У нас постійно хтось помирає»: Процесуальні строки в окружних адміністративних судах між нормативною теорією та інституційним колапсом

Адміністративна юстиція за своєю суттю покликана бути ефективним інструментом захисту фізичних та юридичних осіб від свавілля суб’єктів владних повноважень (СВП). Відповідно до принципу верховенства права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд.

Однак системна практика розгляду справ окружними адміністративними судами України демонструє глибокий розрив між нормативним регулюванням Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та процесуальною реальністю.

Згідно зі статтями 193, 258 та 263 КАС України, законодавцем встановлено чіткі строки розгляду адміністративних справ:

• Спрощене позовне провадження: не більше 60 днів з дня відкриття провадження.

• Загальне позовне провадження: підготовче провадження має бути проведене протягом 60 днів, а розгляд справи по суті розпочатий протягом 30 днів з дня закінчення підготовчого провадження.

На практиці строки, обчислювані місяцями, трансформуються у роки. У більшості окружних адміністративних судів — із беззаперечним лідерством у категоріях затримок за позовами до центральних органів виконавчої влади та військового управління в столичній юрисдикції (зокрема в контексті хронічного навантаження Окружного адміністративного суду міста Києва та його правонаступників, від яких правозахисники намагаються дистанціюватися через невизначеність процесів) — стадія від відкриття провадження до винесення рішення по суті в середньому триває від 1,5 до 3,5 років.

У випадках письмового (спрощеного) провадження, яке мало б прискорювати розгляд, справи часто потрапляють у «процесуальну паузу», де ухвалу про відкриття провадження та остаточне рішення розділяють роки.

Визнаючи об'єктивний фактор, слід зазначити: судова система України функціонує в умовах критичного штатного дефіциту та надмірного навантаження. За статистичними даними Державної судової адміністрації України, середньомісячне навантаження на одного суддю окружного адміністративного суду в окремих регіонах перевищує процесуальну норму в 4–6 разів.

Поточний кадровий голод у сукупності з масовими соціальними та військовими спорами призводить до того, що судді фізично позбавлені можливості дотримуватися строків, передбачених КАС України.

Проте системне надмірне навантаження не може слугувати легітимним виправданням для нівелювання суті права на судовий захист.

Особливість адміністративного судочинства полягає в тому, що відповідачем завжди виступає суб’єкт владних повноважень — орган, який володіє владними ресурсами та контрольно-розпорядчими функціями.

У судовій практиці (зокрема, згідно з позицією Верховного Суду у справах № 464/3789/17 та № 760/6330/17) сформовано фундаментальний правовий підхід щодо відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктами владних повноважень:

«Слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб’єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов’язкам (ст. 3 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження — це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність та інші негативні переживання».

Правова доктрина встановлює: сам факт протиправних дій або рішень держава-відповідач повинна спростовувати, а порушення прав за своєю природою презюмує наявність у громадянина негативних психічних переживань.

Виникає парадоксальна та деструктивна ситуація:

1. Первинна шкода: Суб'єкт владних повноважень вчиняє протиправне діяння (видає свавільний наказ, протиправно притягає до дисциплінарної відповідальності, відмовляє у виплатах), викликаючи у людини первинний стрес, відчуття несправедливості та тривогу.

2. Вторинне «добивання» судом: Особа звертається до адміністративного суду за захистом, однак судова система, затягуючи розгляд справи на роки, занурює позивача у стан «тривалої невизначеності».

Замість швидкого відновлення порушеного права та компенсації негативних емоцій, адміністративний суд фактично підсилює та продовжує ці душевні страждання, випробовуючи позивача виснажливим чеканням.

Найбільш гостро ця проблема постає у категоріях справ, де позивачами виступають військовослужбовці Збройних Сил України, які беруть участь у відсічі збройній агресії.

Як свідчить судова практика, військовослужбовці змушені звертатися до суду для скасування необґрунтованих стягнень, відновлення справедливості щодо бойових наказів та захисту честі й ділової репутації.

Принципово те, що військовослужбовці перебувають у зонах щоденного ризику для життя. Коли розгляд справи в окружному суді триває від 1,5 до 3 років, виникає трагічна процесуальна реальність: позивачі тупо не доживають до винесення остаточного рішення.

Коли судова система чи її представники сприймають клопотання про прискорення розгляду або повідомлення про загибель позивача крізь призму фаталістичної аргументації «у нас багато хто помирає / війна, що ви хочете», відбувається деградація гуманістичної та захисної функції юстиції.

Військовослужбовець, який ризикує життям на передовій, змушений роками чекати на процесуальний папір, який розглядається за спрощеною письмовою процедурою, і в результаті може так і не дізнатися, що суд визнав дії військового командування протиправними.

Вимагати від суддів виконання неможливого в умовах кадрового колапсу неефективно. Однак розв'язання цієї кризи потребує запровадження чітких, процесуально справедливих механізмів.

Необхідно внести зміни до КАС України щодо введення імперативного пріоритетного порядку розгляду справ.

• Справи за позовами діючих військовослужбовців (особливо тих, які виконують бойові завдання), осіб з інвалідністю внаслідок війни та осіб із важкими захворюваннями мають розглядатись у фіксований граничний строк — до 30–45 днів з дня відкриття провадження.

• Недотримання цього строку має розглядатися як надзвичайна процесуальна подія з обов'язковим моніторингом з боку Ради суддів України.

Якщо відповідачами є суб'єкти владних повноважень (Міноборони, Генштаб, ТЦК та СП, соціальні служби) і вони не подають відзив або витребувані судом матеріали у встановлений 15-денний строк: Суд зобов'язаний негайно (протягом 5 днів після закінчення строку на відзив) ухвалювати рішення на основі наявних доказів позивача, без повторних витребувань та надання додаткових строків державному органу.

Запровадження смарт-алгоритму в ЄСІТС: при реєстрації позову від військовослужбовця система автоматично блокує можливість відкладення розгляду справи поза межі 45-денного терміну. Якщо суддя надміру завантажений, система пропонує автоматичний перерозподіл справи на суддю з меншим поточним навантаженням у межах того ж або суміжного адміністративного суду.

Якщо тривалість розгляду справи перевищує 6 місяців з вини відповідача-СВП (через неявку, затягування надання документів) або через неефективне адміністрування суду КАС України має передбачати обов'язок суду прямо в остаточному рішенні присуджувати позивачу додаткову фіксовану компенсацію за процесуальну затримку (за рахунок бюджетних асигнувань відповідача).

Судова система не може залишатися байдужим спостерігачем, прикриваючись виключно статистикою навантаження та тезою «у нас постійно хтось помирає».

Коли мова йде про справи проти державних органів, тривалість розгляду є продовженням порушення прав особи. А коли позивачами є захисники держави, забезпечення швидкого, невідкладного та справедливого розгляду їхніх позовів є питанням не лише процесуального права, а й морального обов'язку юстиції перед тими, хто віддає життя за її існування.

Автор статті: Фещик Наталія