Історія справи

Постанова ВП ВС від 05.06.2025 року у справі №990sсgс/1/25
Постанова ВП ВС від 05.06.2025 року у справі №990sсgс/1/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 990SCGC/1/25

провадження № 11-24сап25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Проценко Р. А.,

скаржника ОСОБА_1 ,

представника Вищої ради правосуддя Белінської О. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14.01.2025 № 40/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарг на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1.1. 24.01.2025 ОСОБА_1 (далі також - скаржник) звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати частково рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 14.01.2025 № 40/0/15-25 (далі - оскаржуване рішення), яким залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24про притягнення суддів Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (із застосуванням до них дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця) та про відмову у притягненні суддів Харківського апеляційного суду Люшні А. І., Яковлевої В. С. до дисциплінарної відповідальності. ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення в частині, яка стосується притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

1.2. Рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржує з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

1.3. На обґрунтування доводу, що висновок ВРП щодо підстав притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), не ґрунтується на фактичних обставинах та правових нормах, ОСОБА_1 наводить такі аргументи:

- під час розгляду заяви ОСОБА_3 , засудженого вироком Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, про перегляд за нововиявленими обставинами зазначеного вироку судом, до складу якого він входив як член колегії суддів, були досліджені докази щодо обставин, які оспорювалися стороною захисту (по епізоду вбивства ОСОБА_4 ), в сукупності з доказами про нововиявлені обставини у кримінальній справі [справа № 1-8/10]. Прокурор не заявляв клопотання щодо дослідження інших доказів, зокрема тих, на необхідність отримання та дослідження яких (показання свідків) вказав Харківській апеляційний суд в ухвалі від 25.01.2021, скасовуючи постановлений за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019. Враховуючи положення частини першої статті 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частини четвертої статті 466 цього ж Кодексу (суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються), ставити у провину суду, який переглядав справу за нововиявленими обставинами, невмотивованість вироку через недослідження всіх доказів у справі підстав немає;

- у кримінальній справі, в якій переглядався вирок, потерпілого по епізоду вбивства ОСОБА_4 не було, оскільки згідно з вироком Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 процесуальний статус ОСОБА_5 був змінений судом з потерпілої на свідка. Цей свідок неодноразово викликалася до суду, проте в судове засідання не з`явилася, а її свідчення не могли вплинути на результат перегляду справи;

- оскільки перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 за нововиявленими обставинами здійснювався за заявою засудженого ОСОБА_3 , а відповідних клопотань від учасників судового провадження не було, суд не допитував засудженого цим же вироком ОСОБА_6 . Прокурор не вбачав у цьому порушення норм КПК, зокрема що це обмежило права ОСОБА_6 чи спричинило невмотивованість вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019, про що свідчить зміст апеляційної скарги прокурора на зазначений вирок;

- в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25.01.2021 немає висновку, що суд першої інстанції істотно порушив норми процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, та що у вироці від 11.11.2019 не зазначені мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників провадження, так само, як і не спростовано висновок суду першої інстанції щодо наявності нововиявлених обставин;

- ОСОБА_1 заперечує проти того, що допустив грубу недбалість чи навмисне порушення закону, обмеження або порушення законних прав та інтересів сторін кримінального провадження під час розгляду заяви ОСОБА_3 . Відсутність в його діях умислу на вчинення такого роду порушень визнала і ВРП в оскаржуваному рішенні. На переконання скаржника, відповідальність судді настає виключно за умисне [у формі (прямого чи непрямого) умислу чи грубої необережності] ухвалення незаконного судового рішення. Суддя не повинен відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, якщо в судовому рішенні наведена аргументація на користь такого тлумачення, навіть якщо з таким застосуванням правової норми не погодився суд вищої інстанції;

- скаржник доводить, що дисциплінарне стягнення накладено на нього поза межами встановленого частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIIIстроку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

2. Позиція ВРП

2.1. У відзиві на скаргу ОСОБА_1 ВРП просить скаргу залишити без задоволення, а рішення від 14.01.2025 № 40/0/15-25 - без змін, обґрунтовуючи відзив тими ж підставами, з яких ВРП виходила при ухваленні зазначеного рішення.

2.2. Згідно з позицією ВРП:

- ВРП не оцінювала вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 (у справі № 1-8/10) на відповідність вимогам, які встановлені законом для судового рішення, а надала оцінку поведінки судді ОСОБА_1 щодо дотримання вимог КПК під час ухвалення цього вироку;

- усупереч встановленій статтею 370 КПК вимозі щодо вмотивованості судового рішення вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 не містить мотивів, якими суд керувався, визнаючи наведені ОСОБА_3 обставини нововиявленими. Зокрема, у вироку не наведено мотивів прийняття аргументів засудженого ОСОБА_3 , що нововиявленими обставинами є інформація про свідків, які можуть засвідчити, що на час вбивства ОСОБА_4 його не було на місці вчинення злочину;

- у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019, яким ОСОБА_3 виправдано в частині обвинувачення у вбивстві ОСОБА_4 , досліджено та зроблено оцінку виключно тим доказам, які виправдовують обвинуваченого, однак не досліджено та не надано оцінки доказам у справі, які його викривають;

- розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 без участі ОСОБА_6 , який не був повідомлений про дату, час та місце судового засідання з перегляду вироку, унеможливив реалізацію ним його процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, передбачених статтею 42 КПК. ОСОБА_6 продовжував відбувати покарання, зокрема за вбивство ОСОБА_4 за попереднім зговором, тоді як ОСОБА_3 був виправданий за цим епізодом обвинувачення;

- оскільки суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарні проступки 11.11.2019, а 19.05.2021 щодо нього розпочато дисциплінарне провадження, ВРП вважає, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності на час ухвалення рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24 не сплинув, бо тривалість дисциплінарного провадження не зараховується у зазначений строк.

3. Рух скарги

3.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30.01.2025 відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 14.01.2025 № 40/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарг на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а ухвалою від 24.03.2025 призначила розгляд справи в судовому засіданні.

4. Обставини справи

4.1. ОСОБА_1 Указом Президента України від 25.12.2004 № 1540/2004 призначений на посаду судді Дворічанського районного суду Харківської області строком на п`ять років, Указом Президента України від 04.09.2006 № 731/2006 переведений на роботу на посаді судді Дергачівського районного суду Харківської області в межах п`ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2349-VI обраний на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області безстроково.

4.2. У провадженні колегії суддів Дергачівського районного суду Харківської області (судді ОСОБА_2., ОСОБА_1., Калмикова Л. К.) перебувала заява ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, яким засуджено ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , зокрема, за вчинення умисного за попереднім зговором убивства ОСОБА_4 з корисливих мотивів(справа № 1-8/10). Нововиявленими обставинами в заяві було зазначено про виявлення нових свідків, які можуть підтвердити, що 23.06.2000 ОСОБА_3 був удома, тому не міг брати участі у вбивстві ОСОБА_4 .

4.3. Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019, ухваленим вказаною колегією суддів, заяву ОСОБА_3 було задоволено; вирок Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 щодо ОСОБА_3 скасовано.

ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 Кримінального кодексу України (далі - КК) у редакції 1960 року (далі - так само), за епізодом вбивства ОСОБА_4 та виправдано через недоведеність його вини.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 КК (за епізодом вбивства ОСОБА_7 ) та частиною третьою статті 142 КК, із призначенням покарання:

- за підпунктами «а», «і» статті 93 КК - у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за частиною третьою статті 142 КК - у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі статті 42 КК за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до частини четвертої статті 70 КК за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА_3 було засуджено вироком Київського районного суду міста Харкова від 23.02.2004, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком також вирішено питання щодо обчислення строку відбуття ОСОБА_3 покарання.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.11.2019 виправлено описку у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 стосовно ОСОБА_3 щодо обчислення строку відбування покарання, доповнено резолютивну частину таким абзацом: «До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою».

Вирок мотивований тим, що показання нових семи свідків та відповідні письмові докази підтверджують, що 23.06.2000 з 15-ї до 17-ї години ОСОБА_3 перебував у квартирі за місцем проживання, що виключає вчинення ним дій у зазначений час та за обставин, викладених у вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, за епізодом вбивства ОСОБА_4 .

У вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 зазначено, що докази у кримінальній справі, які покладено в основу обвинувачення ОСОБА_3 за епізодом вбивства ОСОБА_4 , отримані з порушенням кримінального процесуального законодавства під час його допиту як підозрюваного, очної ставки із ОСОБА_6 , відтворення обстановки та обставин події, а тому є недопустимими.

4.4. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25.01.2021, постановленою за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 щодо ОСОБА_3 скасовано і призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на те, що ОСОБА_3 оспорює свою причетність до вбивства ОСОБА_4 , та враховуючи вимоги частини четвертої статті 466 КПК, суд першої інстанції повинен був досліджувати всі докази у справі щодо обставин убивства ОСОБА_4 , які були покладені в основу вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010. Натомість суд першої інстанції дослідив лише докази, надані стороною захисту, та частину доказів, якими обґрунтований вирок, що переглядається, переоцінивши їх на користь ОСОБА_3 . Решту доказів сторони обвинувачення за епізодом вбивства ОСОБА_4 , що наведені у вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 на підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції не дослідив.

Апеляційний суд також вказав, що суд першої інстанції не допитав засудженого ОСОБА_6 та свідків, показання яких наведені у вироку від 09.03.2010 як докази, на підставі яких було встановлено винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у вбивстві ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25.01.2021 суд першої інстанції не дослідив обставини, з`ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 409, пунктом 2 частини першої статті 410 КПК є неповнотою судового розгляду та підставою для скасування судового рішення.

4.5. За результатами нового розгляду справи Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 19.08.2021 [зазначена ухвала була переглянута в апеляційному та касаційному порядку, набрала законної сили ] заяву засудженого ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 за нововиявленими обставинами залишив без задоволення. Суд виснував, що обставини, на які посилався ОСОБА_3 , не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні статті 462 КПК; вони безпосередньо стосуються самого засудженого, а тому саме йому було відомо, де і коли він знаходився у відповідний проміжок часу. Оцінку таких, що не є нововиявленими, суд зробив і щодо посилань захисника на неправдивість явок з повинною ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , недопустимість інших доказів у кримінальній справі.

4.6. Ухвалою від 19.05.2021 № 1085/3дп/15-21 Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 з підстав можливої наявності у його діяннях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII [істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (підпункт «а»); незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (підпункт «б»)].

4.7. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24суддю Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що незазначення у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019, ухваленого колегією суддів з участю судді ОСОБА_1., мотивів прийняття аргументів ОСОБА_3 , що станом на дату ухвалення вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, який переглядався за нововиявленими обставинами, йому не були відомі та не могли бути відомі обставини, на які він посилався як на нововиявлені, а також незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності у справі доказів, які доводять вину ОСОБА_3 у вчиненні вбивства ОСОБА_4 , та залишення таких доказів без належної оцінки свідчить, що суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Окрім того, відповідно до висновку Третьої Дисциплінарної палати ВРП суддя ОСОБА_1. вчинив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, розглянувши [у складі колегії суддів ] заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 без участі ОСОБА_6 , якого цим вироком також було засуджено до довічного позбавлення волі, що унеможливило реалізацію ОСОБА_6 процесуальних прав та обов`язків, визначених статтею 42 КПК. Такі дії судді ОСОБА_1 кваліфіковані як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

4.8. Розглянувши скаргу ОСОБА_1 , ВРП рішення своєї Третьої Дисциплінарної палати від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24залишила без змін.

ВРП погодилася з висновками в цьому рішенні, зазначивши, що Третя Дисциплінарна палата діяла в межах повноважень та відповідно до встановлених у дисциплінарній справі обставин при визначенні складу дисциплінарних проступків, які поставлені за провину судді ОСОБА_1 ВРП визнала, що рішення від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24містить обґрунтовані мотиви, з яких дисциплінарний орган дійшов висновку про вчинення суддею дисциплінарних проступків, а застосоване до судді дисциплінарне стягнення є пропорційним (застосоване з урахуванням характеру дисциплінарних проступків та особи судді).

Стосовно тверджень судді ОСОБА_1 , що строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності сплинув до 30.10.2024, ВРП зазначила, що дисциплінарні проступки, які поставлені йому у провину, вчинено 11.11.2019, а дисциплінарне провадження щодо нього, тривалість якого не враховується до строку притягнення судді до відповідальності (три роки з дня вчинення проступку), розпочато 19.05.2021. Застосувавши норми статті 42 Закону № 1798-VIII, частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII, ВРП вказала, що підстав вважати, що дисциплінарне стягнення накладено на суддю поза межами строку давності, немає.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши пояснення сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та заперечення на них, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду обґрунтовує мотивами та аргументами, які викладаються нижче.

5.2. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП (частина друга статті 26 цього ж Закону).

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, згідно із частиною першою якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

5.3. Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, вправі оскаржити до суду з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (положення частин першої та другої статі 52 Закону № 1798-VIII).

5.4. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції гарантовано право на справедливий суд, яке насамперед передбачає справедливість судового рішення як результат належного здійснення правосуддя.

У пункті 123 рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою, навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10.02.1983 у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14.11.2006 у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд вищої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22.11.1995 у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Наведені положення Конвенції та висновки ЄСПЛ зобов`язують суд до повної та всебічної перевірки оскаржуваного рішення, зокрема на предмет його відповідності положенням статті 52 Закону № 1798-VIII щодо підстав, з яких рішення ВРП може бути скасоване.

5.5. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП (склад ВРП, як це визначено статтею 18 цього ж Закону, повноважний за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів).

Як свідчать матеріали справи, на засіданні ВРП 14.01.2025 при розгляді скарги судді ОСОБА_1 були присутні 11 членів ВРП; рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги, підписали всі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні.

Дотримано також вимоги частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII щодо виключення участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати.

5.6. З огляду на викладене, а також на участь судді ОСОБА_1 (повідомленого належним чином про засідання ВРП) у засіданні ВРП 14.01.2025 в режимі відеоконференції визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

5.7. Оцінюючи ж оскаржуване рішення на відповідність вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII щодо зазначення передбачених законом підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду насамперед зауважує, що, ВРП встановила у діянні судді ОСОБА_1 склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків) та підпунктом «б» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору)пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

5.8. Відтак в судовому процесі має бути перевірено, зокрема, чи були вчинені суддею ОСОБА_1 діяння, які йому поставлені у провину, та чи мають вони склад дисциплінарних проступків, за які він притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Щодо дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

5.9. Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

5.10. Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного проступку є оціночним, оскільки не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень норм процесуального права. Поза сумнівом, істотне порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя. При цьому процесуальні норми, які встановлюють такі вимоги, не викликають складності у їх застосуванні, через що їх порушення є очевидним. Виходячи з таких ознак істотного порушення його синонімом є грубе порушення.

5.11. Для кваліфікації дисциплінарного проступку істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок недбалості.

5.12. У спірних правовідносинах дисциплінарний орган кваліфікував як істотне порушення суддею ОСОБА_1. норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 без залучення ОСОБА_6 , якого цим вироком (так само як і ОСОБА_3 , за заявою якого переглядався вирок) було засуджено до довічного позбавлення волі.

5.13. Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

5.14. Завданнями кримінального провадження (як це визначено статтею 2 КПК) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

5.15. Кримінальне судочинство базується, зокрема, на тому, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому КПК (частина третя статті 21 КПК).

5.16. Відповідно до положень частини другої статті 466 КПК, яка регулює порядок перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, учасники судового провадження повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Лише за умови належного повідомлення учасників судового провадження їх неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

5.17. До учасників судового провадження належать, зокрема, сторони кримінального провадження (пункт 25 частини першої статті 3 КПК); засуджений є стороною кримінального провадження з боку захисту (пункт 19 частини першої статті 3 КПК).

5.18. Усупереч вимогам частини другої статті 466 КПК засуджений ОСОБА_6 не був повідомлений про дату, час та місце розгляду Дергачівським районним судом Харківської області у складі колегії суддів (включно із суддею ОСОБА_1.) заяви ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, яким його також було засуджено, зокрема, за вчинення умисного за попередньою змовою з ОСОБА_3 убивства ОСОБА_4 з корисливих мотивів.

Це унеможливило реалізацію ОСОБА_6 його прав, передбачених статтею 42 КПК, які він як засуджений має відповідно до частини третьої статті 43 цього ж Кодексу в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

Те, що перегляд вироку відбувся поза реалізацією засудженим ОСОБА_6 наданих йому законом прав, зокрема давати пояснення, заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження, заявляти відводи суду, оскаржити судове рішення (пункти 5, 12, 13 частини третьої, пункт 6 частини четвертої статті 42 КПК), не могло не позначитися на його правовому становищі, особливо з огляду на те, що він продовжив відбування покарання за вчинення умисного вбивства ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_3 , якого за результатом перегляду вироку було виправдано за цим епізодом обвинувачення.

Перегляд вироку за нововиявленими обставинами без участі засудженого ОСОБА_6 , якого суд не повідомив про це (про дату, час та місце судового засідання), був складовою обставин, які призвели до ухвалення двох вироків за епізодом вбивства ОСОБА_4 : виправдувального - стосовно ОСОБА_3 та обвинувального - стосовно ОСОБА_6 з кваліфікацією його дій, зокрема, як вчинених за попереднім зговором з ОСОБА_3 .

5.19. Порушення прав засудженого ОСОБА_6 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням суддею ОСОБА_1 вимог частини другої статті 466 КПК. Суддя, який розглядає справу, несе персональну відповідальність за забезпечення права учасників кримінального провадження бути належним чином повідомленими про розгляд справи. Тим самим забезпечується право кожного учасника кримінального провадження на застосування до нього належної правової процедури, про що йдеться в статті 2 КПК.

Та обставина, що перегляд вироку за нововиявленими обставинами відбувся без повідомлення ОСОБА_6 як про підставу перегляду, так і про судове засідання, в якому розглядалася відповідна заява, суддею ОСОБА_1 не заперечується.

Посилання судді ОСОБА_1 на відсутність клопотань учасників судового провадження про допит ОСОБА_6 , що (за його твердженням) давало підставу не залучати зазначену особу до участі в провадженні з перегляду вироку, є недоречним, оскільки статтею 466 КПК встановлено обов`язкове повідомлення учасників кримінального провадження про дату, час та місце розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення.

5.20. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що суддя ОСОБА_1. вчинив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію засудженим ОСОБА_6 прав, передбачених законом.

5.21. Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід судді ОСОБА_1, що у нього не було умислу порушити права ОСОБА_6 , адже суб`єктивна сторона дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, визначена у формі як умислу, так і грубої недбалості.

Добросовісна суддівська помилка в застосуванні норм права позбавлена умислу або грубої недбалості. Характерним для неї є те, що суддя діяв сумлінно з належним ставленням до своїх обов`язків, але при застосуванні правової норми припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Водночас установлені в дисциплінарній справі та в судовому процесі обставини щодо перегляду суддею ОСОБА_1 (у складі колегії суддів) вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 без повідомлення засудженого цим же вироком ОСОБА_6 , як цього вимагає норма частини другої статті 466 КПК, свідчать, що суддя вчинив дії, які виходять за межі простої суддівської помилки та є проявом грубої недбалості.

Щодо дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

5.22. Підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

5.23. Стаття 2 Закону № 1402-VIII визначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

5.24. Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у практиці ЄСПЛ.

5.25. Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.

Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

5.26. ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

5.27. Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

5.28. ЄСПЛ, спираючись у своїй практиці на принцип належного здійснення правосуддя, наголошує на тому, що «…судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи… Право може вважатися ефективним [у розумінні захищеності], тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом» (рішення ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02), пункт 42).

5.29. Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29, 30).

5.30. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.06.2021 у справі № 11-104сап21 сформулювала вмотивованість судового рішення як вимогу до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

5.31. У кримінальному судочинстві вимоги щодо вмотивованості судового рішення унормовані статтею 370 КПК, згідно із частиною першою якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (частини друга-четверта статті 370 КПК у порядку викладення).

5.32. Частиною першою статті 459 КПК передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті, зокрема, за нововиявленими обставинами.

5.33. За результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має право скасувати вирок та ухвалити новий вирок. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції (положення частини першої статті 467 КПК).

5.34. Відповідно до частини другої статті 459 КПК нововиявленими обставинами визнаються:

- штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

- скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

- інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

5.35. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами зазначаються, зокрема:

- обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду;

- обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду (пункти 4, 5 частини другої статті 462 КПК).

5.36. Як зазначено у вироці Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 у справі № 1-8/10, підставою для перегляду вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 слугувала заява засудженого ОСОБА_3 від 29.12.2014, в якій він просив переглянути зазначений вирок щодо нього за епізодом обвинувачення у вбивстві ОСОБА_4 за нововиявленими обставинами, а саме: при ухваленні зазначеного вироку не були досліджені докази - показання свідків, які вказують на те, що він 23.06.2000 знаходився вдома і не міг вчинити вбивство. У вироці Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 зроблено висновок, що показання свідків, на які посилався ОСОБА_3 , та відповідні письмові докази на підтвердження їх показань дають суду підстави однозначно констатувати, що 23.06.2000 в період часу з 15 до 17 години він знаходився у своїй квартирі, що виключає вчинення ним дій в зазначений час та при обставинах, викладених у вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 по епізоду вбивства ОСОБА_4 . Про показання цих свідків йому стало відомо у 2014 році.

5.37. Водночас (і на це звернено увагу в рішенні Третьої Дисциплінарної палати від 30.10.2024 та в оскаржуваному рішенні ВРП), усупереч установленій статтею 370 КПК вимозі щодо вмотивованості судового рішення вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 не містить мотивів, якими суд керувався, визнаючи наведені ОСОБА_3 обставини нововиявленими.

Зокрема, у вироку не наведено жодних мотивів, з яких суд прийняв довід ОСОБА_3 , що до 2014 року йому не було відомо про цих свідків, тоді як вони свідчили про те, що 23.06.2000 приходили до нього додому протягом дня. Так само у вироці не наведено мотивів з приводу того, чи може бути взагалі нововиявленою обставиною для засудженого його перебування в тому чи іншому місці (у цьому випадку вдома).

5.38. У вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 також зазначено, що суд безпосередньо дослідив усі докази, які містять матеріали провадження за епізодом вбивства ОСОБА_4 , в сукупності з нововиявленими обставинами. На підставі цього суд визнав ОСОБА_3 невинуватим у вчиненні вказаного злочину.

5.39. Правила оцінки доказів у кримінальному судочинстві встановлені частиною першою статті 94 КПК, згідно з якою суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

5.40. Особливості дослідження доказів у провадженні з перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами передбачені частиною четвертою статті 466 КПК, якою визначено, що суд має право не досліджувати докази щодо обставин, які встановлені в судовому рішенні, що переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.

5.41. Це правило в жодному разі не нівелює вимоги КПК щодо вмотивованості судового рішення, у тому числі вимогу пункту 1 частини третьої статті 374 КПК, що у разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Тобто суд під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, ухвалюючи виправдувальний вирок, повинен дослідити, проаналізувати та дати оцінку всім доказам у справі: як тим, що виправдовують, так і тим, що викривають обвинуваченого.

5.42. Однак у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019 досліджено та надано оцінку доказам, які, на думку суду, виправдовують ОСОБА_3 за обвинуваченням у вбивстві ОСОБА_4 ; докази у справі, які викривають його у вчиненні цього злочину, у вироці не досліджено; у ньому не наведено мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА_3 і на які є посилання у вироку, що переглядався за нововиявленими обставинами.

На цьому наголошував також Харківський апеляційний суд в ухвалі від 25.01.2021, постановленій за результатами перегляду зазначеного вироку. В контексті наведеного довід ОСОБА_1 , що в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25.01.2021 не встановлено порушеньпроцесуальних норм, про які йдеться у дисциплінарному провадженні, не спростовує того факту, що такі порушення мали місце і були допущені скаржником. Крім того, слушним є довід ВРП, що дисциплінарне провадження є автономним, а тому, незважаючи на наявність чи відсутність висновку суду вищої інстанції щодо дотримання правових норм при ухваленні судового рішення, Дисциплінарна палата має право і водночас зобов`язана надати правову оцінку поведінці судді, пов`язаній з ухваленням судового рішення.

5.43. Відповідно до положень частини четвертої статті 466 КПК суд, розглядаючи заяву ОСОБА_3 , мав право не досліджувати докази щодо обставин, що не стосувалися вбивства ОСОБА_4 (доказів щодо обставин вбивства іншої особи, вироку за вбивство якої заява не стосувалася).Водночас, визнавши зазначені в заяві ОСОБА_3 обставини нововиявленими та такими, що спростовують його винуватість у вбивстві ОСОБА_4 суд зобов`язаний був дослідити всі докази, що стосуються цього епізоду обвинувачення, включаючи як ті, що викривають, так і ті, що можуть виправдати засудженого, що вимагається нормою пункту 1 частини третьої статті 374 КПК.

5.44. Незазначення у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11.11.2019, уваленого колегією суддів включно із суддею ОСОБА_1., мотивів визнання наведених засудженим ОСОБА_3 обставин нововиявленими, а також незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА_3 у вчиненні вбивства ОСОБА_4 , дають підстави визнати обґрунтованим висновок ВРП, що суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

5.45. Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід скаржника, що суддя не відповідає за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми іншими суддями, адже за обставин дисциплінарної справи вимоги КПК щодо порядку розгляду заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, повідомлення учасників судового провадження, порядок перегляду доказів, які були порушені скаржником, є чіткими, однозначними та не допускають різночитання при їх застосуванні.

Щодо строку притягнення до дисциплінарної відповідальності

5.46. Приймаючи оскаржуване рішення, ВРП виходила з того, що суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарні проступки 11.11.2019, дисциплінарне провадження щодо нього розпочалось з 19.05.2021, а закінчилося 30.10.2024. Застосувавши положення частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII щодо неврахування до трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності часу тривалості дисциплінарного провадження, ВРП виснувала, що дисциплінарне стягнення на суддю ОСОБА_1 накладено у межах встановленого Законом № 1402-VIII строку.

5.47. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком ВРП з таких міркувань.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Застосовуючи цю норму, слід враховувати, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно) і що дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються.

Водночас застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності потребує застосування норм статті 42 Закону № 1798-VIII, які визначають часові межі дисциплінарного провадження.

5.48. Наразі частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 14.07.2021 № 1635-IX; у редакції Закону від 09.08.2023 № 3304-IX) визначає, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

5.49. У період з 05.08.2021 (дата набрання чинності Законом від 14.07.2021 № 1635-IX) до 17.09.2023 (дата набрання чинності Законом від 09.08.2023 № 3304-IX) частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII мала таку редакцію: «Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом».

5.50. Ретроспективний аналіз норм статті 42 Закону № 1798-VIII, необхідність якого в цій справі обумовлена зміною редакції цієї статті впродовж часу з дати відкриття дисциплінарного провадження за власною ініціативою дисциплінарного органу (19.05.2021) до дати ухвалення рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (30.10.2024), свідчить, що, незважаючи на викладені вище зміни до цієї статті, визначення початку дисциплінарного провадження залишилося незмінним, зокрема - з дня ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою.

5.51. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

5.52. Отже, в разі відкриття дисциплінарної справи за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП часові рамки дисциплінарного провадження визначаються датою ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою та датою ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

5.53. Частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII в редакції Закону від 16.10.2019 № 193-IX (набрав чинності з 07.11.2019), яка діяла до 17.09.2023, було встановлено, що дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк; строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги, а пункт 12.34 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (в редакції рішення ВРП від 11.11.2019, діючій впродовж цього ж періоду), передбачав, що Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу (скаргу) протягом строків, визначених Законом [№ 1798-VIII] на день надходження дисциплінарної скарги до ВРП.

Посилаючись на ці нормативні положення, ОСОБА_1 зазначає, що при обрахуванні строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності ВРП повинна була виходити з трирічного строку, встановленого частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII, без урахування строку здійснення дисциплінарного провадження щодо судді, який був визначений частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII в редакції Закону від 16.10.2019 № 193-IX, чинній станом на 19.05.2021 (день відкриття дисциплінарного провадження щодо нього), тобто шістдесят днів.

5.54. Втім, застосувавши норми статті 42 Закону № 1798-VIII та частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII до встановлених у цій справі обставин, слід дійти висновку, що дисциплінарне стягнення на суддю ОСОБА_1 було накладено в межах трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Такий висновок ґрунтується на тому, що дисциплінарні проступки суддя вчинив 11.11.2019,дисциплінарне провадження щодо нього розпочалось з 19.05.2021 (дата ухвалення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою), закінчилося 30.10.2024 (дата ухвалення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності), а строк здійснення дисциплінарного провадження (з 19.05.2021 по 30.10.2024) не зараховується у трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Правових підстав для обмеження строку дисциплінарного провадження, який не зараховується до строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, шістдесятьма днями, на противагу твердженням скаржника, немає, враховуючи, що норма частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII не містить щодо цього прямої вказівки, так само як і норма частини четвертої статті 42 Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній з 07.11.2019 до 17.09.2023) не встановлює такого правового наслідку здійснення дисциплінарного провадження впродовж строку понад певний строк, зокрема понад шістдесят днів.

Частина п`ята статті 49 Закону № 1798-VIII, якою загальна тривалість здійснення дисциплінарного провадження обмежена 18-ма місяцями (без урахування часу зупинення розгляду дисциплінарної справи) та встановлено, що у разі порушення зазначеного строку дисциплінарне провадження підлягає закриттю за рішенням Дисциплінарної палати, введена в дію з 23.12.2024 (день опублікування ВРП повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП у газеті «Голос України» відповідно до пункту 23-6 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII), у з`вязку із чим у спірних правовідносинах не застосовується. Ці положення, разом з тим, є прикладом визначення законом правового наслідку недотримання строку дисциплінарного провадження, на відміну від раніше діючого законодавства.

Щодо застосованого ВРП дисциплінарного стягнення

5.55. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

5.56. Визначене судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення (догана з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця)обрано з урахуванням встановлених у дисциплінарній справі обставин, характеру дисциплінарних проступків, які вчинені внаслідок недбалості, позитивної характеристики судді, першого притягнення його до дисциплінарної відповідальності, є пропорційним учиненим дисциплінарним проступкам, тобто відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.

6. Висновки за результатами розгляду скарги

6.1. Частиною восьмою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

6.2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, а тому скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14.01.2025 № 40/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарг на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 14.01.2025 № 40/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарг на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30.10.2024 № 3157/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідачка Є. А. УсенкоСудді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. БулейкоС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваС. О. Погрібний Ж. М. ЄленінаТ. Г. Стрелець А. А. ЄмецьО. В. Ступак Л. Ю. КишакевичІ. В. Ткач В. В. КорольН. В. Шевцова О. В. Кривенда