Історія справи

Постанова ВП ВС від 30.01.2025 року у справі №990/238/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 990/238/24

провадження № 11-277заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року (судді Шарапа В. М., Кравчук В. М., Стеценко С. Г., Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.), і

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О. (далі також - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка виразилася в тому, що Президент України Зеленський В. О. відмовив їй у здійсненні особистого прийому згідно з листами-відмовами від 14 грудня 2023 року, 17 січня, 8, 13 лютого, 13 березня, 23 травня 2024 року (номери 22/072971-22, 22/002233-22, 22/007341-22, 22/008143-22, 22/013645-22, 22/025658-22 відповідно);

- зобов`язати Президента України Зеленського В. О. здійснити особистий прийом ОСОБА_1 у встановлений ними найближчий час.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 7 грудня 2023 року, 8, 31 січня, 13 лютого, 6 березня, 16 травня 2024 року вона зверталась до Офісу Президента України із проханням здійснити запис її як громадянки України на особистий прийом до Президента України, проте їй було відмовлено.

Позивачка переконувала, що Президент України зобов`язаний здійснювати особистий прийом громадян, оскільки чинним законодавством це не заборонено, у зв`язку із чим просила суд зобов`язати відповідача особисто прийняти її в попередньо узгоджений найближчий час.

Позиція відповідача

3. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з огляду на його безпідставність. Так, представник відповідача наполягав, що Указом від 25 червня 2019 року № 436/2019 Президент України затвердив Положення про Офіс Президента України (далі - Положення № 436/2019), яким, серед іншого, визначено порядок організації особистого прийому громадян, здійснення якого належить до повноважень Офісу Президента України.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

4. 7 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із письмовим зверненням до завідувача відділу Приймальні Офісу Президента України Іванкова М. В. із проханням записати її як громадянку України на особистий прийом до Президента України Зеленського В. О .

5. Листом від 14 грудня 2023 року № 22/072971-22 Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до статті 23

Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі -

Закон № 393/96-ВР)вищі посадові особи держави - Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем`єр-Міністр України - здійснюють прийом у встановленому ними порядку. У зв`язку із тим, що російська федерація вчинила широкомасштабну збройну агресію проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-ІХ, в України введено воєнний стан. З огляду на викладене особистий прийом громадян в Офісі Президента України наразі не здійснюється.

6. 8 січня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Офісу Президента України з проханням про особисту зустріч з Президентом України.

7. Листом від 17 січня 2024 року № 22/002233-22 Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України повторно відмовив ОСОБА_1 в особистому прийомі, посилаючись на статтю 23 Закону № 393/96-ВР.

8. Після цього 31 січня, 13 лютого, 6 березня, 16 травня 2024 року ОСОБА_1 повторно зверталася до Офісу Президента України з проханням про особисту зустріч з Президентом України.

9. Листами від 8 лютого 2024 року № 22/007341-22, 13 лютого 2024 року № 22/008143-22, 13 березня 2024 року № 22/013645-22 Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України повторно відмовив ОСОБА_1 в особистому прийомі з підстав, аналогічних тим, що були викладені у листі від 14 грудня 2023 року. Листом від 23 травня 2024 року № 22/025658-22 Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України додатково повідомив ОСОБА_1 , що іншої законодавчо встановленої процедури спілкування з Президентом України, окрім як на підставі положень Закону № 393/96-ВР, чинне законодавство не визначає. Водночас згідно з підпунктом 22 пункту 4

Положення № 436/2019 Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організує розгляд звернень громадян, які звертаються до Президента України, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президенту України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем. Тому в цьому листі позивачці було запропоновано надіслати її звернення до Президента України, які оформити відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР.

10. Позивачка, уважаючи протиправною відмову їй в особистому прийомі, звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 18 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

12. Це судове рішення вмотивовано тим, що особливий порядок прийому громадян вищими посадовими особами, у тому числі Президентом України, встановлює стаття 23 Закону № 393/96-ВР, аналіз якої дозволяє дійти висновку, що у Президента України немає обов`язку щодо особистого прийому, тобто прийому особи саме особисто Президентом України. А прийом громадян відбувається в порядку, який встановлений Президентом України.

13. Суд першої інстанції зазначив, що Президент України Указом від 20 червня 2019 року № 417/2019 «Питання забезпечення діяльності Президента України» утворив Офіс Президента України шляхом реорганізації та скорочення чисельності працівників Адміністрації Президента України, основним завданням якого відповідно до пункту 3 Положення № 436/2019 є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Підпунктом 22 пункту 4 Положення № 436/2019 встановлено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що саме на Офіс Президента України покладено задання організації прийому громадян, які звертаються до Президента України, та розгляду їхніх звернень відповідно до Положення № 436/2019. Тобто Президент України встановив (як це передбачено статтею 23 Закону № 393/96-ВР) порядок, відповідно до якого прийом громадян здійснюється через Офіс Президента України.

14. Реагуючи на доводи позивачки про те, що Президент України має обов`язок установити прийом громадян, який передбачає його безпосереднє особисте спілкування з особою, суд першої інстанції із покликанням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/606/19, наголосив, що стаття 23 Закону № 393/96-ВР не передбачає для Президента України обов`язок встановлювати порядок прийому осіб за безпосередньої участі Президента України у спілкуванні з громадянами.

15. У підсумку суд першої інстанції виснував, що з огляду на правове регулювання спірних правовідносин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

16. 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух апеляційної скарги

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 9 листопада 2023 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивачки на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/238/24, а ухвалою від 18 грудня 2024 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

18. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є протиправним і суперечить чинному законодавству України.

19. Так, скаржниця переконує, що статті 22, 23 Закону № 393/96-ВР встановлюють обов`язок Президента України як посадової особи здійснювати особистий прийом громадян. При цьому відповідно до статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

20. Скаржниця стверджує, що Положенням № 436/2019 у частині, що визначає порядок проведення особистого прийому громадян в Офісі Президента України, повноваження Президента України зі здійснення особистого прийому громадян передані іншим особам, чим порушено вимоги статті 106 Конституції України та статті 23 Закону № 393/96-ВР.

21. Насамкінець скаржниця зауважує, що згідно з інформацією, яка є в медійному просторі України та відповідно є публічною і доступною для всіх, деякі громадяни України потрапляють на особисті зустрічі до Президента України в Офіс Президента. У цьому контексті скаржниця стверджує, що при організації роботи Офісу Президента України порушується також стаття 24 Конституції України, яка гарантує громадянам рівність прав і свобод і їх рівність перед законом. Відтак наполягає, що оспорюваною бездіяльністю обмежено її права та свободи.

22. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року - без змін.

23. Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відтворюють позицію відповідача в суді першої інстанцій. Додатково представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

24. У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до Президента України про визнання протиправної бездіяльності останнього щодо її особистого прийому, оскільки переконана, що Президент України зобов`язаний установити порядок здійснення прийому громадян, який передбачає його безпосереднє спілкування з громадянами.

25. Правовий статус Президента України визначено Конституцією України.

26. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

27. Повноваження Президента України визначено статтею 106 Конституції України, і вони є вичерпними.

28. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це означає, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені не тільки Конституцією, але й законами України.

29. Згідно із частиною першою статті 2 Касаційного адміністративного кодексу України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

31. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.

32. Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов`язати Президента України вчинити певні дії.

33. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

34. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

35. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

36. За змістом статті 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

37. У рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 2 жовтня 2008 року № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) та інших Конституційний Суд України зазначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

38. Права Президента України, його свобода розсуду та можливість діяти певним чином встановлені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна зрозуміти, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України (реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України).

39. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, слід з`ясувати, чи зобов`язаний Президент України особисто проводити прийом громадян.

40. Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

41. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

42. Так, згідно із частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

43. Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону (частина перша статті 2 Закону № 393/96-ВР).

44. За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР як звернення громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

45. Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

46. Згідно із частинами першою та четвертою статті 22 Закону № 393/96-ВР керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян зобов`язані проводити особистий прийом громадян.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

47. Звідси можна виснувати, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду їх звернень.

48. Водночас статтею 23 Закону № 393/96-ВР встановлено особливий порядок організації прийому громадян вищими посадовими особами, згідно з яким, зокрема, Президент України здійснює прийом у встановленому ним порядку.

49. Отже, зазначена норма є спеціальною, яка встановлює особливий порядок прийому громадян вищими посадовими особами, у тому числі Президентом України.

50. Особливість статті 23 Закону № 393/96-ВР полягає у тому, що прийом громадян Президентом України проводиться у встановленому ним (Президентом України) порядку.

51. Таким чином, на Президента України не поширюються приписи статті 22

Закону № 393/96-ВР у частині щодо порядку проведення прийому громадян.

52. При цьому стаття 23 Закону № 393/96-ВР також не містить для Президента України обов`язку встановлювати порядок прийому осіб, який передбачає саме безпосередню участь Президента України у спілкуванні з громадянами.

53. Аналогічні висновки щодо застосування статей 22, 23 Закону № 393/96-ВР Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/606/19 (провадження № 11-353заі20).

54. За змістом частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

55. Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 417/2019 «Питання забезпечення діяльності Президента України» утворений Офіс Президента України шляхом реорганізації та скорочення чисельності працівників Адміністрації Президента України.

56. Згодом Указом від 25 червня 2019 року Президент України затвердив Положення № 436/2019, відповідно до пункту 3 якого основними завданнями Офісу Президента України є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.

57. Так, підпунктом 22 пункту 4 Положення № 436/2019 встановлено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.

58. Розпорядженням Керівника Офісу Президента України від 15 серпня 2019 року № 51, зі змінами відповідно до Розпорядження Керівника Офісу Президента України від 26 грудня 2019 року № 106, затверджено Порядок організації та проведення особистого прийому громадян посадовими особами Офісу Президента України, згідно з пунктом 2 якого прийом громадян в Офісі Президента України проводять Керівник Офісу Президента України, Перший заступник та заступники Керівника Офісу Президента України (далі - посадові особи Офісу Президента України) відповідно до графіка (крім святкових, неробочих та вихідних днів). Особистий прийом громадян посадовими особами Офісу Президента України проводиться за записом.

59. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Президент України встановив (як це передбачено статтею 23 Закону № 393/96-ВР) порядок прийому громадян, відповідно до якого прийом громадян здійснюється посадовими особами Офісу Президента України.

60. У контексті мотивів позовної заяви та апеляційної скарги слід зауважити, що у Конституції України немає положень, які б зобов`язували Президента України особисто проводити прийом громадян.

61. Отже, переконання позивачки про наявність у Президента України обов`язку установити прийом громадян, який передбачає його безпосереднє особисте спілкування з громадянами, з огляду на викладені вище у цій постанові висновки не доводить порушення відповідачем прав позивачки у спірних правовідносинах.

62. Доводи позивачки щодо її дискримінації Велика Палата Верховного Суду відхиляє з таких мотивів.

63. Відповідно до положень частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

64. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 грудня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України» визначено, що дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

65. Прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 6 частини першої статті 1 цього Закону).

66. Водночас позивачка не навела належних та достатніх аргументів, що обґрунтовували б дискримінаційність підходу відповідача у ситуації розгляду питання щодо проведення особистого прийому.

67. За такого правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для задоволення позову немає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

68. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

69. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків. Отже, немає підстав для задоволення апеляційної скарги позивачки.

Керуючись статтями 266, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 990/238/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. Ю. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак О. А. Губська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О.С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда