Історія справи

Постанова ВССУ від 06.02.2026 року у справі №761/21875/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 761/21875/23

провадження № 61-6658св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року в складі судді Аббасової Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в складі колегії суддів:Левенця Б. Б., Кирилюк Г. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ДП «НАЕК «Енергоатом»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (АТ «НАЕК «Енергоатом»), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки Президента ДП «НАЕК «Енергоатом» від 25 травня 2022 року № 524-к про його переведення з відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» до відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс»;

скасувати наказ директора відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 30 червня 2022 року № 37-зв про припинення трудового договору з ним;

поновити його на посаді начальника виробничо-технічного відділу управління з капітального будівництва об`єктів, що створюються відокремленого підрозділу АТ «НАЕК «Енергоатом» з 30 травня 2022 року;

стягнути з АТ «НАЕК «Енергоатом» середній заробіток за час вимушеного прогул та компенсацію заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн;

зобов`язати АТ «НАЕК «Енергоатом» перерахувати та здійснити доплату лікарняного за період з 15 червня 2022 року до 24 червня 2022 року, виходячи з його середньої заробітної плати у відокремленому підрозділі «Атомпроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом».

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2010 року перебував у трудових відносинах з АТ «НАЕК «Енергоатом», з 2013 року працював у відокремленому підрозділу «Атомпроектінжиніринг» на посаді начальника виробничо-технічного відділу управління з капітального будівництва об`єктів, що створюються.

Наказом від 25 травня 2022 року № 524-к відповідач перевів його з 30 травня 2022 року на період воєнного стану до відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» на посаду інженера-технолога І категорії ЦСВЯП.

Вважав наказ незаконним. Переведення здійснене відповідачем без його згоди у структурний підрозділ, який розташований в іншій місцевості: місто Славутич Київської області, що територіально віддалено від міста Києва.

У наказі зазначено, що переведення здійснено для якнайшвидшої ліквідації наслідків бойових дій на майданчику Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, проте це не відповідає дійсності, оскільки на об`єкті, окрім ознак мародерства, були відсутні пошкодження. Залучення його, фахівця високого рівня зі значним досвідом роботи в атомній енергетиці, до відновлення кількох дверей на об`єкті не було доцільним.

Вважаючи наказ про переведення незаконним, він відмовився від виходу на роботу до відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс», попередньо повідомивши про це відповідача.

Однак наказом від 30 червня 2022 року № 37-зв відповідач звільнив його з роботи за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, що є незаконним.

Окрім цього відповідач не в повному розмірі здійснив оплату днів його тимчасової непрацездатності за період з 15 червня 2022 року до 24 червня 2022 року.

Також незаконними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінив у 300 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості позову.

Дії відповідача щодо переведення ОСОБА_1 є законними, обумовленими критичними обставинами, здійсненими з дотриманням порядку, встановленого чинним на час переведення законодавством.

Оскільки позивач у період з 27 червня 2022 року до 30 червня 2022 року на роботу не з`явився і поважних причин неявки на роботу не навів, відповідач обґрунтовано звільнив його з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розрахунок та оплата днів тимчасової непрацездатності позивача проведені відповідачем правильно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 754/5228/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на його доводи про те, що переведення працівника на іншу роботу відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може здійснюватися лише щодо одного працівника, а має стосуватись усіх працівників підприємства чи структурного підрозділу.

Не врахували, що станом на 25 травня 2022 року не існувало необхідності його переведення в інший структурний підрозділ. У матеріалах справи немає доказів, що Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива було пошкоджено та існувала потреба з ліквідації наслідків бойових дій на ньому. Показання свідка не можуть бути достовірним і достатнім доказом на підтвердження такої обставини.

Про причину неявки за новим місцем роботи, а саме незаконність наказу про його переведення він повідомив роботодавця. Невихід на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «НАЕК «Енергоатом» та працював на посаді начальника виробничо-технічного відділу управління з капітального будівництва об`єктів, що створюються, у відокремленому підрозділі «Атомпроекінжиніринг».

Наказом АТ «НАЕК «Енергоатом» від 25 травня 2022 року № 524-к для найшвидшої ліквідації наслідків бойових дій на майданчику Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, на підставі статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ОСОБА_1 переведено з 30 травня 2022 року на період дії воєнного стану до відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» АТ «НАЕК «Енергоатом» на посаду інженера-технолога І категорії ЦСВЯП з оплатою праці не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

26 травня 2022 року позивач ознайомився з цим наказом і отримав його копію, про що свідчить відповідна відмітка.

У зверненнях до відповідача від 27 травня 2022 року, від 10 червня 2022 року позивач висловив свою незгоду щодо переведення.

Відповідно до витягів з електронного реєстру листків непрацездатності, ОСОБА_1 у період з 29 травня 2022 року до 24 червня 2022 року був тимчасово непрацездатним.

27, 28, 29, 30 червня 2022 року позивач не вийшов на роботу, про що відповідач склав відповідні акти про факт відсутності працівника на робочому місці.

Наказом відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» АТ «НАЕК «Енергоатом» від 30 червня 2022 року № 37-зв, трудовий договір з позивачем припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з довідкою відокремленого підрозділу «Атомремонтсервіс» АТ «НАЕК «Енергоатом» від 02 січня 2024 року № 21-47/01, ОСОБА_1 при звільненні виплачені та перераховані кошти на рахунок в АТ Ощадбанк: 01 липня 2022 року - компенсація за невикористану відпустку при звільненні в сумі 41 086,62 грн; 07 липня 2022 року - оплата за п`ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства в сумі 3 653,17 грн; та 25 жовтня 2022 року -допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування України в сумі 3 653,17 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 31 КЗпП України передбачено, що роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно з частиною першою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Роботодавець має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою (частина перша статті 33 КЗпП України).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

24 лютого 2022 року в Україні на підставі Указу Президента України № 64/2022 введено воєнний стан.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі - Закон № 2136-ІХ)

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2136-ІХ передбачено, що в період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Отже, для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, у період дії воєнного стану, працівника може бути переведено на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як на підставу для переведення ОСОБА_1 на іншу роботу відповідач в оспорюваному наказі посилався на те, що таке переведення обумовлене необхідністю найшвидшої ліквідації наслідків бойових дій на майданчику Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.

Загальновідомою є інформація про те, що 24 лютого 2022 року збройні сили російської федерації здійснили вторгнення на територію України і взяли під контроль об`єкти Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», а також інші об`єкти підприємств, що розташовані в зоні відчуження, у тому числі об`єкти Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), яке споруджувалось АТ «НАЕК «Енергоатом». Під час окупації, яка тривала до кінця березня 2022 року, зазначені об`єкти були знеструмлені, пошкоджені та інше.

Як установили суди, відповідно до протоколів засідання експертної комісії з питань таємниць від 07 грудня 2020 № 45 та від 08 грудня 2020 року № 46 проектна документація складових систем ЦСВЯП (у тому числі за результатами обстеження об`єкта після деокупації) віднесена до відомостей, які містять інформацію, що становить державну таємницю.

Обставини наявності та необхідності усунення наслідків бойових дій та пошкоджень на об`єкті ЦСВЯП, а також тимчасового переведення на об`єкт працівників підтвердив допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 .

При цьому згідно з посадовими інструкціями начальника виробничо-технічного відділу управління з капітального будівництва об`єктів, що створюються відокремленим підрозділом «Атомпроектінжиніринг» та інженера-технолога І категорії ЦСВЯП, обов`язки за обома посадами частково були тотожними і складались з контролю, супроводу та планування робіт на об`єкті ЦСВЯП.

Установивши, що переведення ОСОБА_1 було здійснене з метою найшвидшої ліквідації наслідків бойових дій на майданчику Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, що ним не спростовано, врахувавши, що таке переведення мало тимчасовий характер і за позивачем була збережена оплата праці на рівні його середньої заробітної плати за попередньою роботою, а доказів, що така робота протипоказана йому за станом здоров`я матеріали справи не містять і на такі обставини він не посилався, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що оскаржуваний наказ про переведення виданий відповідачем з дотриманням вимог закону.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що переведення працівника на іншу роботу відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може здійснюватися лише щодо одного працівника, а має стосуватись усіх працівників підприємства чи структурного підрозділу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зазначена норма права такої вимоги не містить. Зміна істотних умов праці може застосовуватися як до окремого працівника, так і до відділу або до всього підприємства.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Враховуючи те, що переведення ОСОБА_1 було здійснене відповідачем законно, однак 27, 28, 29, 30 червня 2022 року він був відсутній на роботі і поважних причин своєї відсутності не навів, суди дійшли до правильного висновку, що його звільнення за прогул без поважних причин відповідає вимогам закону і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Також суди перевірили розрахунок та оплату днів тимчасової непрацездатності позивача і встановили, що такі проведені відповідачем правильно. Касаційна скарга не містить доводів на спростування такого висновку судів, тому Верховний Суд в силу вимог статті 400 ЦПК України його не перевіряє.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко