Історія справи

Постанова ВП ВС від 02.03.2023 року у справі №9901/61/20
Ухвала КАС ВП від 16.03.2020 року у справі №9901/61/20
Постанова ВП ВС від 02.03.2023 року у справі №9901/61/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

Справа 9901/61/20

Провадження № 11-278заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу особи, що діє від імені Президента України Зеленського Володимира Олександровича, - Мовіле О. С. на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року (судді Юрченко В. П., Васильєва І. А., Гусак М. Б., Пасічник С. С., Хохуляк В. В.) в адміністративній справі № 9901/61/20 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 11 вересня 2019 року № 680/2019 в частині.

УСТАНОВИЛА:

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним Указ Президента України від 11 вересня 2019 року № 680/2019 «Про скасування деяких указів Президента України» (далі - Указ № 680/2019). Цим Указом був скасований Указ Президента України від 19 травня 2019 року № 298 (далі - Указ № 298) про присвоєння йому дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла.

Прохання мотивує тим, що Указ № 680/2019 є незаконним і безпідставним, оскільки у Президента України, попри встановлені пунктом 24 статті 106 Конституції України повноваження присвоювати, зокрема, вищі дипломатичні ранги, нема повноважень на позбавлення цих рангів на підставі власного акта. За частиною п`ятнадцятою статті 25 Закону України від 07 червня 2018 року № 2449-VIII «Про дипломатичну службу» (далі - Закон № 2449-VІІІ) позбавлення дипломатичного рангу, який було присвоєно дипломатичному службовцю, здійснюється в судовому порядку, за рішенням суду. Іншого порядку позбавлення дипломатичного рангу законодавство не передбачає.

Видаючи Указ № 680/2019, Президент України перебрав на себе не властиві йому функції та повноваження.

Посилався позивач і на те, що в оскаржуваному акті не зазначено належного його обґрунтування, а також те, що оспорюваний акт глави держави не ґрунтується на документальних відомостях (пояснювальній записці, довідкових та аналітичних матеріалах, довідці про погодження проєкту тощо), які б виправдовували необхідність його видання і мали передувати цьому відповідно до Положення про порядок підготовки та внесення проєктів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2016 року № 142/2006.

Наголошує на тому, що дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла він отримав на законних підставах з дотриманням порядку, визначеного частиною четвертою статті 25 Закону № 2449-VІІІ.

Також вказує на те, що правомірність присвоєння дипломатичного рангу позивачу піддавалася суддівському контролю.

Вважає, що Указ № 298 є ненормативним актом, який застосовується одноразово і фактом присвоєння дипломатичного рангу вичерпує свою дію. Цей акт спричинився до настання нової якості, але після реалізації своєї дії втратив властивості документа, що продовжує містити конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта, а відтак може бути актом, до якого його видавець (зокрема, державний орган) може вносити зміни чи видавати рішення про його скасування, та/або може бути предметом судового оскарження.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС, Суд) рішенням від 16 червня 2021 року позов задовольнив.

Суд виходив з того, що Президент України наділений лише тими повноваженнями, які йому визначені Конституцією України, до переліку яких входить право присвоювати вищі дипломатичні ранги, а також здійснювати інші повноваження, визначені Основним Законом України.

За частиною третьою статті 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України, якщо вони основуються та спрямовані на виконання Конституції і законів України, але не повинен використовувати владні повноваження і видавати укази, які за формою та змістом не ґрунтуються на законі, що, своєю чергою, є підставою для визнання таких рішень неправомірними.

З позиції Суду, закріплене в Конституції України право Президента України присвоювати вищі дипломатичні ранги не рівне його правоможності на скасування власного акта про присвоєння таких рангів, оскільки скасування власного акта про присвоєння рангу Надзвичайного і Повноважного Посла не є способом реалізації конституційних [і законних] повноважень глави держави.

Суд визнав, що Указ № 298 відноситься до ненормативних (індивідуальних) актів, який шляхом присвоєнням ОСОБА_1 дипломатичного рангу вичерпав свою дію, тому не може бути скасований.

Узагальнюючи, Суд підсумував, що Президент України видав Указ № 680/2019 поза межами власних повноважень та всупереч Закону № 2449-VІІІ, тому з огляду на це підлягає скасуванню.

3. Відповідач не погодився з рішенням КАС ВС і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове судове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Вказує на помилковість суду першої інстанції у твердженні, що Конституцією України встановлено виключний перелік дипломатичних рангів, у присвоєнні яких безпосередньо бере участь Президент України, оскільки перелік таких рангів уточнено у спеціальному законі, а не в Конституції України.

Вважає, що висновок суду щодо невідповідності дій Президента України його конституційним повноваженням суперечить основним засадам та завданням адміністративного судочинства, бо за правилами адміністративного судочинства юрисдикція судів не поширюється на питання про відповідність Конституції України актів глави держави, вирішення яких віднесено виключно до компетенції Конституційного Суду України.

ОСОБА_1 присвоєно вищий дипломатичний ранг як заступнику Голови Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Він володів повноваженнями народного депутата України, але за цим своїм статусом не відносився до керівних посад в органах міжнародних організацій. Його статус визначався положеннями національних нормативних актів, що в сукупності давали підстави Президентові України скасувати Указ № 680/2019 як такий, що виданий безпідставно.

Позбавлення позивача дипломатичного рангу не стосувалося проходження ним дипломатичної служби та звільнення з неї, тому суд хибно застосував положення частини п`ятнадцятої статті 25 Закону № 2449-VІІІ.

Із сукупності положень частини першої статті 8, частини другої статті 19, частини другої статті 102, частини третьої статті 106 Конституції України випливає, що Президент України як суб`єкт правотворчості на формування наведених приписів має право на скасування та зміну своїх рішень. Наведене узгоджуються з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), згідно з якою конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

У контексті наведеного Суд висновує, що припинення Президентом України дії раніше виданого індивідуального юридичного акта через відсутність у ньому правових підстав для присвоєння вищого дипломатичного рангу народному депутату України належить до конституційних повноважень глави держави.

4. 27 жовтня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. В цю дату надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Наводить міркування, які в основному збігаються з висновками оскаржуваного судового рішення. Зазначає, що посилання відповідача на правову позицію Конституційного Суду України у Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп, а також на рішення судів вищої і найвищої інстанцій (момент набуття чинності Конституції України; питання щодо соціального страхування) не є застосовним до спірних відносин, позаяк стосуються інших, відмінних, не схожих на останні соціальні та політико-правові ситуації.

5. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 30 серпня 2021 року відкрила апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 05 жовтня

2021 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

6. Обставини справи можна коротко викласти таким чином.

ОСОБА_1 був народним депутатом України VIII скликання.

У 2015 році його обрали Віце-Президентом Політичної групи Європейської народної партії в Парламентській асамблеї Ради Європи та переобирали на цю посаду до 2020 року.

У 2017 році його обралиВіце-Президентом Парламентській Асамблеї Ради Європи, також у цьому році його обрали Головою Підкомітету з проблем злочинності та боротьби із тероризмом Парламентської асамблеї Ради Європи, а 23 січня 2018 року відбулося його повторне переобрання на цю ж посаду.

У 2018 році ОСОБА_1 обрали представником Комітету з юридичних питань та прав людини Парламентської асамблеї Ради Європи в ГРЕКО.

Міністр закордонних справ України поданням від 19 травня 2019 року № 201/11-910/5-1582 вніс Президенту України пропозицію про присвоєння дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла ОСОБА_1 як заступнику Голови Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Президент України [Порошенко П. О.] Указом № 298/2019 відповідно до статті 25 Закону № 2449-VIII присвоїв ОСОБА_1 - заступнику Голови Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, а Президент України [ Зеленський В. О. ] Указом № 680/2019 скасував цей Указ як такий, що виданий безпідставно.

ОСОБА_1 не погодився з такими діями Президента України і звернувся до суду з позовом.

7. Спірні відносини регулюються Конституцією України, Законом № 2449-VIII.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це може означати, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені те тільки Конституцією, але й законами України.

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року № 1-19/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) зазначено, що інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Конституційно-правовий статус інституту Президента України ґрунтується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.

У рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) та інших Конституційний Суд України неодноразово відзначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

Права Президента України, його свобода та можливість діяти певним чином визначені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна уяснити, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України (реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України).

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 106 Конституції України Президент України присвоює вищі дипломатичні ранги .

Відповідно до частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання (знову-таки) як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

8. За частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 цього Кодексу як нормативно-правовий акт розуміють акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. За пунктом 19 цієї самої частини індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльностіПрезидента України встановлені статтею 266 КАС України, правила якої згідно з положеннями пункту 1 частини першої цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

Розглядати спір відносно законності виданих Президентом України актів за правилами адміністративного судочинства, з-поміж іншого, означає з`ясувати і вирішити, чи Президент України, коли реалізовував надані йому Конституцією та законами України повноваження видавати укази та розпорядження, чинити дії чи утримуватися від них, здійснював, крім спеціально обумовлених, публічно-владні управлінські функції, чи функціонував відповідно до ціннісних моделей (конструктів) поведінки (відносин), виражених (відображених) у законах, підзаконних нормативно-юридичних актах та інших джерелах об`єктивного юридичного права, чи його діяльність узгоджувалася із загальними принципами права.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України констатував, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. При цьому виокремив, що такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

9. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи апелянта про помилкове поширення юрисдикції адміністративних судівна Указ № 680/2019, який, на думку відповідача, з огляду на юридичний зміст акта має піддаватися не судовому контролю, а бути предметом перевірки на відповідність Конституції України. Інакше кажучи, перевірятись мала не законність цього акта, а його конституційність.

Нагадаємо ще раз, що предметна юрисдикційність спору визначається через з`ясування суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

10. Як убачається із суті та спрямованості заявлених позовних вимог, наведеного на їхнє підтвердження обґрунтування, ОСОБА_1 оспорював Указ № 680/2019 на предмет його незаконності. Виходячи зі змісту, правової природи, видових ознак і предмета регулювання позивач відносить цей акт до ненормативного (індивідуального) акта. Він вважає, що через цей акт відбулося втручання в його суб`єктивне право володіти присвоєним йому законним шляхом вищим дипломатичним рангом, оскільки видання цього акта спричинило скасування Указу № 298/2019 і призвело до негативних юридичних наслідків у вигляді втрати згаданого звання, якого він удостоївся завдяки скасованому акту про присвоєння цього звання.

Саме з підстави незаконності позивачпросив скасувати Указ № 680/2019. При цьому ОСОБА_1 не порушував питання щодо неконституційності оскаржуваного Указу Президента України, а наполягав на його незаконності.

Як було з`ясовано, у матеріалах справи, за винятком оцінних суджень представника відповідача, нема відомостей, які б свідчили про спрямованість позовних вимог на перевірку оскаржуваного акта на предмет його конституційності та доводили існування порушення предметної юрисдикційності розгляду спору.

11. Водночас установлені обставини у своїй сукупності і взаємозв`язку дають підстави сприймати оскаржуваний Указ № 680/2019 як акт індивідуальної дії, який безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу присвоєння йому дипломатичного рангу. Його видання було наслідком діяльності суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правової діяльності, яку не схвалює й оскаржує особа, проти якої було спрямоване видання оскаржуваного акта, на предмет його незаконності. За юридичним змістом цей акт має властивості документа, який підлягає судовому контролю за правилами адміністративного судочинства.

Звідси можна виснувати, що цей спір є публічно-правовим і на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

12. Та обставина, що укази Президента України, які відповідають ознакам акта індивідуальної дії, можуть бути об`єктом судового конституційного контролю у випадках їх оскарження з підстав їх неконституційності чи порушення конституційної процедури у процесі їх прийняття, автоматично не виключає цих указів із-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

У зв`язку із цим доводи апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду першої інстанції критерію законності через виключну прерогативу встановлення невідповідності указів Президента України Конституції України варто відхилити як незастосовні для цих правовідносин.

13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі змісту статті 102 Конституції України убачається, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року № 9?рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).

При цьому Конституція України не містить положень, відповідно до яких Президент України уповноважений, серед іншого, позбавляти відповідних дипломатичних рангів, зокрема, шляхом скасування попереднього указу.

Частиною третьою статті 106 Конституції України визначено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Велика Палата звертає увагу на те, що виданий Президентом України Указ № 298/2019 є індивідуальним актом, який був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання - присвоєнням ОСОБА_1 дипломатичного рангу, у зв`язку із чим цей Указ не може бути скасований Президентом України.

Водночас положеннями частини п`ятнадцятої статті 25 Закону № 2449-VІІІпередбачено, що дипломатичний службовець, якому присвоєно дипломатичний ранг, може бути позбавлений дипломатичного рангу за рішенням суду. У разі припинення дипломатичним службовцем громадянства України позбавлення дипломатичного рангу здійснюється органом чи посадовою особою, які його присвоїли.

З аналізу наведеного нормативного регулювання убачається, що Президент України може позбавити особу дипломатичного рангу лише у випадку припинення дипломатичним службовцем громадянства України та лише за умови, що Президент України був суб`єктом присвоєння відповідного дипломатичного рангу.

За загальним підходом, висловленим Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та від 13 травня 1997 року № 1-зп, суб`єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між суб`єктами владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Велика Палата вважає, що такий підхід є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки спір у ній так само виник з приводу оскарження індивідуального акта разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

14. В апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення КАС ВС робиться посилання на безпідставність присвоєння позивачеві дипломатичного рангу. Зокрема, наголошується на тому, що ОСОБА_1 не мав відношення до дипломатичної служби, не був дипломатичним службовцем і тому за цією функціональною ознакою не підпадав під категорію службовців, яким присвоюється дипломатичний ранг. Оскільки ОСОБА_1 не проходив дипломатичну службу і не звільнявся з цієї служби, то, на думку апелянта, іншого способу позбавити його цього звання, ніж через видання оскаржуваного акта глави держави, не було. Вважає також, що з тих самих міркувань до рішення про позбавлення ОСОБА_1 дипломатичного рангу не можна застосовувати положення частини п`ятнадцятої статті 25 Закону № 2449-VІІІ через те, що положення цієї норми закону передбачені для службовців дипломатичної служби.

Виокремив відповідач у своїх доводах і те, що ОСОБА_1 вищий дипломатичний ранг присвоювався як заступнику Голови Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи - як особі, що володіла повноваженнями народного депутата України, але за цим своїм статусом не відносилася до керівних посад в органах міжнародних організацій. Його статус визначався положеннями національних нормативних актів, які не відносять його до числа тих, кому може бути присвоєно дипломатичний ранг.

Узагальнюючи, можна сказати, що відповідач просить застосувати методологічний підхід «від процесу (процедури) до суті», за якого пропонує сфокусувати увагу на обставинах, які демонструють безпідставність та незаконність присвоєння позивачеві дипломатичного рангу, котрі, окрім іншого, існували ще на момент видання скасованого Указу № 298/2019 і водночас дозволяють визнати, що вони (обставини) не тільки уможливлювали, але й зобов`язували главу держави відновити порушений порядок присвоєння дипломатичних рангів через скасування свого раніше виданого однопредметного акта про присвоєння такого рангу.

Тим часом наведені доводи Велика Палата не може визнати належними і достатніми для втручання в оскаржуване судове рішення, оскільки описані доводи за своїм змістом та суттю більше стосуються події, яка настала у зв`язку з присвоєнням дипломатичного рангу, тобто події, яка має виразно персоналізований характер і виникла відразу після видання Указу № 298/2019.

Коли стверджується, що комусь присвоїли дипломатичний ранг неправильно, без достатніх (або взагалі без) підстав, з порушенням порядку присвоєння цього звання абощо, то видається, що в таких правових ситуаціях виникають відносини, пов`язані з позбавленням (чи з відібранням) в особи певного звання.

Не без того, що для таких ситуацій названа відповідачем частина доводів могла б мати відповідне значення та використання. Однак ці доводи не можна використовувати для виправдання законності видання акта глави держави про скасування акта того самого органу державної влади й того самого виду, але який своїм виконанням вичерпав свою дію.

За загальним правилом, коли оскаржуються акти органу державної влади, до переліку яких належить і оскаржуваний акт Президента України, національні суди в межах адміністративного судочинства мають проконтролювати, чи не є викладені в акті висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними; бездоказовими, необґрунтованими, незацікавленими або помилковими щодо фактів. Суди повинні досліджувати такі акти, якщо їхня об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Водночас під час судового нагляду за такими актами суди не повинні виходити за його (судового контролю) межі, підміняти, розширювати предмет дослідження питаннями, які прямо не стосуються законності акта, що оскаржується, чи «виправдовувати» необхідність видання такого акта засобами, що в межах спору не основуються на Конституції та законах України.

15. Слід зазначити, що у випадку, коли відповідач вважає, що дипломатичний ранг присвоєний із порушеннями і йому відомі такі обставини, то такі обставини (для позбавлення дипломатичного рангу) повинні бути доведені до відома компетентного суду, який має повноваження на його позбавлення, тому що позбавлення цього звання унормоване і повинне відбуватися в порядку та відповідно до Конституції та законів України, а також тому, що така послідовність і сила дій з позбавлення цього звання диктується характером правовідносин, які виникли у зв`язку з подією присвоєння дипломатичного рангу. Тобто благо у вигляді спеціального звання, що стало чиїмось персональним званням, може бути «відібраним», але таке «відібрання» потребуватиме втручання у права власника звання, яке, якщо для цього будуть підстави, можливе тільки на підставі закону та в судовому порядку.

Указ Президента України про присвоєння спеціального звання виконав свою правозастосовну функцію, бо трансформував імовірність присвоєння цього звання на його реальність. Водночас видання правозастосовного (індивідуального) акта глави держави не змінює (не нівелює) передумов його видання, які, своєю чергою, дозволяють Президентові України чи, приміром, за його дорученням Міністрові закордонних справ України доводити, що особа, якій присвоєно спеціальне звання, не мала права на таке присвоєння.

16. Міркування і твердження представника відповідача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків КАС ВС, викладених в оскаржуваному рішенні.

Велика Палата визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права і причин для втручання в нього немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.

17. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального і процесуального права й ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, апеляційна скарга представника відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 243 266 310 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Президента України залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня

2021 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко

І. В. Желєзний І. В. Ткач

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

Л. Й. Катеринчук Т. А. Чумаченко