Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №2-825-10Постанова ВП ВС від 18.04.2018 року у справі №2-825-10

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 2-825/10
Провадження № 14-78цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Васильківська міська рада Київської області,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Васильківтепломережа» (далі - КП «Васильківтепломережа»)
на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року у складі судді Пасіки К. Г. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Журби С. О., Суханової Є. М.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до Васильківської міської ради Київської області про визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 27 вересня 2007 року він придбав з прилюдних торгів нежитлову будівлю громадської вбиральні загальною площею 53,7 кв. м по АДРЕСА_1, що перебувала у власності територіальної громади цього міста.
Оскільки площі земельної ділянки, на якій розташовано вказану нежитлову будівлю, у договорі купівлі-продажу вказано не було, хоча земельну складову включено при розрахунку вартості будівлі, позивач вважав, що площа цієї земельної ділянки відповідає розміру 0,0488 га, визначеному в договорі оренди земельної ділянки від 23 грудня 2009 року, укладеному ОСОБА_3 як фізичною особою - підприємцем з орендодавцем - Васильківською міською радою Київської області.
ОСОБА_3 зазначав, що саме така площа є необхідною для обслуговування будівлі. Укладенню згаданого договору оренди передувало виготовлення технічної документації, у якій погоджувалася відповідними службами конфігурація та площа земельної ділянки.
Посилаючись на положення статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), позивач вважав, що з набуттям права власності на будівлю за цивільно-правовою угодою - договором купівлі-продажу - він набув одночасно право власності на земельну ділянку, на якій розташовано зазначену будівлю, тому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0488 га по АДРЕСА_1 та визнати недійсним указаний договір оренди цієї земельної ділянки від 23 грудня 2009 року.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0488 га, що розташована по АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2009 року, укладений між фізичною особою − підприємцем ОСОБА_3 та Васильківською міською радою Київської області.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі громадської вбиральні є різновидом цивільно-правової угоди. Укладаючи цю угоду, сторони діяли свідомо й вільно. Оскільки продавцем будівлі була територіальна громада в особі Васильківської міської ради, то підстав у попереднього власника вимагати від нового власника укладення окремої цивільно-правової угоди про будь-яке право на земельну ділянку немає в силу вимог частини першої статті 377 ЦК України та частини першої статті 120 ЗК України. Площа земельної ділянки розміром 0,0488 га є необхідною для обслуговування будівлі, а відповідач погодив цю площу під час укладення договору оренди земельної ділянки.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2011 року роз'яснено рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року. Зазначено, що рішення суду від 18 лютого 2010 року про визнання за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0488 га по АДРЕСА_1 підлягає виконанню шляхом передачі цієї земельної ділянки, у тому числі для обслуговування вказаного об'єкта нерухомості, у власність ОСОБА_3
Державні та недержавні юридичні особи в силу закону та в межах своїх повноважень зобов'язані на виконання рішення суду вчинити дії щодо складання, розгляду, затвердження тощо документації, спрямованої на оформлення за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0488 га по АДРЕСА_1 як власнику розташованого на ній нерухомого майна.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу КП «Васильківтепломережа» відхилено, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що КП «Васильківтепломережа» не довело, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2010 року вирішено питання про права цього підприємства на обслуговування системи теплопостачання та долю об'єктів, що належать йому та розташовані на спірній земельній ділянці.
19 вересня 2016 року КП «Васильківтепломережа» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
Доводи касаційної скарги
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_3 на час ухвалення оскаржуваних судових рішень був фізичною особою - підприємцем, у зв'язку із чим він мав звернутися з позовом до господарського суду.
Також КП «Васильківтепломережа» зазначало, що оскаржуваними рішеннями судів визнано право власності на земельну ділянку, яка належить до об'єктів права комунальної власності, що суперечить вимогам частини першої статті 82, статті 126 ЗК України.
Із кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що існуюча будівля на земельній ділянці займає досить незначну площу, а тому не зрозуміло, на підставі яких розрахунків було визначено площу 0,0488 га для користування та обслуговування вказаної будівлі.
У судових рішеннях не зазначено, а сторонами приховано той факт, що на вказаній земельній ділянці розташовано об'єкт трубопровідного транспорту, який обслуговує житловий фонд міста.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року поновлено КП «Васильківтепломережа» строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця скарга має бути частково задоволена з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З апеляційною й касаційною скаргами на рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 до Васильківської міської ради Київської області звернулося КП «Васильківтепломережа», яке не є стороною спору й не брало участі у справі.
Тому необхідно з'ясувати, чи має право КП «Васильківтепломережа» на апеляційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргами), якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Згідно із частиною першою статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення КП «Васильківтепломережа» до суду з апеляційною скаргою) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов'язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2010 року КП «Васильківтепломережа» посилалося на те, що, визнаючи за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0488 га по АДРЕСА_1, суд вирішив питання про долю земельної ділянки та розташованих на ній об'єктів трубопровідного транспорту, які належать комунальному підприємству.
При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі й про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть установлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу КП «Васильківтепломережа» та відкрив апеляційне провадження. Вмотивувальній частині своєї ухвали дійшов висновку, що КП «Васильківтепломережа» не довело в судовому засіданні порушення своїх прав і законних інтересів та що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2010 року вирішено питання про права комунального підприємства на обслуговування системи теплопостачання і долю об'єктів, які розташовані на спірній земельній ділянці.
З такими висновками Велика Палата Верховного Суду погодитися не може, оскільки КП «Васильківтепломережа» надало до суду як рішення Васильківської міської ради Київської області від 06 вересня 2013 року про дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування по існуючим тепловим камерам біля будинків КП «Васильківтепломережа» на території м. Васильків, так і список адрес, за якими надається дозвіл на розробку такого проекту, де зазначено земельну ділянку по АДРЕСА_2, технічний паспорт теплових мереж та схеми трубопроводів.
Однак суд апеляційної інстанції жодним чином не дослідив ці докази, не надав їм правової оцінки, свій висновок про відсутність у КП «Васильківтепломережа» права на апеляційне оскарження рішення не обґрунтував.
Водночас, указавши, що питання про права та обов'язки КП «Васильківтепломережа»суд першої інстанції не вирішував, апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу комунального підприємства та залишив рішення суду першої інстанції без змін на підставі пункту 1 частини першої статті 307, статті 308 ЦПК України у редакції на день постановлення ухвали.
Пункт 1 частини першої статті 307, стаття 308 ЦПК України передбачають повноваження суду апеляційної інстанції відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги по суті. Однак з мотивувальної частини ухвали можна зробити висновок про те, що КП «Васильківтепломережа»не має права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що могло бути підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою цього комунального підприємства, якщо таке провадження відкрито помилково, а не для відмови у перегляді рішення суду по суті.
Апеляційним судом порушено вимоги цивільного процесуального закону, зокрема статті 292 ЦПК України (у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року), а тому ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року не можна вважати законною та обґрунтованою.
Оскільки суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2010 року не вирішувалися права та інтереси КП «Васильківтепломережа», і фактично не переглядав судове рішення в апеляційному порядку, суд касаційної інстанції позбавлений можливості переглянути рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог ОСОБА_3
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, не обмежуючись доводами касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги КП «Васильківтепломережа» було порушено вимоги статті 315 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) щодо мотивувальної частини ухвали суду.
Мотивувальна частина ухвали апеляційного суду не містить переліку доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог статей 73 ЗК України, 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», частини другої статті 11 Закону України «Про транспорт» та пункту 4 статті 83 ЗК України.
Також не досліджено та не надано оцінки наданим КП «Васильківтепломережа» доказам щодо розміщення на спірній земельній ділянці об'єктів системи централізованого теплопостачання, а відтак не перевірено, чи вирішено оскаржуваним рішенням питання про його права та обов'язки.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на ту обставину, що вирішення питання про передачу у власність чи надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності є дискреційним повноваженням органу місцевого самоврядування відповідно до вимог статей 12, 116, 118 ЗК України.
Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання про юрисдикційність спору, що і було підставою передачі справи на розгляд Великої Палати згідно з частиною шостою статті 403 ЦПК України звертає увагу на наступне.
Основним доводом касаційної скарги зазначено те, що ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, у якої виник спір з міською радою, що, на думку КП «Васильківтепломережа», свідчить, що справу слід було розглядати в порядку господарського судочинства.
Із матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на час виникнення спірних правовідносин був фізичною особою - підприємцем, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (серія НОМЕР_1 від 22 лютого 2005 року).
27 вересня 2007 року управління з питань економічної власності Васильківської міської ради Київської області уклало із ОСОБА_3 як фізичною особою договір купівлі-продажу (на аукціоні) нежитлової будівлі, громадської вбиральні, загальною площею 53,7 кв. м по АДРЕСА_1 (а. с. 6, 7).
Право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ОСОБА_3 як за фізичною особою (а. с. 18).
23 грудня 2009 року Васильківська міська рада Київської області уклала з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки площею 0,048 га по АДРЕСА_1 строком на 5 років (а. с. 8, 9).
27 січня 2010 року ОСОБА_3 як фізична особа - підприємець звертався до голови Васильківської міської ради Київської області із заявою про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,0488 га під громадською будівлею по АДРЕСА_1 з посиланням на статтю 377 ЦК України та статтю 120 ЗК України (а. с. 12).
Листом від 01 лютого 2010 року Васильківська міська рада Київської області відмовила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 у задоволенні поданої ним заяви у зв'язку з таким: що по-перше, земельна ділянка перебуває в комунальній власності; по-друге, юридичні особи не мають права на безкоштовну приватизацію земельних ділянок (а. с. 13).
Після отримання відмови від Васильківської міської ради ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент її смерті.
У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку як за фізичною особою, посилаючись, що власником нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, він став на підставі договору купівлі-продажу саме як фізична особа.
Предметом позовних вимог є визнання права власності на нерухоме майно - земельну ділянку.
На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
У статті 15 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, що була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Стаття 12 ГПК України (у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року) передбачала перелік категорії справ, що були підвідомчі господарським судам, до яких у контексті вказаних позовних вимог відносилися відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої цієї статті справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, а також справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що належать до компетенції адміністративних судів.
У справі, що переглядається, позовні вимоги фізичної особи не стосувалися укладання та виконання господарських договорів і здійснення господарської діяльності. ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розташовано належну йому як фізичній особі нежитлову будівлю.
Суди правильно визначилися з юрисдикційністю спору, а саме, що позов ОСОБА_3 має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З матеріалів справи та змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що суд при розгляді справи допустив неправильне застосування норм процесуального права, зазначена ухвала перешкоджає провадженню у справі, у зв'язку із чим підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Васильківтепломережа» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2016 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. СитнікСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська