Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/17/19

Провадження № 11-145заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України, Президента України Порошенка Петра Олексійовича, Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), Голови ВРП Бенедисюка Ігоря Михайловича, члена Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_2, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, уряд України в особі Міністерства юстиції України, про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року (суддя Шарапа В. М.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Адміністрації Президента України, Президента України Порошенка П. О., ВРП, Голови ВРП Бенедисюка І. М., члена Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_2 , ДКСУ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, уряд України в особі Міністерства юстиції України, у якому просив визнати дії відповідачів протиправними, стягнути з відповідачів через ДКСУ на користь позивача матеріальну та моральну шкоду як справедливу сатисфакцію.

15 січня 2019 рокуКасаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про повернення згаданого вище позову ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

Так, цей суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві об`єднав кілька позовних вимог, що не допускається відповідно до частини п`ятої статті 172 КАС, оскільки щодо них законом визначена виключна підсудність різним судам.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 з підстави недотримання судом норм процесуального права подавапеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування незаконної, на його думку, ухвали суду першої інстанції та ухвалення рішення про задоволення позову.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2019 року відкрила провадження у цій справі, встановила строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу іншим учасникам справи, а ухвалю від 3 квітня 2019 року справу призначила до апеляційного розгляду в порядку письмово провадження.

10 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 18/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП, не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, вважаючи їх необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві ВРП доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Глава 2 КАС визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних справ.

Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Зазначений перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відтак Верховному Суду як суду першої інстанції, з урахуванням вимог дотримання інстанційної та виключної підсудності, визначених статтями 22, 27 та 266 КАС, підсудні лише ті із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які звернені до ВРП та Президента України.

Перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, визначено частиною першою статті 20 КАС. Решта адміністративних справ підсудні окружним адміністративним судам (частина друга статті 20 КАС).

За змістом позову ОСОБА_1 об`єднано позовні вимоги як до Президента України та ВРП, які з урахуванням вимог дотримання інстанційної підсудності, визначеної статтею 22 КАС, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Адміністрації Президента України, Голови та члена ВРП, ДКСУ що підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до частини першої статті 172 КАС в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Однак відповідно до частини п`ятої цієї статті не допускається об`єднання в одне провадження декількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об`єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.

Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду обґрунтовано дійшов висновку, що роз`єднання позовних вимог ОСОБА_1 з їх подальшим розглядом Верховним Судом як судом першої інстанції є неможливим, оскільки вимоги до Адміністрації Президента України, Голови ВРП Бенедисюка І. М. та члена Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_2 та ДКСУ не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції. Міркування і твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

За частиною шостою статті 172 КАС суд вправі за клопотанням учасника або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

КАС імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, і певні категорії, які можуть розглядатися Верховним Судом, не підлягають розгляду іншими адміністративними судами у разі об`єднання у позові вимог, що хоча і пов`язані між собою, але їх розгляд віднесено до підвідомчості інших адміністративних судів першої інстанції.

На думку Великої Палати Верховного Суду, з огляду на приписи КАС право позивача на доступ до суду для оскарження, зокрема дій відповідачів, зазначених у позовній заяві, не є абсолютним. Це право підлягає дозволеним КАС обмеженням, зокрема, щодо умов прийняття позовної заяви. Такі обмеження не можуть суперечити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що згідно з принципом правової визначеності позивач має знати наслідки об`єднання ним позовних вимог, які не можуть розглядатися Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, та передбачати наслідки дій з об`єднання в одному позові вимог, для яких у такому поєднанні вказаний суд не є судом, встановленим законом. Отже, метою обмеження права позивача Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було забезпечення дотримання ними вимог процесуального закону щодо розгляду справи належним судом задля ефективного виконання завдання адміністративного судочинства, визначеного у КАС.

Внаслідок власних помилок і допущених порушень норм процесуального права об`єднанням в одному позові вимог, які у такому поєднанні непідсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду, жодне розумне очікування на розгляд такого позову не могло виникнути у позивача.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року гарантує особі право на справедливий суд, яке передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05).

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право позивача на звернення до суду із заявленими вимогами не було поставлене під загрозу ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року. З огляду на передбачуваність для позивача наслідків його помилкових дій з об`єднання в одній позовній заяві вимог, для розгляду яких Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є судом, встановленим законом, суть права позивача на звернення до суду не була нівельована поверненням йому позовної заяви, а дії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є пропорційними відповідній меті та не є свавільними.

За таких обставин у зв`язку з недотриманням ОСОБА_1 правил об`єднання позовних вимог, а також відсутність підстав для застосування положень статті 172 КАС, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС, не допустив порушень норм процесуального права.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 316 КАС слід залишити без задоволення, а ухвалуКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 169, 172, 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська