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив нові докази, подані представником позивачів до суду апеляційної інстанції, оскільки такі докази не подавалися до суду першої інстанції, їм не надавалася правова оцінка (стаття 367 ЦПК України).

Районний суд вірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту прийняття ОСОБА_8 - батьком позивачів, спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , так як спірне домоволодіння належало на праві особистої власності ОСОБА_7 (рішення районної ради від 12 вересня 1960 року № 645, свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 10 лютого 1984 року), яка не перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Тому в ОСОБА_6 не виникли права

на спірне нерухоме майно, а на момент його смерті у нього було відсутнє спадкове майно.

Інші позовні вимоги є похідними й не підлягають задоволенню (визнання недійсними свідоцтва про право особистої власності, договорів дарування, скасування пункту додатку до рішення Київської МР тощо).

Спірне домоволодіння належало на праві особистої приватної власності

ОСОБА_7 , яка подарувала його дочці - ОСОБА_9 , а остання, у свою чергу, набула у приватну власність домоволодіння та законно приватизувала земельну ділянку, на якій воно розташоване (кадастровий номер 8000000000:82:248:0002).

У подальшому, ОСОБА_9 подарувала частини земельної ділянки

та домоволодіння відповідачам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які стали законними власниками спірного майна. ОСОБА_3 у 2020 році на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарував свої частки у спірному майні (26/100) ОСОБА_5 . Тобто позивачі не мають законних прав на спірне нерухоме майно (його частину).

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції (у відповідних редакціях).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судами належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року відкрито касаційне провадження

у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 29 грудня 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення помилково сплаченого судового збору задоволено частково. Зобов`язано Головне управління державної казначейської служби у Печерському районі м. Києва повернути заявника помилково сплачений судовий збір

у відповідних розмірах.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні їхнього позову, не встановили фактичні обставини у справі.

Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поверхнево оцінили подані позивачами письмові докази, не надали належної правової оцінки показанням свідків.

При цьому апеляційний суд безпідставно відмовив у долученні до матеріалів справи нових доказів.

Набуте за час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 майно, зокрема спірне домоволодіння, є спільною сумісною власністю подружжя. Кожному з них належала 1/2 частина домоволодіння. У будинку проживала вся сім`я. Їхній син -

ОСОБА_8 (батьком позивачів), фактично прийняв спадщину після смерті свого батька, він за власні кошти здійснив ремонт будинку та відповідну добудову

до нього.

Вважають, що судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються

на припущеннях.

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема: щодо набуття права на майно у спільну сумісну власність у період з 1926 року до 08 липня 1944 року, а також щодо застосування деяких інших нормативно-правових актів, чинних на період виникнення спірних правовідносин.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Київської МР, в якому викладено аргументи щодо поданої касаційної скарги.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу

від ОСОБА_5 , а також від її представника - адвоката Мухи Р. М., в яких зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суди правильно застосували норми права й встановили усі фактичні обставини у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилися діти: син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

У ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , народилися діти (позивачі у справі): син -

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (свідоцтво про народження

від 20 червня 1952 року серії НОМЕР_1 ), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (свідоцтво про народження від 26 серпня 1959 року серії

НОМЕР_2 ).

Доказів на підтвердження укладення шлюбу між ОСОБА_7

та ОСОБА_6 позивачами не надано.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивачів зазначила, що позивачі не знають, чи перебували їх батьки у шлюбі.

11 березня 1951 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уклала шлюб

із ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , взявши прізвище « ОСОБА_11 ».

У ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_14 ,

ІНФОРМАЦІЯ_13 , народились діти (відповідачі у справі): ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_14 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_15 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

що підтверджується свідоцтвом про смерть від 30 листопада 1963 року

серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,

що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

08 серпня 1980 року ОСОБА_2 звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_8 .

У вказаній заяві ОСОБА_2 вказував, що після смерті батька залишилося спадкове майно, що складається з моторного човна, яке він прийняв та просить видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

08 серпня 1980 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину

за законом після смерті ОСОБА_8 на моторний човен.

ІНФОРМАЦІЯ_16 народилася ОСОБА_15 (відповідач), батьками якої

є ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , що підтверджується свідоцтвом

про народження від 24 травня 1984 року серії НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_8 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом

про смерть серії НОМЕР_6 .

18 червня 2011 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , уклала шлюб із ОСОБА_16 , взявши прізвище « ОСОБА_17 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 18 червня 2011 року серії НОМЕР_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_18 померла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ,

що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_19 помер ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 ,

а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Доказів на підтвердження смерті ОСОБА_14 та ОСОБА_9 матеріали справи не містять, однак вказане не спростовується сторонами.

Щодо права власності на спірний будинок та земельну ділянку

12 вересня 1960 року на підставі заяви ОСОБА_7 рішенням районної ради № 645 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_7 » визнано право особистої власності

на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 і дозволено районному відділу поліції прописати на це домоволодіння чоловіка дочки

ОСОБА_7 - ОСОБА_3 .

У вказаному рішенні зазначено, що разом із заявою про визнання права власності ОСОБА_7 надала акт обслідування від 18 грудня 1956 року, згідно з яким домоволодіння складається з двох кімнат із двома кухнями, двома коридорами

та одного сараю. Житлова площа домоволодіння - 76 кв. м, нежитлова - 22 кв. м.

10 лютого 1984 року на підставі рішення районної ради від 12 вересня 1960 року

№ 645 ОСОБА_7 виконавчим комітетом Київської МР видано свідоцтво

про право власності на домоволодіння, зареєстроване в КП КМР «КМБТІ»

01 березня 1984 року за № НОМЕР_9 .

ОСОБА_7 звернулася до виконавчого комітету Печерської районної Ради депутатів трудящих м. Києва (далі - районна рада) із заявою, в якій просила узаконити перебудований у 1970-1975 роках будинок АДРЕСА_1 із збільшенням габаритних розмірів від 98,0 кв. м загальної площі до 166,1 кв. м, жила площа - 107,5 кв. м.

13 червня 1988 року рішенням районної ради № 365 «Про розгляд заяв громадян,

які проживають в індивідуальних будинковолодіннях» визнано право особистої власності за ОСОБА_7 на перебудований будинок АДРЕСА_1 , загальною площею корисною 166,1 кв. м, видано свідоцтво на право особистої власності.

13 вересня 1988 року рішенням районної ради № 615 «Про розгляд заяв громадян, які проживають в індивідуальних будинковолодіннях» дозволено ОСОБА_7 подарувати своїй дочці - ОСОБА_9 будинковолодіння

АДРЕСА_1 , жилою площею 107,5 кв. м.

22 вересня 1988 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_9 жилий будинок із надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці

мірою 1 638,0 кв. м.

Згідно з цим договором дарування за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на домоволодіння в КП КМР «КМБТІ» 03 жовтня 1989 року за реєстровим № 25653.

Рішенням районної ради № 833/1 визнано право особистої власності

за ОСОБА_9 на теплицю, площею 69,5 кв. м, у садибі

АДРЕСА_1 .

06 квітня 2001 року КП КМР «КМБТІ» було затверджено технічний план на жилий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_5 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 .

Рішенням Київської МР від 29 листопада 2001 року № 134-1568 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків і господарських будівель» ОСОБА_9 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, для обслуговування житлових будинків

і господарських будівель, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

15 грудня 2003 року на підставі рішення Київської МР від 29 листопада 2001 року

№ 134-1568 ОСОБА_9 видано державний акт серії КВ № 149932 про право власності на земельну ділянку, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської МР (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності

на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 02-7-00210, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_9

на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:248:0002.

Розпорядженням Печерської районної державної адміністрації у місті Києві

(далі - Печерська РДА у м. Києві) від 10 червня 2005 року № 711 погоджено ОСОБА_9 проведене будівництво сараю та гаражу в середині 90-х років

за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 грудня 2003 року.

Розпорядженням Печерської РДА у м. Києві від 30 травня 2006 року № 684 погоджено ОСОБА_9 будівництво об`єктів: гараж (літ. Ж, площею 38,0 кв. м), сарай (літ. Ж, площею 33 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 .

04 червня 2007 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_3 26/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування 26/100 частин житлового будинку від 04 червня 2007 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прудь Н. В. (далі - державний нотаріус), зареєстрованим в реєстрі за № 6-2443.

Право власності на 26/100 частини житлового будинку було в установленому порядку зареєстровано за ОСОБА_3 .

04 червня 2007 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_3 26/100 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:248:0002, згідно з договором дарування

26/100 частин земельної ділянки від 04 червня 2007 року, посвідченим державним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 6-2445.

27 листопада 2007 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 992052, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської МР (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-7-1311, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_3

на 26/100 частин земельної ділянки, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим

призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:248:0002.

12 грудня 2008 року ОСОБА_9 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 992053, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської МР (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності

на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі

за № 02-7-01442, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_9

на 74/100 частин земельної ділянки, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим

призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:82:248:0002.

03 квітня 2009 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 74/100 частин вищевказаного житлового будинку, що підтверджується договором дарування 74/100 частин житлового будинку від 03 квітня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 1-1363.

Право власності на 74/100 частини житлового будинку було в установленому порядку зареєстровано за ОСОБА_4 .

03 квітня 2009 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 74/100 частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:248:0002, згідно з договором дарування

74/100 частин земельної ділянки від 03 квітня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 1-1365.

23 грудня 2020 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 26/100 частин частини житлового будинку, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 23 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 2484.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

про реєстрацію права власності 23 грудня 2020 року зареєстровано право власності на 26/100 частин частини вищевказаного житлового будинку за ОСОБА_5 .

23 грудня 2020 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 26/100 часток земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:248:0002, що підтверджується договором дарування 26/100 часток земельної ділянки від 23 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 2485.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

про реєстрацію права власності 23 грудня 2020 року зареєстровано право власності на 26/100 часток земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:248:0002, площею 0,1 га, за ОСОБА_5 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу

Позивачі просили суд встановити факт реєстрації шлюбу в 1923 році

між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Гнідинській сільській раді Бориспільського району Київської області.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, чинні на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, Кодекс законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року.

Відповідно до статей 104, 105, 125 Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року визнається лише громадянський шлюб. Тільки зареєстрований шлюб породжує права та обов`язки подружжя, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Тобто указаною нормою презюмувалася спільність майна подружжя, набутого ними працею в період зареєстрованого шлюбу.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року

у справі № 1316/1876/12-ц (провадження № 61-13241св20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини у справі, надано правову оцінку поданим сторонами письмовим доказам, показанням свідків і зроблено обґрунтовані висновки про те, що позивачами не доведено факт реєстрації шлюбу

між вищезазначеними особами.

Так, у наданих позивачами доказах (архівна копія запису про шлюб, копія анкети

з кримінальної справи відносно ОСОБА_6 , витяг із будинкової книги) не чітко написані прізвища осіб, дата укладення шлюбу, дати їх народження не співпадають, тобто містяться розбіжності з фактичними даними. Саме зазначене унеможливило суду встановити юридичний факт, про який просили позивачі.

При цьому встановлено, що після повернення з місця позбавлення волі

ОСОБА_6 проживав зі своїм сином - ОСОБА_8 , а не з ОСОБА_7 . Вказане підтверджується й показаннями свідків.

З урахуванням указаного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту реєстрації шлюбу у 1923 році між ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачами не надано належних та достовірних письмових доказів

на підтвердження власних доводів, а факт наявності спільних дітей у вищевказаних осіб та інші обставини, на які посилалися позивачі, не доводить факт реєстрації шлюбу між зазначеними особами.

Судами надано відповідну правову оцінку показанням свідків (статті 89,

90 ЦПК України), а наданим позивачами доказам суд дав оцінку у системному зв`язку з іншими доказами, а не відокремлено, як зазначається у скарзі, а тому доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив до матеріалів справи нові докази, так як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього

(частина третя статті 367 ЦПК України). Судом апеляційної інстанції відмовлено

у задоволенні клопотання заявника про долучення доказів до матеріалів справи,

так як підстав для цього апеляційним судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , разом із іншим, просили суд встановити факт прийняття ОСОБА_8 (батько позивачів) спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачі посилалися на те, що ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (стаття 549 ЦК Української РСР 1963 року), він був зареєстрований та проживав

за адресою домоволодіння, користувався ним.

Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій встановили, що спірне домоволодіння належало на праві особистої власності ОСОБА_7 (баба позивачів і відповідачів), що підтверджується рішенням районної ради

від 12 вересня 1960 року № 645, свідоцтвом про право особистої власності

на домоволодіння від 10 лютого 1984 року).

ОСОБА_6 не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , цей факт не встановлено в судовому порядку, а отже, у ОСОБА_6 не виникли права на спірний будинок, режим спільної сумісної власності подружжя на це майно не поширювався.

Позивачами не доведено, що спірне домоволодіння було побудовано саме

ОСОБА_6 , чи за його рахунок.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні зазначеної позовної вимоги. Доводи касаційної скарги вказаних висновків

не спростовують, вони зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння

Позивачі, разом із іншим, просили суд визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, розташоване по

АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Київської МР 10 лютого 1984 року

на ім`я ОСОБА_7 ,

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 вересня 1960 року на підставі заяви ОСОБА_7 рішенням № 645 виконавчого комітету районної ради

визнано право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , дозволено районному відділу поліції зареєструвати

за адресою домоволодіння чоловіка дочки - ОСОБА_14 .

У подальшому, 10 лютого 1984 року, на підставі вищевказаного рішення районної ради виконавчим комітетом Київської МР видано свідоцтво про право власності

на домоволодіння, зареєстроване в КП КМР «КМБТІ» 01 березня 1984 року

за № 25653. 13 червня 1988 року рішенням виконавчого комітету районної ради

№ 365 визнано право особистої власності за ОСОБА_7 на перебудований будинок АДРЕСА_1 , загальною площею корисною 166,1 кв. м, видано свідоцтво на право особистої власності.

Судами надано правову оцінку доказам, що підтверджують кількісний склад осіб,

які проживати у спірному будинку і встановлено, що ОСОБА_6 , як особа,

яка проживала у будинку на момент ухвалення вищевказаного рішення районної ради у 1960 році, був обізнаний про те, що за ОСОБА_7 визнано право особистої власності на спірне домоволодіння. Він не оспорив відповідне рішення,

як і в подальшому його син - ОСОБА_8 .

Судами попередніх інстанцій враховано положення відповідних підзаконних нормативно-правових актів, які регулювали питання оформлення права особистої приватної власності на будинок і були чинними на момент видачі відповідного рішення районної ради та отримання свідоцтва про право особистої власності,

і зроблено правильні висновки про те, що ОСОБА_7 законно набула у приватну власність спірне нерухоме майно. Доводи касаційної скарги вказаних висновків

не спростовують.

Щодо інших похідних позовних вимог

Позивачами було заявлено у позові ряд інших похідних вимог, зокрема, про: скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування; визнання недійсним договорів дарування будинку та земельної ділянки (їх частин), державних актів

на право власності; припинення права власності та визнання права власності

на спірне нерухоме майно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1988 році ОСОБА_7 подарувала своїй дочці - ОСОБА_9 (рішення виконавчого комітету районної ради

від 13 вересня 1988 року, договір дарування від 22 вересня 1988 року).

Остання зареєструвала за собою право власності на спірне домоволодіння

і в подальшому законно приватизувала земельну ділянку, на якій воно розташоване (кадастровий номер 8000000000:82:248:0002) (рішення Київської МР від 29 листопада 2001 року).

15 грудня 2003 року ОСОБА_9 отримала відповідний державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

Тобто ОСОБА_9 в установленому законом порядку набула права власності

як на спірний будинок, так і на спірну земельну ділянку шляхом приватизації

у порядку та у спосіб, що визначені нормами земельного законодавства, які діяли на момент оформлення за нею права власності на земельну ділянку. Тому земельна ділянка була особистою приватною власністю ОСОБА_9 і в позивачів не могли виникнути права на неї.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, разом із іншим, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі,

а про одержану громадянином частку із земельного фонду».

Вирішуючи спір у відповідній частині судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і застосовано норми матеріального права, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема: ЦК Української РСР 1963 року ЗК України у відповідних редакціях та інші.

Тому у позивачів не могло виникнути право на спірну земельну ділянку, вони

не довели незаконність набуття у приватну власність ОСОБА_9 вказаної земельної ділянки.

У подальшому, 04 червня 2007 року та 03 квітня 2009 року, між ОСОБА_9

та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договори дарування частин земельної ділянки та будинку, що належали ОСОБА_9 на праві приватної власності.

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (відповідачі) набули право власності на спірне нерухоме майно у законний спосіб та в порядку, визначеному законом (стаття 717 ЦК України). Протилежного позивачами не доведено.

У свою чергу, ОСОБА_3 23 грудня 2020 року подарував ОСОБА_5

26/100 частин спірного будинку та 26/100 частин спірної земельної ділянки

(стаття 717 ЦК України). Остання є законним власником відповідної частини спірного нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій вірно відмовили у задоволенні вищевказаних похідних вимог позивачів. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели незаконність пункту 29 додатку «Перелік земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність» до рішення Київської МР від 29 листопада

2001 року № 134/1568, не довели наявність правових підстав для визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та відповідних договорів дарування. Тому обґрунтованими є висновки судів про відсутність

правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачами права власності на відповідні частини спірного нерухомого майна та припинення речового права відповідачів, тобто законних власників нерухомого майна,

на вказаний будинок та земельну ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням вищенаведеного, суди попередніх інстанцій дійшли законного

та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому судами попередніх інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також нормативно-правові акти, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів

і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові

рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400

цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. (стаття 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки

доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк