Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/490/18 (П/9901/490/18)

Провадження № 11-411заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2018 року (суддя Бившева Л. І.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними повністю або в окремих їх частинах,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ, в якому просить визнати акти ВРУ протиправними та нечинними повністю або в окремій частині, що стосуються надання правничої допомоги, представництва в суді та надання належного захисту, а саме: Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII); частину першу статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) щодо встановленого кола осіб, які можуть бути представниками; частини першу і другу статті 45 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) «Захисник»; частину другу статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) «Правнича допомога»; частину другу статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) «Правнича допомога».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначає, щоу зв'язку з прийняттям ВРУ вказаних нормативно-правових актів порушені його права як громадянина, визначені у статті 59 Конституції України (право кожного на професійну правничу допомогу) та статті 43 Конституції України (право кожного на працю), оскільки всупереч положенням статті 22 Конституції України зазначені положення нормативно-правових актів звужують зміст та обсяг цих прав, порушують його права, свободи та гарантії, закріплені Конституцією України, щодо надання правничої допомоги ним як спеціалістом та фахівцем у галузі права і позбавляють його права займатися такою діяльністю відповідно до отриманої спеціальності - правознавство та кваліфікації спеціаліста - юрист, заробляти на життя працею, яку вільно обрав.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 березня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 до ВРУ про визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними повністю або в окремих частинах.

За правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду юрисдикція адміністративного суду поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із ВРУ щодо оскарження її нормативно-правових актів - постанов і не поширюється на зазначені спори щодо оскарження законів. Вирішення питання про відповідність Конституції України законів України є повноваженням Конституційного Суду України.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: визнати акти ВРУ протиправними та нечинними повністю або в окремих їх частинах, що стосується надання правничої допомоги, представництва в суді і надання належного захисту.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що суд неправильно встановив обставини справи та неправильно застосував норми права. На думку позивача, оскаржувані ним Закон №1401-VІІІ, КАС, КПК, ГПК та ЦПК є нормативно-правовими актами, які можуть бути визнані протиправними (незаконними чи такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили) та нечинними повністю або в окремих їх частинах. Вважає висновок суду про те, що оскарженню до суду адміністративної юрисдикції підлягають постанови ВРУ, є помилковим. Наводить доводи про те, що конституційна скарга може бути подана лише у разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2018 року тапризначила до розгляду у судовому засіданні.

Позивач та представник відповідача не з'явилися в судове засідання, про дату, час і місце якого їх було належно повідомлено.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 КАС зробила висновок про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС.

Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Відповідно до частини другої статті 1 Регламенту ВРУ, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, саме цей Регламент визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ. Саме згідно з нормами Регламенту ВРУ створені нею з числа народних депутатів України комітети ВРУ, обрані нею Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені цим Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, завданнями і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.

Такі дії ВРУ не вважаються управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність нормам Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність нормам Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів ВРУ.

Згідно із частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

У зв'язку з наведеним Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі від 23 березня 2018 року дійшов обґрунтованого висновку про те, що вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання Закону № 1401-VІІІ, частини першої статті 57 КАС, статті 45 КПК, частини другої статті 16 ГПК, частини другої статті 15 ЦПК протиправними та нечинними повністю або в окремих їх частинах віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що по суті суд прийняв правильне процесуальне рішення, тому немає підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2018 року.

Керуючись статтями 250, 266, 292, 311, 315, 316, 321, 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена і підписана 14 травня 2018 року.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко