Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/748/18

Провадження № 11-1031заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним рішення

за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 на ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2018 року (суддя Васильєва І. А.),

УСТАНОВИЛА:

22 серпня 2018 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до ВРП про визнання протиправним рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23 липня 2018 року № 2359/2дп/15-18 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5, Апеляційного суду Київської області ОСОБА_6, ОСОБА_2» (далі - рішення ДДП ВРП; ДДП ВРП відповідно) і зобов'язання ВРП провести повторний розгляд дисциплінарної справи.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За висновками суду рішення ДДП ВРП може бути оскаржене до уповноваженого органу, яким відповідно до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) є ВРП.

ФОП ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), просить скасувати ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Так, ФОП ОСОБА_4 вказує на помилковість висновків суду про те, що спір у справі не підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач мав би керуватися нормами спеціального закону, який регламентує порядок оскарження рішення ВРП.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_4 наводить доводи щодо незаконності, немотивованості та необґрунтованості рішення ДДП ВРП про відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП вказує на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржувану ухвалу суду - залишити в силі.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги зважаючи на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VІІІ глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Дисциплінарний орган ВРП не є судом держави, однак має характеристики «суду» з точки зору автономного трактування статті 6 Конвенції та під час здійснення своїх функцій може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміна.

Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (частина десята статті 131).

Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, що приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати із числа членів ВРП, які у свою чергу здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів (частина друга статті 42 цього Закону).

За приписами частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини третьої якої скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

Таким чином, Дисциплінарні палати ВРП у такому провадженні виступають квазісудом першої інстанції, оскільки здійснюють розгляд скарги на дії судді та приймають рішення на підставі балансу поданих доказів. При розгляді ВРП скарги на рішення її дисциплінарних палат по суті відбувається апеляційний перегляд.

Тому, враховуючи положення глави 4 Закону № 1798-VIII та частини шостої статті 266 КАС, Велика Палата Верховного Суду розглядає скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП і не може бути самостійним предметом судового розгляду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС. Такий висновок відповідає встановленим у справі обставинам, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують його правильності.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 308, 312, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська