Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №753/930/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 753/930/20

провадження № 61-6101св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та стягнення аліментів.

Позов мотивований тим, що у 2003 році сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року.

За час перебування у шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у сторін не склалося, у зв`язку з чим наприкінці 2015 році їх шлюбні стосунки фактично припинилися. З моменту народження і до цього часу дитина зареєстрована та проживає разом

з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

05 травня 2015 року з метою врегулювання питань, пов`язаних з виконанням шлюбних, сімейних та батьківських обов`язків, сторони уклали нотаріально посвідчений шлюбний договір.

Вказувала, що понад рік відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, передбачених законом та шлюбним договором, не допомагає дитині матеріально. Дитина перебуває на повному утриманні позивачки, яка особисто займається її вихованням, піклується про стан її здоров`я, усіма засобами намагається забезпечити здобуття нею освіти. Позивач є фізичною особою-підприємцем, має достатній дохід, що підтверджує її можливість

і в подальшому на належному рівні виконувати свої батьківські обов`язки та піклуватися про дочку. Водночас відповідач фактично не має можливості здійснювати свої батьківські обов`язки та на власному прикладі виховувати дитину, оскільки притягується до кримінальної відповідальності за шахрайство у сфері туризму, до нього застосовано запобіжний захід

у вигляді цілодобового домашнього арешту, в судах розглядається велика кількість спорів щодо стягнення з нього боргів, в тому числі і за позовною заявою ОСОБА_1 щодо повернення позики в сумі 20 000,00 дол. США.

Позивачка посилалася на те, що відсутність рішення про визначення місця проживання дитини з нею позбавляє її можливості поїхати з дитиною за кордон на оздоровлення.

ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_5 з матір`ю та стягнути з відповідача на її користь аліменти

в розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення дитиною повноліття.

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини

з батьком.

Позов мотивований тим, що через рік і чотири місяці після народження доньки ОСОБА_5 її мати, ОСОБА_1 , поїхала за кордон і з того часу по

10 місяців на рік перебувала за кордоном: у Китаї, Японії та інших країнах. Не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, заробіток витрачала на власні потреби, дитиною не опікувалась, не займалась її вихованням, вела аморальний спосіб життя. Весь цей час ОСОБА_2 у повному обсязі виконував свої батьківські обов`язки: забезпечував дитину матеріально, займався її вихованням, створював умови для її всебічного розвитку. Він влаштував дитину до музичної та загальноосвітньої шкіл, сплачував за навчання, а мати навіть не була присутня на випуску дитини із садочка та на першому дзвонику.

Зазначав, що за останні роки перебування за кордоном ОСОБА_1 стала неврівноваженою та емоційно нестабільною. У листопаді 2019 року, коли дитина була у нього, ОСОБА_1 з невідомою особою увірвались до його оселі та з погрозами забрали дитину, після чого вона написала до школи заяву про заборону йому та бабусі бачитись з дитиною і забирати її зі школи. Незважаючи на те що ОСОБА_2 перебуває під домашнім арештом, він працює удома, має повноцінну сім`ю - дружину та двох малолітніх дітей, проживає у будинку, розташованому на належній його матері земельній ділянці, в період 2017-2019 років дочка також проживала разом з ним

у цьому будинку, де створені належні умови для її проживання та розвитку.

Враховуючи зазначене, а також те, що ОСОБА_1 постійно перебуває за кордоном, спосіб її життя унеможливлює виконання нею материнських обов`язків, може призвести до розбещення дитини, а залишення дитини

з дідом та бабою суперечить її інтересам, він не може погодитись з тим, щоб дитина залишилась без батьківської опіки.

ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі 1/5 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 15 січня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнено з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи

в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд виходив з того, що

з народження дитина проживає за однією адресою у м. Києві, де для неї створені прийнятні умови проживання, а мати має достатній самостійний дохід, любить свою дитину і бажає її виховувати. Доказів наявності

у позивачки психічних розладів чи шкідливих звичок, які перешкоджали

б нормальному вихованню дитини, суду не надано. При цьому суд врахував, що впродовж тривалого часу дитиною опікувався відповідач, займався її вихованням та створював умови для її всебічного розвитку, тоді як позивачка майже постійно перебувала за кордоном, проте вказана обставина не дає підстав уважати, що вона є поганою матір`ю, і не свідчить про неможливість виконання нею батьківських обов`язків з урахуванням того, що восени

2019 року позивач повернулася в Україну та має намір самостійно виховувати дитину.

Батько теж любить свою дочку і бажає її виховувати, проте суду не надано належних доказів, які свідчили би про те, що він може забезпечити дитині матеріально-побутові умови, рівень комфорту, умови навчання і розвитку не гірші від тих, у яких на цей час проживає дитина. До того ж доказами відповідач не підтвердив придатність його житла для проживання у ньому трьох малолітніх дітей і двох дорослих, зокрема, з урахуванням того, що його помешкання знаходиться у стані будівництва і не прийняте до експлуатації. Також суду не надано доказів наявності у відповідача самостійного доходу, достатнього для забезпечення належних умов проживання, виховання та навчання дитини, з урахуванням перебування на його утриманні ще двох малолітніх дітей та непрацездатної дружини. На думку суду, таке рішення цілком відповідає інтересам дитини, яка залишається проживати у звичному для неї соціальному середовищі в умовах стабільності, безпеки, впевненості

у сьогоденні та більш віддаленій часовій перспективі, і буде захищена від негативних психоемоційних переживань, пов`язаних зі зміною місця проживання, школи, відірваністю від звичного оточення та друзів-однолітків.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати

в сумі 51 761,41 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу адвоката Слободенюк Г. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня

2021 року скасовано і ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та стягнення аліментів відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

і задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що і батько, і матір, які проживають окремо, створили належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Батьки люблять дитину та хочуть піклуватися про неї. Разом з тим батько дитини, на відміну від матері, набагато більше уваги приділяв доньці: її стану здоров`я, вихованню, дозвіллю, розвитку - та приділяє і тепер. Мати дитини дуже часто перебувала за межами України, а в цей час донька проживала з бабою і дідом. При цьому дитячий садочок та школу, у якій навчалась дитина, відвідував саме батько. Також батько водив дитину на гурток, піклувався про неї, проводив з нею багато часу. Крім цього, суд виходив насамперед з інтересів дитини, яка виявила бажання проживати разом з батьком.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Полуніна К. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року і залишити

в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова не містить мотивів відхилення аргументів ОСОБА_1 , апеляційний суд залишив поза увагою наведені нею факти та докази, які були враховані судом першої інстанції. Зазначає, що малолітня дитина у суді першої інстанції висловила своє бажання проживати разом з матір?ю. Апеляційний суд не перевірив фінансових можливостей батька. ОСОБА_2 негативно впливає на доньку.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 607/425/16-ц від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17,

від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 21 липня 2021 року

у справі № 404/3499/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16,

від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 року

у справі № 300/908/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17,

від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, від 16 листопада 2020 року

у справі № 313/310/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 127/15879/17-ц,

від 14 липня 2020 року у справі № 127/28537/18, від 06 червня 2019 року

у справі № 495/2106/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 527/1107/20,

від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

23 серпня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Якименко М. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги фактично стосуються оспорювання обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, які, у свою чергу, встановлені на підставі оцінки доказів у справі. Аргументи скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів. Маргарита висловила бажання проживати з батьком.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

27 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

08 серпня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року.

За час перебування у шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 травня 2015 року сторони уклади шлюбний договір, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В. В., запис у реєстрі № 510.

Зі змісту вказаного договору відомо, що сторони не узгоджували, з ким

із батьків буде проживати дитина у разі розірвання шлюбу, проте згідно

з умовами, визначеними у статті 3 цього договору, зобов`язалися в рівних частинах покривати всі витрати, пов`язані з утриманням дітей, їх розвитком, навчанням, вихованням, а також додаткові витрати на дітей, що зумовлені особливими обставинами.

Після розірвання шлюбу за домовленістю сторін їх донька ОСОБА_5 залишилася проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована. У цій квартирі також проживають ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (батько і мати ОСОБА_1 ) та

ОСОБА_8 (брат ОСОБА_1 ).

Згідно з актами обстеження умов проживання від 21 лютого 2020 року та від 19 травня 2020 року, складеними спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, за вказаною адресою для дитини створені належні умови для проживання, розвитку та навчання, а саме: квартира складається з трьох кімнат з усіма комунальними зручностями, забезпечено належний санітарно-гігієнічний стан житла, для дитини з мамою є окрема кімната, яка облаштована необхідними меблями та побутовими приладами, стосунки у сім`ї доброзичливі.

На момент звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснювала діяльність, обсяг її доходу за 2018 рік становив 1 347 904,00 грн, а за 2019 рік -

1 448 827,00 грн, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.

У січні 2020 року ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, що підтверджується скриншотом з додатка OpenDataUA та не заперечувалося позивачкою.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання громадян від 10 березня 2020 року, складеним депутатом Баришівської селищної ради, встановлено, що ОСОБА_2 проживає разом з дружиною ОСОБА_9 та донькою ОСОБА_10 у будинку за адресою:

АДРЕСА_2 .

З 2010 року ОСОБА_2 обіймає посаду директора Приватного підприємства «Лакі-Тур», яке здійснювало діяльність в галузі туризму, і йому належить

99 % статутного капіталу цього підприємства.

Із жовтня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва розглядає кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у шахрайських діях, вчинених на посаді директора Приватного підприємства «Лакі-Тур», за ознаками злочинів, передбачених частинами другою - четвертою статті

190 КК України.

У цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який

у подальшому змінено на нічний домашній арешт.

До листопада 2019 року між сторонами не було спору щодо місця проживання дочки, яка постійно проживала з матір`ю, дідом та бабою і регулярно бачилась з батьком, у тому числі за місцем його мешкання.

У листопаді 2019 року між сторонами виник конфлікт, наслідком якого стало обмеження батька у спілкуванні з дитиною, що підтверджується фактом направлення позивачкою листа директору школи, у якій навчається ОСОБА_5 , з проханням не допускати батька до дитини, та фактами численних звернень відповідачки до поліції та служби у справах дітей і сім`ї

з приводу порушення батьківських прав.

Так, зі змісту звернень відповідача до державних органів відомо, що

у листопаді 2019 року позивачка силою забрала дитину від нього, після чого перестала відповідати на його телефонні дзвінки, а в березні 2020 року взагалі змінила номер телефону та разом з дитиною виїхала в невідомому напрямку, що позивачкою не спростовано.

З огляду на те що у вказаних заявах відповідач посилався на неспроможність матері забезпечити для дитини безпечні умови життя і виховання та здійснення нею психологічного тиску на дочку, спеціалісти служби у справах дітей та сім`ї повторно обстежили умови проживання дитини та провели оцінку рівня її безпеки, про що склали акт від 19 травня 2020 року, згідно

з яким ознак небезпеки для дитини не встановлено.

Згідно з висновком від 08 жовтня 2020 року № 101-7900/02 Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації вважала за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з матір?ю, ОСОБА_1 (т. 12, а. с. 126-127).

З висновку психологічної діагностики ОСОБА_4 , зробленого директором Центру соціальних служб Баришівської селищної ради ОСОБА_12

і психологом цього центру ОСОБА_13 ОСОБА_4

у міжособистісних відносинах більше спрямована до батька, аніж до матері та висловлює бажання надалі проживати саме з ним. Має хороші показники щодо ставлення до братів та сестер. Зі слів дитини, їй комфортніше та спокійніше з татом, але до матері вона також має теплі почуття, хоча їй не вистачає спілкування з нею. Має ознаки психологічної травми та високий рівень тривожності внаслідок розлучення батьків і нездатності їх домовитись один з одним. Потребує подальшої роботи з психологом для корекції емоційно-вольової сфери (т. 3, а. с. 35-36).

Згідно з висновком фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 на звернення її батька ОСОБА_2 від 24 вересня 2021 року, ОСОБА_4 має тісну, надійну прив?язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об?єктом і якого вона чітко пов?язує з відчуттям захищеності і безпеки. Примусове відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної травми (т. 3, а. с. 101-113).

Згідно з висновком експерта, зробленим за результатом проведення комісійної судово-психологічної експертизи від 01 лютого 2022 року

№ СЕ-19-21/43579-ПС, ОСОБА_4 ставиться до матері ОСОБА_1 негативно на емоційному та вербальному рівнях, ставлення до батька

ОСОБА_2 характеризується позитивно на емоційному та вербальному рівнях. Особливості та характер стосунків ОСОБА_4 з матір?ю

ОСОБА_1 характеризуються порушеною прив?язаністю, із батьком ОСОБА_2 характеризується безпечною прив?язаністю. Оскільки у дитини наявне емоційне відторгнення, наявність дистанціювання, та раптова поява матері, без попередньої домовленості та підготовки дитини до зустрічі, може негативно вплинути на психоемоційний стан ОСОБА_4 . Соціальне оточення та середовище, в якому зараз перебуває ОСОБА_4 , а саме сімейне оточення батька ОСОБА_2 , є сприятливим для її психологічного та психоемоційного стану. Раптова зміна місця проживання ОСОБА_4 та її соціального середовища є недоцільною та може призвести до її психотравмування. ОСОБА_4 бажає проживати разом з батьком

ОСОБА_2 , що зумовлено його позитивним впливом на дитину, включеністю у побутове виховання дитини з урахуванням її потреб та бажань, наявністю сприятливого соціального сімейного середовища

(т. 4, а. с. 113-124).

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції малолітня перебуває

з батьком в м. Братислави Словацької Республіки.

Переїзд відповідача разом з донькою був зумовлений збройною агресією російської федерації проти України. Відповідач разом з новою родиною (дружина та двоє дітей), а також донькою ОСОБА_11 залишили територію України, переїхали до м. Братислави Словацької Республіки, де

в установленому порядку отримали дозвіл на проживання, винайняли житло, ОСОБА_5 зарахована на навчання до Об`єднаної школи та успішно закінчила друге півріччя.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 зверталася до управління праці, соціальних питань та у справах сім`ї м. Братислави. Як відомо з тексту офіційного протоколу від 30 березня 2022 року, ОСОБА_2 разом з малолітньою ОСОБА_11 були запрошені на співбесіду до цього управління. Під час співбесіди ОСОБА_5 повідомила, що не бажає проживати разом з мамою, оскільки вважає, що мама її не любить та говорить їй неправду. Боїться того, що мати її забере. З батьком та його родиною їй добре, вона відчуває себе захищеною, тому постійно буде говорити про те, що хоче жити разом з батьком. Це саме вона просила його не змушувати її спілкуватися з мамою та її хлопцем, який їй також не подобається, як і його поведінка щодо неї (т. 5, а. с. 9-11).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Із матеріалів справи відомо, що станом на час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося повних 10 років.

Відповідно до частин другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Зі змісту тексту офіційного протоколу управління праці, соціальних питань та

у справах сім`ї м. Братислави від 30 березня 2022 року відомо, що ОСОБА_5 повідомила, що не бажає проживати разом з мамою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини

у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли би будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суди повинні крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, її думку тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків

і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, апеляційний суд врахував думку дитини, висновки психологівта дійшов обґрунтованого висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 саме з батьком, оскільки за обставин цієї справи немає підстав змінювати усталене місце проживання дитини яке склалось разом з батьком, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив,

а оцінку доказів зроблено як в суді першої, так і суді апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки, які зробив апеляційний суд, не суперечать висновкам, зробленими Верховним Судом у справах, які зазначені в касаційній скарзі.

Безпідставними є аргументи заявника про те, що апеляційний суд не навів мотивів відхилення аргументів та доказів ОСОБА_1 , оскільки це спростовується змістом оскаржуваної постанови, з якої видно, що апеляційний суд надав оцінку доказам та аргументам заявниці.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв?язку з вищевикладеним Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, є неприйнятними і такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного суду від

14 лютого 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов