Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 990/403/24

провадження № 11-9заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі № 990/403/24 (судді Хохуляк В. В., Гімон М. М., Дашутін І. В., Юрченко В. П., Яковенко М. М.) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною допущену ВККС у пленарному складі на своєму засіданні 18 листопада 2024 року з питання пункту 1.5 порядку денного (а саме про розгляд питання щодо відповідності суддів місцевих та апеляційних судів займаній посаді: 1.5. ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2.), суддя Господарського суду Київської області (доповідач - член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Чумак С. Ю.) бездіяльність щодо нерозгляду поданих ОСОБА_1 повідомлення щодо судді ОСОБА_2. від 03 липня 2024 року (вх. № 200 від 04 липня 2024 року) та повідомлення щодо судді Господарського суду Київської області від 14 листопада 2024 року (вх. № 287 від 18 листопада 2024 року) з доданими до них доказами;

- визнати протиправним та скасувати повністю рішення ВККС від 18 листопада 2024 року № 205/ко-24 «Про відповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_2. займаній посаді»;

- зобов`язати ВККС на своєму засіданні у пленарному складі повторно дослідити суддівське досьє та провести співбесіду із суддею Господарського суду Київської області ОСОБА_2. у межах процедури його кваліфікаційного оцінювання, на якому розглянути подані ОСОБА_1 повідомлення щодо судді ОСОБА_2. від 03 липня 2024 року (вх. № 200 від 04 липня 2024 року) та повідомлення щодо судді Господарського суду Київської області від 14 листопада 2024 року (вх. № 287 від 18 листопада 2024 року) з доданими до них доказами.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, реалізуючи своє конституційне право на звернення відповідно до статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402-VIII), у зв`язку з проведенням кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_2 , 04 липня 2024 року він подав до ВККС повідомлення щодо цього судді від 03 липня 2024 року (вх. № 200 від 04 квітня 2024 року).

3. Рішенням ВККС від 18 листопада 2024 року № 205/ко-24 «Про відповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_2 займаній посаді» ВККС десятьма голосами «за» та чотирма голосами «проти» вирішила визнати суддю Господарського суду Київської області ОСОБА_2 таким, що відповідає займаній посаді.

4. За доводами позивача, ВККС у рішенні від 18 листопада 2024 року не надала правову оцінку негативній та контпродуктивній поведінці судді ОСОБА_2 , який без жодних підстав принизив його честь, гідність, ділову репутацію, не навела мотивів неврахування негативної поведінки судді, вчиненої ним на засіданні ВККС, чим також допустила протиправну бездіяльність у процедурі кваліфікаційного оцінювання цього судді. Крім того, зазначив, що оскаржуване рішення не містить мотивів його прийняття стосовно відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ судді та членів його сім`ї чи близьких осіб, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви: ВККС не вмотивувала в рішенні від 18 листопада 2024 року, що поведінка судді ОСОБА_2 на її засіданні порушує його право на людську гідність, передбачену статті 28 Основного Закону та обов`язок цього судді не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

5. Позивач вважає, що повідомлені ним факти є важливими для процедури публічного та прозорого проведення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_2 , відносяться до сфери суспільного інтересу, стосуються авторитету правосуддя та довіри до судової системи в цілому, а тому відповідно до статті 40 Конституції України безпосередньо мали бути оцінені в мотивованому рішенні ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, яке оскаржується

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 грудня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

7. Ухвала вмотивована тим, що право на оскарження в судовому порядку рішення ВККС, прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, належить судді, щодо якого здійснювалось таке оцінювання.

8. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується, зокрема, на положенні частини другої статті 88 Закону 1402-VIII, згідно з якою суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

9. Також суд першої інстанції вказав на правову природу оскаржуваного рішення, яке є актом індивідуальної дії, та, відповідно права на його оскарження в судовому порядку.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

10. Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим доводом, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, оскільки ухвала від 26 грудня 2024 року постановлена неповноважним складом суду.

11. На підтвердження свого доводу посилається на порушення правил здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями, а саме абзацу другого підпункту 2.3.26 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України 02 квітня 2015 року № 25 (далі також - Положення № 25).

12. ОСОБА_1 наполягає на тому, що автоматизований розподіл позовної заяви між двадцятьма суддями, які брали участь в розподілі та визначення головуючого (судді-доповідача) було здійснено всупереч абзацу другому підпункту 2.3.26 пункту 2.3 Положення № 25, розподіл справи не було проведено з урахуванням навантаження кожного з двадцяти суддів у межах інстанційної підсудності як суду першої інстанції.

13. У продовження своїх тверджень зазначив, що всупереч вимогам абзацу четвертого пункту 2.3 розділу ІІ Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 (далі також - Тимчасові засади), з автоматизованого розподілу судової справи були помилково виключені інші дванадцять суддів касаційного суду відповідної спеціалізації та залишені судді Шишов О. О., Ханова Р. Ф., Яковенко М. М.

14. Решта аргументів позивача зводяться до того, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції:

- не лише обмежив його доступ до правосуддя, але й взагалі фактично заперечив існування його конституційних прав, які передбачені статтею 40 Конституції України;

- помилково та з порушенням норм процесуального права ототожнив першу та третю позовні вимоги з другою вимогою;

- помилково ототожнив поданий позов з іншими позовами, для яких встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення.

15. 30 січня 2025 року надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, де позивач аналізуючи зміст листа ДП «Інформаційні судові системи» від 17 січня 2025 року № 283/7/11-20-25 та листа від 22 січня 2025 року № 12/0/69-25 заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду вказав на те, що відсутня інформація щодо запитуваних реальних цифрових значень при автоматизованому розподілі судової справи № 990/403/24, а також щодо конкретного навантаження судді Хохуляка В. В. (у цифровому вираженні для розрахунку за формулою: К_Н = Сума (Вага_Судової_Справи) / КтРД, яке було враховано в межах інстанційної підсудності як суду першої інстанції при автоматизованому розподілі.

16. На думку позивача, ці обставини у їх сукупності свідчать про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

17. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до вимог частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух апеляційної скарги

18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 січня 2025 року залишила без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного судуу складі Верховного Суду від 26 грудня 2024 року, ухвалою від 23 січня 2025 року відкрила апеляційне провадження, а ухвалою від 06 лютого 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) на 20 лютого 2025 року.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо суті позовних вимог

19. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

20. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

21. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

22. В силу приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

23. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частинадруга статті3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

24. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3 частини першої статті 5 КАС України).

25. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

26. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

27. Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

28. За змістом частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності ВККС.

29. Зазначеним нормам процесуального закону кореспондують приписи частини другої статті 88 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої рішення ВККС може бути оскаржено суддею (кандидатом на посаду судді) у випадку його незгоди з таким рішенням в порядку, передбаченому КАС України.

30. Таким чином, спір з приводу оскарження дій, бездіяльності та рішень ВККС належить до юрисдикції адміністративного суду.

31. Повертаючись до обставин справи Велика Палата Верховного Суду зазначає, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом про скасування рішення ВККС від 18 листопада 2024 року № 205/ко-24 «Про відповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_2 займаній посаді».

32. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання судді може бути оскаржене саме суддею, щодо якого здійснювалось таке оцінювання.

33. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновок суду першої інстанції виходячи з таких міркувань.

34. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

35. В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

36. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

37. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

38. Як зазначено вище, частина друга статті 88 Закону № 1402-VIII визначає, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

39. Отож і нормами спеціального закону визначено коло суб`єктів, які наділені правом на звернення щодо оскарження рішень ВККС в процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання судді.

40. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 9901/815/18, від 12 червня 2019 року у справі № 9901/50/19, від 19лютого 2020 року у справі № 9901/594/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 9901/572/19 та ін.

41. Першочергово Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення ВККС від 18 листопада 2024 року № 205/ко-24 є актом індивідуальної дії, який прийнятий в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді.

42. Зі змісту цього рішення убачається, що воно прийняте стосовно судді Господарського суду Київської області ОСОБА_2., звідси слідує, що цей індивідуальний акт не адресований позивачу та не стосується його прав, свобод та/або інтересів.

43. Отже, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, що виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, то таке рішення, відповідно, не породжує для нього й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

44. Подання позивачем до ВККС повідомлень щодо судді ОСОБА_2. в межах його кваліфікаційного оцінювання автоматично не наділяє ОСОБА_1 правом на звернення до суду щодо оскарження рішення ВККС з огляду як на положення статті 88 Закону № 1402-VIII, так і виходячи з правової природи оскаржуваного акта ВККС.

45. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких він виходив, ухвалюючи судове рішення про відмову у відкритті провадження у справі.

46. Суд першої інстанції також обґрунтовано вказав, що розгляд заявленого ОСОБА_1. позову перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, у зв`язку із чим правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить його розгляд.

47. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення права на доступ до суду, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає, що обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки, при цьому такі обмеження є запобіжником для недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) осіб, яких такі індивідуальні акти стосуються.

48. Водночас, оскільки решта заявлених позовних вимог безпосередньо пов'язані з рішенням ВККС, яке є предметом оскарження в справі, яка розглядається (одна вимога передує його прийняттю, інша вимога є похідною), на переконання Великої Палати Верховного Суду, їх розгляд у цій же справі втрачає правову основу та доцільність. Тому доводи позивача щодо ототожнення судом першої інстанції заявлених ним позовних вимог не знайшли свого підтвердження.

Щодо порушення норм процесуального права

49. За змістом частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

50. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що справу розглянуто неповноважним складом, та зазначає, що при здійсненні автоматизованого розподілу його позовної заяви між суддями суд першої інстанції допустив порушення рівномірного навантаження для кожного судді за принципом випадковості та хронологічного порядку надходження справ. На думку позивача, таке порушення полягає у тому, що автоматизований розподіл позовної заяви між двадцятьма суддями, які брали участь в розподілі та визначенні головуючого (доповідача) проведено всупереч абзацу другому підпункту 2.3.26 пункту 2.3 Положення № 25, автоматизований розподіл справи не було здійснено з урахуванням навантаження кожного з двадцяти суддів у межах інстанційної підсудності як суду першої інстанції.

51. Зазначає про те, що всупереч вимогам абзацу четвертого пункту 2.3 розділу ІІ Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у Верховному Суді з такого автоматизованого розподілу були помилково виключені інші дванадцять суддів касаційного суду відповідної спеціалізації та залишені судді Шишов О. О., Ханова Р. Ф., Яковенко М. М.

52. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними такі доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

53. Частиною другою статті 8 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону.

54. Частинами першою, другою, третьою статті 31 КАС України встановлено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі також - ЄСІКС) під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений ЄСІКС суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

55. Відповідно до частини шостої статті 31 КАС України якщо справа у Верховному Суді має розглядатися колегіально у складі відповідної палати - головуючим на засіданнях палати є суддя-доповідач, визначений ЄСІКС при первісному розподілі справ.

56. Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 18 КАС України у судах функціонує ЄСІКС. Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в ЄСІКС в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється ЄСІКС у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).

57. Діловодство в суді здійснюється в автоматизованій системі документообігу (далі також - АСДС) з урахуванням вимог чинного законодавства.

58. Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України 02квітня 2015 року № 25, встановлений порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, що забезпечує, зокрема, об`єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями.

59. Судові справи підлягають автоматизованому розподілу між суддями, які мають на момент автоматизованого розподілу судових справ повноваження для здійснення процесуальних дій (підпункт 2.3.22 пункт 2.3 Положення № 25).

60. За змістом абзацу другого підпункту 2.3.26 пункту 2.3 цього Положення у випадку, якщо суд одночасно здійснює розгляд судових справ як суд першої, апеляційної та касаційної інстанцій автоматизований розподіл судових справ здійснюється з урахуванням навантаження судді в межах інстанційної підсудності.

61. Згідно з підпунктом 2.3.11 пункту 2.3 Положення № 25 якщо розгляд справи здійснюється колегіально, склад колегії суддів визначається автоматизованою системою. Збори суддів можуть визначити склади постійно-діючих колегій суддів.

62. Відповідно до пункту 2.2 Тимчасових засад під час автоматизованого розподілу судових справ враховується, що вони розглядаються колегією суддів, до складу якої входить визначений АСДС суддя-доповідач, а саме: касаційним судом як судом першої інстанції - у складі трьох суддів, а у випадках, встановлених процесуальним законом, - у складі п`яти суддів; касаційним судом як судом апеляційної інстанції - у складі трьох суддів; касаційним судом як судом касаційної інстанції - у складі трьох суддів або більшої непарної кількості суддів, палатою, об`єднаною палатою; Великою Палатою як судом апеляційної, касаційної інстанції - складом Великої Палати.

63. Згідно з пунктом 2.3 Тимчасових засад для розгляду судової справи колегією суддів АСДС визначає суддю-доповідача в порядку, передбаченому пунктом 1.7 цих Засад. Після визначення судді-доповідача АСДС визначає інших суддів з числа постійної колегії суддів, до якої входить суддя-доповідач, з урахуванням наявності процесуальних повноважень на момент автоматизованого розподілу. У разі неможливості визначити необхідну кількість суддів із числа суддів постійної колегії суддів, а також із числа резервних суддів для постійної колегії суддів, які мають процесуальні повноваження на момент автоматизованого розподілу, АСДС визначає суддів, яких не вистачає, із числа всіх суддів відповідного касаційного суду з урахуванням їх спеціалізації (за наявності) та складу судових палат.

64. 24 грудня 2024 року в справі відбувся автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідками якого, згідно з протоколом, визначений такий склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Хохуляк В. В., судді Гімон М. М., Дашутін І. В., Юрченко В. П., Яковенко М. М.

65. Рішенням зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 02 вересня 2024 року № 11 затверджено персональний склад судових палат та визначено, що суддя Хохуляк В. В. входить до складу Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

66. Також визначено, що для розгляду справ як судом першої інстанції до складу третьої постійної колегії Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів входять судді Хохуляк В. В., Васильєва І. А., Гімон М. М., Дашутін І. В., Юрченко В. П.; резервними суддями для третьої постійної колегії визначено суддів Гончарову І. А., Ханову Р. А., Шишова О. О., Яковенко М. М.

67. З указаного протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів вбачається, що в автоматизованому розподілі брали участь усі судді судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, за винятком суддів, які були виключені за табелем, не входили до складу постійної колегії / палати, не слухали такий тип ПЗ та не могли бути доповідачами у справі, тобто з об`єктивних причин не могли брати участь в автоматизованому розподілі.

68. При цьому, оскільки суддею-доповідачем визначено Хохуляка В. В., а розгляд справи здійснюється колегією у складі п'яти суддів, то в подальшому вибір системою відбувся серед суддів постійної колегії, до якої входить суддя-доповідач, та резервних суддів цієї колегії.

69. Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень правил, визначених законодавством, під час проведення автоматизованого розподілу цієї справи, оскільки формування складу суду відбулося із застосуванням автоматизованої системи документообігу та відповідно до вимог, визначених статтями 31 33 КАС України, Положенням № 25 та Тимчасовими засадами.

70. Решта аргументів апеляційної скарги загалом зводяться до посилань ОСОБА_1 на втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду в контексті порушення під час проведення автоматизованого розподілу справи рівномірного навантаження для кожного судді за принципом випадковості та хронологічного порядку надходження справ, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

71. Відповідно до частини одинадцятої статті 18 КАС України несанкціоноване втручання в роботу ЄСІКС та в автоматизований розподіл справ між суддями тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

72. Водночас розгляд питання щодо несанкціонованого втручання в роботу ЄСІКС та в автоматизований розподіл справ між суддями не віднесений до повноважень адміністративного суду, тому Велика Палата Верховного Суду в межах цього адміністративного провадження позбавлена можливості надавати оцінку таким твердженням позивача.

73. Інші доводи та аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

75. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

76. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу від 26 грудня 2024 року суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі № 990/403/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко Ю. Л. Власов І. А. Воробйова М. І. Гриців Ж. М. Єленіна Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв С. О. Погрібний І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко Н. В. Шевцова