Історія справи

Постанова ВССУ від 04.02.2026 року у справі №947/20140/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 947/20140/24

провадження № 61-16125св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження- Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство«Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Крутоголова Оксана Олександрівна, на постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:

визнати неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) В. Саламахи щодо невиконання дій по зняттю арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 ;

зобов`язати начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) В. Саламаху або іншу уповноважену посадову особу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження: 12268118, зареєстрований 13 березня 2012 року Одеською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, накладений на підставі постанови заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 березня 2012 року, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Скарга мотивована тим, що у Першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 2-55/09, виданим 11 листопада 2010 року Київським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерноготовариства«Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») заборгованості за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року у розмірі 2 052 371,67 грн, судових витрат по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ.

Так, постановою заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. від 06 березня 2012 року за вищевказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Цього ж дня, 06 березня 2012 року, постановою заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. було накладено арешт на все нерухоме майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

У зв`язку з цим, державним реєстратором - Одеською філією Державного підприємства «Інформаційний цент» Міністерства юстиції України було проведено державну реєстрацію обтяження, за типом - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 12268118; зареєстровано 13 березня 2012 року; власник: ОСОБА_2 ; обтяжувач: Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, код 35048821, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 220139193 від 12 серпня 2020 року та довідкою від 06 травня 2024 року № 377276132.

В подальшому постановою державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (м.Одеса) від 05 вересня 2012 року, на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року за № 606-ХІV, виконавчий документ № 2-55/09 було повернуто стягувачу.

Виконавче провадження № НОМЕР_1 за закінченням терміну зберігання було знищено відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5.

Відповідно до договору відступлення права вимоги від 30 жовтня 2018 року всі права вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»за кредитним договором №014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року були відступлені ПАТ «Оксі банк». Цього ж дня, на підставі договору відступлення права вимоги від 30 жовтня 2018 року, права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП», яке в цей же день, 30 жовтня 2018 року, відступило права вимоги за кредитним договором новому кредитору- фізичній особі ОСОБА_3

ОСОБА_4 стверджує, що на день звернення із цією скаргою він не є боржником за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року, всі зобов`язання за таким виконав, що підтверджується, зокрема, відповідною заявою ОСОБА_3 , тож немає необхідності у збереженні вжитих в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо невиконання дій по зняттю арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 .

Зобов`язано начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) або іншу уповноважену посадову особу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження: 12268118, зареєстрований 13 березня 2012 року Одеською філією Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 березня 2012 року, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що арешт, накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, з огляду на фактичне завершення останнього та знищення матеріалів вказаного виконавчого провадження, втратив свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішення, а тому підстави для продовження його існування відсутні.

Також судом враховано, що в матеріалах справи наявна копія листа АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 04 січня 2021 року, яким останній підтвердив, що з 30 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та банком відсутні будь-які договірні відносини в частині виконання зобов`язань за кредитним договором, а також наявна заява від 18 листопада 2020 року ОСОБА_3 , який набув право вимоги за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року, про виконання боржником усіх зобов`язань за кредитним договором.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) оскаржив її в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції були відсутні законодавчо визначені підстави для зняття арешту, накладеного на майно боржника у відповідному виконавчому провадженні.

Сам лише факт повернення виконавчого листа на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV не є підставою для зняття арешту з нерухомого майна боржника. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що відсутність обов`язку боржника перед стягувачом повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин є підставою для визнання судом (зокрема за заявою боржника) виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі статті 432 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 грудня 2025 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Крутоголової О. О. череззасоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 09 січня 2026 року представник Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Саламаха В. В. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 січня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/80054/74/84013, згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.4., якого банк передав ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 794 520,00 грн строком до 11 жовтня 2027 року на покупку житла на вторинному ринку, а також на сплату додаткового проценту.

Цього ж дня, 11 жовтня 2007 року, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 014/80054/74/84013.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2009 року у справі № 2-55/2009 позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 050 641,67 грн, судові витрати по оплаті державного мита в розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ у сумі 30,00 грн.

11 листопада 2010 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 2-55/2009 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі 2 052 371,67 грн.

Постановою заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. від 06 березня 2012 року за вищевказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постановою заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. від 06 березня 2012 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого нерухомого майна, яке належить боржнику.

Постановою державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 05 вересня 2012 року, на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року за № 606-ХІV, виконавчий документ № 2-55/09 повернуто стягувачу. Матеріали виконавчого провадження передано на зберігання до архіву.

Виконавче провадження № НОМЕР_1 за закінченням трирічного терміну зберігання було знищено відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5.

Листом від 30 серпня 2018 року № 40000008469 АТ «Райффайзен Банк Аваль» запропонувало ОСОБА_2 можливість повного врегулювання заборгованості за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року шляхом внесення ним від 10 % від заборгованості. Повідомлено останнього, що в разі ігнорування ним даної пропозиції, права вимоги за кредитним договором можуть бути відступлені третій стороні з урахуванням вимог чинного законодавства.

Відповідно до договору відступлення права вимоги, укладеного 30 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ БАНК», всі права вимоги банку за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року були відступлені ПАТ «ОКСІ БАНК».

Цього ж дня, 30 жовтня 2018 року, на підставі договору відступлення права вимоги, всі права вимоги за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року, ПАТ «ОКСІ БАНК» відступило ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП».

30 жовтня 2018 року на підставі договору відступлення права вимоги № 30-10/18/4, ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» всі права вимоги за кредитним договором № 014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року відступило фізичній особі ОСОБА_3 .

У письмовій заяві від 18 листопада 2020 року, яка нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Руденко Г. О., ОСОБА_3 стверджує, що боржником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_5 зобов`язання за кредитним договором №014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року виконані повністю.

Листом від 04 січня 2021 року № 97-5-4/17 АТ «Райффайзен Банк Аваль» підтвердило, що починаючи з 30 жовтня 2018 року, внаслідок відступлення права вимоги, між банком та ОСОБА_2 відсутні договірні відносили в частині виконання зобов`язання за кредитним договором №014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року, у зв`язку із чим банк не може надати ОСОБА_2 довідку про відсутність претензій до останнього як до позичальника.

Згідно відповіді від 21 січня 2021 року № 97-5-4/137 АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомило ОСОБА_2 , що банк як первинний кредитор за кредитним договором №014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року не має можливості надати документи про наявність або відсутність невиконаних умов за цим договором та усіма пов`язаними із ним правочинами.

01 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глазов В. О. звернувся до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з клопотанням про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою від 06 березня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У відповіді від 29 квітня 2021 року № 19802 Перший Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив представника ОСОБА_2 - адвоката Глазову В. О. про відсутність підстав для зняття арешту, оскільки будь-яких підтверджуючих документів про сплату боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження заявником не надано. Крім того, згідно виконавчого листа № 2-55/09, виданого Київським районним судом м. Одеси, стягувачем є АТ «Райффайзен Банк Аваль», будь-яких підтверджуючих документів про заміну стягувача у виконавчому провадженні, заявником до клопотання не додано.

04 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Крутоголова О. О. звернулася до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з клопотанням про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою від 06 березня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У відповіді від 24 квітня 2024 року № 58354 Перший Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив представника ОСОБА_2 - адвоката Крутоголову О. О. про відсутність підстав для зняття арешту з майна.

03 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Крутоголова О. О. звернулася до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з клопотанням про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою від 06 березня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У відповіді від 10 червня 2024 року № 78265 Перший Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-55/09, виданого 11 листопада 2010 року Київським районним судом м. Одеси, були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону№ 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ,на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо

встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника -

юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV). Аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення (див. п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11(провадження № 14-137цс24)).

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII уразі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду(частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Водночас законодавець у Законі № 1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що постановою заступника начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренко О. Ю. від 06 березня 2012 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого нерухомого майна, яке належить останньому.

Постановою державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 05 вересня 2012 року, на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV, виконавчий документ № 2-55/09 повернуто стягувачу. Матеріали виконавчого провадження передано на зберігання до архіву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11(провадження № 14-137цс24) дійшла правових висновків, що «положеннями частин першої статті 50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Оскільки частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що пункт 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок» (пункти 65, 66).

Крім того, у пункті 87 вказаної постановиВелика Палата Верховного Суду зазначила, що «законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».

Разом із цим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-55/09, виданим 11 листопада 2010 року Київським районним судом м. Одеси.

При цьому посилання ОСОБА_2 на підтвердження ОСОБА_3 факту повного виконання боржником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_5 зобов`язання за кредитним договором №014/80054/74/84013 від 11 жовтня 2007 року не можливо приймати до уваги, оскільки увиконавчому листі № 2-55/09, виданому 11 листопада 2010 року Київським районним судом м. Одеси, стягувачем зазначено АТ «Райффайзен Банк Аваль», ухвала суду (або її належним чином засвідчена копія) про заміну стягувача у вказаному виконавчому листі або у виконавчому провадженні НОМЕР_1 в матеріалах справи відсутні.

Крім того, ОСОБА_3 не підтверджує сплату боржниками державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, стягнутих рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2009 року у справі № 2-55/2009.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 .

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Крутоголова Оксана Олександрівна, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов