Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова ВП ВС від 15.05.2018 року у справі №9001/435/18 Постанова ВП ВС від 15.05.2018 року у справі №9001...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Постанова ВП ВС від 15.05.2018 року у справі №9001/435/18

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/435/18 (П/9901/435/18)

Провадження № 11-243заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2018 року (суддя Мороз Л. Л.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання Закону неконституційним, бездіяльності протиправною та дій незаконними,

УСТАНОВИЛА:

14 січня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ, в якому просила:

- визнати Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VІ) таким, що не відповідає вимогам статті 24 Конституції Україниу зв'язку із застосуванням методики обчислення величини судового збору, що створює нерівність людей перед законом за матеріальним та соціальним станами;

- визнати противоправною бездіяльність ВРУ в частині незабезпечення рівності прав людей перед законом незалежно від їх нерівного матеріального й соціального станів, і поставити за обов'язок впровадити законодавство, що реалізує рівність людей перед законом;

- визнати протиправною і нечинною зміну, внесену ВРУ до Закону № 3674-VІ, якою з нього була вилучена вказівка про звільнення від сплати судового збору заявників при подачі позовів щодо захисту їхніх порушених прав як споживачів;

- зобов'язати ВРУ відновити в Законі № 3674-VІ вказівку про застосування пільги про звільнення заявників від сплати судового збору за подання позовів про захист їхніх порушених прав як споживачів заЗаконом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», а також увести посилання на цей Закон про звільнення від сплати судового збору за подання позовів про порушення прав споживачів до всіх кодексів і Закону № 3674-VІ.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 до ВРУ про визнання Закону № 3674-VІ неконституційним, бездіяльності протиправною та дій незаконними.

За правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вирішення питання про відповідність Конституції України законів України є повноваженням Конституційного Суду України. ВРУ при розгляді та прийнятті законів не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законотворчої діяльності, що дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання незаконними законів. За висновком суду права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, а бездіяльність відповідача, про яку йдеться у позовних вимогах, не спричиняє порушень індивідуально виражених прав або свобод позивача.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2018 року. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що суд неправильно і неповно встановив обставини справи та неправильно застосував норми права. На думку позивача, її позовні вимоги підлягають розгляду саме Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду. Вважає, що висновок суду щодо непідсудності її позову суду адміністративної юрисдикції є помилковим. Водночас ОСОБА_3 наводить доводи щодо невідповідності Закону № 3674-VІ вимогам статті 24 Конституції України через внесення змін щодо скасування пільг про звільнення від сплати судового збору заявників за подання позовів про захист їхніх порушених прав як споживачів.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2018 року та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу на новий розгляд.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС.

Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Відповідно до частини другої статті 1 Регламенту ВРУ, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, цей Регламент визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ. Саме згідно з нормами зазначеного Регламенту створені нею з числа народних депутатів України комітети ВРУ, обрані нею Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені цим Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, завданнями і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.

Такі дії ВРУ не вважаються управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів ВРУ.

Згідно із частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

У зв'язку з наведеним Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі від 16 лютого 2018 року дійшов обґрунтованого висновку про те, що вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання Закону № 3674- таким, що не відповідає вимогам статті 24 Конституції України, віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРУ, то ВеликаПалата Верховного Суду погоджується із висновком Касаційного адміністративного судуу складі Верховного Суду про те, що захисту адміністративним судом підлягають фактично порушені права особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Бездіяльність відповідача, про яку йдеться у позовних вимогах, не спричиняє порушень індивідуально виражених прав або свобод ОСОБА_3, а права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що по суті суд прийняв правильне процесуальне рішення, тому немає підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2018 року.

Керуючись статтями 250, 266, 292, 311, 315, 316, 321, 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук Л. І. Рогач Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати