Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.07.2018 року у справі №9901/709/18
Постанова ВП ВС від 04.04.2019 року у справі №9901/709/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/709/18 (П/9901/709/18)

Провадження № 11-1448заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Шипуліна Т. М., судді: Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.) від 26 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 26 червня 2018 року № 2055/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України».

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, з дотриманням принципу пропорційності при застосуванні дисциплінарного стягнення, а тому відсутні підстави для скасування її рішення від 26 червня 2018 року № 2055/0/15-18.

ВРП у відзиві на апеляційну скаргу проситьв її задоволені відмовити, оскільки вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 14 жовтня 2002 року призначив ОСОБА_3 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва, а Верховна Рада України Постановою від 18 вересня 2008 року обрала її суддею цього ж суду безстроково.

У грудні 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 Такі заяви надійшли від заступника Генерального прокурора України ОСОБА_5 (05 грудня 2014 року); прокурора Дарницького району м. Києва ОСОБА_6 (12 грудня 2014 року); та громадянки ОСОБА_7 (12 грудня 2014 року) у зв'язку з розглядом суддею 22 січня 2014 року справ № 753/1428/14-к, 753/1485/14-к та 03 лютого 2014 року справи № 753/1098/14-п.

Зі змісту цих заяв убачається, що 22 січня 2014 року суддею ОСОБА_3 постановлено ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів відносно ОСОБА_8 і ОСОБА_4, які були учасниками масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року. Крім того, 03 лютого 2014 року скаржницею прийнято відносно ОСОБА_9, який також був учасником масових акцій протесту в зазначений вище період, постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три місяці на підставі ст. 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

У зв'язку із закінченням повноважень ТСК зазначені вище заяви про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_3 та пов'язані з їх розглядом документи бути надіслані для розгляду за загальною процедурою до ВРЮ.

ВРЮ ухвалою від 15 вересня 2016 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 за заявами заступника Генерального прокурора України ОСОБА_5 від 05 грудня 2014 року, прокурора Дарницького району м. Києва ОСОБА_6 від 12 грудня 2014 року та громадянки ОСОБА_7 від 12 грудня 2014 року.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно якого органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її Дисциплінарні палати.

Пунктом 32 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарні справи, порушені ВРЮ до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам ВРП для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи ВРП застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами ВРП у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 19 червня 2017 року притягнула суддю ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що під час прийняття ухвал від 22 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів відносно ОСОБА_8 і ОСОБА_4 та постанови від 03 лютого 2014 року про накладення адміністративного стягнення на підставі ст. 1222 КУпАП у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три місяці відносно ОСОБА_9, суддя ОСОБА_3 допустила порушення закону, які порочать звання судді, підривають авторитет правосуддя, і які є очевидними та грубими, а їх наслідки негативно вплинули, як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, у зв'язку з чим дисциплінарний проступок є істотним. Беручи до уваги істотність проступку та його наслідки, ДругаДисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень, багаторічний досвід роботи на посаді судді не можуть бути підставою застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про її звільнення з посади судді.

06 лютого 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_3 на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 червня 2017 року і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), залишила його без змін.

В подальшому ОСОБА_3 звернулася до ВеликоїПалати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 06 лютого 2018 року № 363/0/15-18.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 червня 2018 року у задоволенні цієї скарги відмовлено (справа № 11-272сап18). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи рішення від 06 лютого 2018 року № 363/0/15-18, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить достатні мотиви, з яких відповідач прийняв правильне рішення про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

26 червня 2018 року ВРП прийняла кадрове рішення № 2055/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України».

Вважаючи це рішення ВРП протиправним, ОСОБА_3 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких обставин.

Підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України, Законами України № 1402-VIII та № 1798-VIII.

Пунктом 3 ч. 6 ст. 126 Основного Закону установлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Водночас відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Конституцією України установлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (ч. 10 ст. 131).

За статтею 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798- VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 1 та п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення, що може бути застосований до судді, є подання про звільнення з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Так держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.

За вимогами ч. 3 ст. 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді відповідно до п. 3, 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Приписами ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених п.3 та 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно за таких обставин:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Виходячи зі змісту ст. 6 Конвенції, справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII, і при цьому встановила:

ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість (ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 30 Закону

№ 1798-VIII).

Як вбачається з витягу з протоколу № 44 засідання ВРП від 26 червня 2018 року, на засіданні були присутніми 14 її членів, які одноголосно проголосували «за» звільнення позивачки з посади судді. Наявна в матеріалах справи копія оскаржуваного рішення ВРП свідчить, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні. Отже, спірне рішення відповідає вимогам ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII.

Велика Палата Верховного Суду погоджується й з доводами суду першої інстанції, що оскаржуване рішення ВРП від 26 червня 2018 року № 2055/0/15-18 є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену законом.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3, фактично зводяться до її незгоди із висновками Дисциплінарної палати ВРП, зазначеними в рішенні від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17, яке було переглянуто ВРП і залишено без змін рішенням від 06 лютого 2018 року.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення ВРП від 06 лютого 2018 року було предметом судового розгляду в порядку, визначеному ч. 7 ст. 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 07 червня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовила (справа № 11-272сап18).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням у (…) адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішень ВРП та її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності в рішеннях ВРП та її дисциплінарного органу мотивів для застосування до неї такого дисциплінарного стягнення як подання про звільнення її з посади судді, у зв'язку з чим рішення ВРП від 26 червня 2018 року № 2055/0/15-18 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржницею не спростовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 241-243, 250, 266, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

О. С. Золотніков О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л. М. Лобойко