Історія справи

Постанова ВП ВС від 20.09.2018 року у справі №804/1920/16
Ухвала КАС ВП від 30.05.2018 року у справі №804/1920/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 804/1920/16

Провадження № 11-726апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотніков О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду, Банк відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року (у складі колегії суддів Дадим Ю. М., Богданенка І. Ю., Уханенка С. А.),

УСТАНОВИЛА:

4 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним укладеного нею з Банком договору банківського вкладу (депозиту) від 24 лютого 2015 року № 003-03616-240215 «Найкращий від Миколая», оформлені листом-повідомленням від 23 вересня 2015 року № 8821/299;

зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 9 червня 2016 року позов задовольнив частково та зобов'язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду та надати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

У ході розгляду справи суд установив таке.

30 жовтня 2014 року Національний банк України прийняв постанову № 692/БТ про віднесення Банку до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

24 лютого 2015 року ОСОБА_3 та Банк уклали договір № 003-03616-240215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США.

На виконання умов підпункту 1.6 цього договору позивачу було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1.

Згідно з підпунктом 1.2 договору сума вкладу становила 5200 доларів США.

Зазначені кошти надійшли на депозитний рахунок ОСОБА_3 шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку іншого вкладника Банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 березня 2015 № 51 про запровадження тимчасової адміністрації у Банку з 3 березня 2015 року.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Кадирова В.В. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 2 роки.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 408 створено Комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку та призначено проведення перевірки укладених Банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації договорів банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку (поточних/карткових рахунків), а також обставин зарахування грошових коштів на вказані рахунки.

Згідно з протоколом засідання згаданої Комісії від 15 вересня 2015 року вона затвердила результати перевірки, якою виявлено правочини за вкладними операціями, що є нікчемнимивідповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VІ), зокрема й договір банківського вкладу (депозиту) від 24 лютого 2015 року № 003-03616-240215 «Найкращий від Миколая», укладений із ОСОБА_3 Також Комісія запропонувавла уповноваженій особі Фонду видати відповідний наказ щодо нікчемності правочину та застосування наслідків такої нікчемності.

2 жовтня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 664 вирішено відкликати банківську ліцензію Банку та ліквідувати його.

Після отримання інформації про запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Банку ОСОБА_3 зверталася до банківської установи із заявою про повернення коштів, яка задоволена не була.

Натомість позивачу направлено повідомлення від 23 вересня 2015 року № 8821/299 про нікчемність договору банківського вкладу від 24 лютого 2015 року згідно зпунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позов, суд першої інстанції керувався тим, що законодавство та договір банківського вкладу від 24 лютого 2015 року не містять заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи - резидента, відкриті в одному банку.

Суд зазначив, що доказів того, що згаданий договір посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави відповідачем не надано, а тому цей правочин є дійсним і таким, що вчинений у відповідності до вимог чинного законодавства, і оскільки позивач є вкладником Банку в розумінні положень № 4452-VІ, він має бути включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 січня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинних на той час пункту 1 частини першої статті 157 та частини першої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 826/2043/15), про те, що спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон № 4452-VI, тому застосування у цій справі Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є помилковим. Зважаючи на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом № 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі відноситься до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

На час розгляду справи відповідач та третя особа заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 чинного КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту позовної заяви та уточнень до неї вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до суду за визнанням протиправними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу та зобов'язанням уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС (у зазначеній редакції)).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у відповідній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 цього Закону, свідчить, про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15. Проте за правовою позицієюВеликої Палати Верховного Суду (справи № 910/12294/16, № 910/24198/16, № 910/17448/16), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановівід 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з мотивів, викладених у зазначеній постанові.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15).

Таким чином, помилковим є закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Щодо законностізакриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку із затвердженням її результатів відповідною Комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у справах № 910/12294/16,№ 910/24198/16 та № 819/353/16.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів (незалежно від способу його оформлення) є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття такого рішення. Відтак права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення (повідомлення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу, оформлені листом-повідомленням від 23 вересня 2015 року № 8821/299, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію для внесення даних до загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Водночас зазначену ухвалу в частині мотивів закриття провадження у справі за рештою позовних вимог слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 рокувчастині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» КадироваВладислава Володимировича включити ОСОБА_5 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію для внесення даних до загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,- скасувати.

3. Справу в цій частині направити до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

4. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 рокув частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про визнання протиправними дій та рішення щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу, оформлених листом-повідомленням від 23 вересня 2015 року № 8821/299, - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду в частині цих позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С.Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко