Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 815/7123/15

Провадження № 11-1491апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до відділу Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та кредит», Банк), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року (судді Джабурій О. В., Вербицька Н. В., Крусян А. В.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати дії начальника Білгород-Дністровського міського відділу земельних ресурсів ОСОБА_5 щодо виготовлення, підписання та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку від 9 березня 2004 року серії НОМЕР_1 протиправними; визнати недійсним цей державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (далі - Книга записів реєстрації державних актів) за №116.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що оскаржений державний акт про право власності на землюсерії НОМЕР_1 на ім'я позивача був виданий з порушенням закону та не відповідає дійсності.

Суди встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ОД № 059950 від 9 березня 2004 року, виданого Управлінням земельних ресурсів у м. Білгород-Дністровський Одеської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів за № 116, оформлений на земельну ділянку площею 0,0696 га, що розташована на території Садівничого кооперативу «Меліоратор» (далі - СК «Меліоратор») в смт Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення садівництва, виданий на підставі договору дарування від 30 травня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5-1088.

28 грудня 2007 року між АТ «Банк Фінанси та кредит» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № М-253/07-К, відповідно до якого АТ «Банк Фінанси та кредит» надав кредит у сумі 700 000 грн, з оплатою за процентною ставкою 16,5 % річних, а ОСОБА_6 зобов'язалася повернути ці грошові кошти у строк до 28 грудня 2012 року відповідно до пунктів 2.1, 3.2 кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором Банку було передано іпотечне майно, а саме садовий будинок № 752 загальною площею 117,5 кв. м, що знаходиться в м. Білгород-Дністровський Одеської області, СК «Меліоратор» в смт Затока, розташований на земельній ділянці 696 кв. м, та земельну ділянку площею 0, 0696 га, що розташована на території СК «Меліоратор» в смт Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення садівництва, що належать ОСОБА_3 Перелічене нерухоме майно було передано в іпотеку Банку на підставі іпотечного договору, посвідченого 28 грудня 2007 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л.С. за реєстраційним номером 9765, укладеного між позивачем та ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 7 грудня 2007 року, яка була посвідчена 11 грудня 2007 року громадянським нотаріусом доктором ОСОБА_9.

Під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 495/6244/14-ц ОСОБА_3 стало відомо, що приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіна Л.С. долучила до матеріалів справи копію іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, відповідно до якого підставою для укладання цього договору є право позивача на земельну ділянку, яке підтверджено державним актом про право власності на землю від 9 березня 2004 року серії НОМЕР_1, виданим Управлінням земельних ресурсів у м. Білгород-Дністровський Одеської області та зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів за № 116, який посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0696 га, що розташована на території СК «Меліоратор» в смт Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення садівництва. Цей державний акт виданий на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської нотаріальної контори НікітюкО.М. від 30 травня 2003 року за номером 5-1085.

Позивач стверджує, що ніколи не звертався за отриманням другого державного акта про право власності на землю, а тому вважає, що дії начальника Білгород-Дністровського міського відділу земельних ресурсів ОСОБА_5 щодо виготовлення, підписання та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку від 9 березня 2004 року серії НОМЕР_3 є протиправними та повинен бути визнаний недійсним з моменту його видачі.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2016 року позов задовольнив частково: скасував державний акт на право власності на земельну ділянку від 9 березня 2004 року серії НОМЕР_3, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів за № 116. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 8 червня 2016 року апеляційну скаргу задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення щодо права власності на земельну ділянку (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається, зокрема, на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що спір у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У запереченнях на касаційну скаргу відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області та АТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Одеське РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» просять відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року - залишити без змін. Відповідач та третя особа наводять доводи про те, що спір у справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, копії касаційної скарги скерував особам, які беруть участь у справі, встановив строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 грудня 2018 року постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Стаття 2 КАС (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті КАС.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене чинною редакцією КАС.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС у чинній редакції).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення; далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, зокремавідділу Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої цієї статті).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло у певного суб'єкта в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Позивач посилається на відсутність у цій справі спору про право, однак, з установлених судами обставин справи вбачається, що на підставі виданого відповідачем державного акта від 9 березня 2004 року серії НОМЕР_3, у ОСОБА_3 виникло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень в особи виникло речове право на спірну земельну ділянку, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосував норми матеріального й процесуального права й обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Доводи позивача щодо скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду 19 квітня 2016 року та направлення справи на новий судовий розгляд, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції у цій справі, оскільки ця постанова скасована ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С. В. Бакуліна Н.П. Лященко В. В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко