Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 813/317/17

Провадження № 11-1046апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О.С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» (далі - ПП «Колос Чигиринщини») до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ «СП «Нібулон»), ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ «СП «Нібулон» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року (суддя Гарань С. М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л.О., Троян Н. М.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ПП «Колос Чигиринщини» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області ЦьопаБ.А. від 26 квітня 2016 року, індексний номер 29420303, про державну реєстрацію за ТОВ «СП «Нібулон» права оренди належної ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8882 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі договору оренди землі від 13 квітня 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,ПП «Колос Чигиринщини» послалося на те, що державний реєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, всупереч вимогам Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб'єктом, право землекористування якого не було припинено.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 12 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, позов задовольнив.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,8882 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданий Чигиринською районною державною адміністрацією).

26 травня 2011 року ОСОБА_3 та ПП «Колос Чигиринщини» строком на 5 років уклали договір оренди землі № 115, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 5 серпня 2011 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 712548704000314.

10 вересня 2015 року до цього договору укладено додатковий договір, за умовами якого продовжено строк договору оренди до 2025 року.

26 квітня 2016 року, в період дії договору оренди землі від 26 травня 2011року № 115, укладеного між ОСОБА_3 та ПП «Колос Чигиринщини», державний реєстратор Черкаського міського управління юстиції Черкаської області Цьопа Б.А. прийняв рішення (індексний № 29420303) про реєстрацію права оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) за ТОВ «СП «Нібулон» на підставі поданого цим товариством договору оренди землі від 13 квітня 2016 року б/н, укладеного ним з ОСОБА_3

Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржуване рішення державного реєстратора від 26 квітня 2016 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за договором оренди землі, укладеним 13квітня 2016 року між ОСОБА_3та ТОВ «СП «Нібулон», належним чином не перевірив наявності права оренди на цю земельну ділянку за ПП «Колос Чигиринщини», внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну й ту ж земельну ділянку передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

ТОВ «СП «Нібулон» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017року і прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу ТОВ «СП «Нібулон» обґрунтовує, зокрема, тим, що між ним та ОСОБА_3укладено договір оренди згаданої вище земельної ділянки ще 21 червня 2010 року (тобто до укладення першого договору оренди позивачем), що не був зареєстрований з вини відділу Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області, який не виконав постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 червня 2011 року у справі № 2а-4126/11/1470 про зобов'язання здійснити державну реєстрацію договору від 21 червня 2010 року. Отже, на думку скаржника, саме за ТОВ «СП «Нібулон» зазначеною постановою суду було встановлено пріоритет щодо офіційного визнання та підтвердження державою факту набуття цим товариством права оренди земельної ділянки.

Крім того, скаржник послався на те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер і їх не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У запереченнях на касаційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини» зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ТОВ «СП «Нібулон», а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельних ділянок, що пов'язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС уредакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «СП «Нібулон» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача і ТОВ «СП «Нібулон» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

ТакожВелика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16, за яким спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОскількиВелика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 243, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон», ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. БакулінаЛ.І. Рогач В.В. БританчукІ.В. Саприкіна Д.А. ГудимаО.М. Ситнік В.І. ДанішевськаО.С. Ткачук О.Р. КібенкоВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська Л.М. Лобойко