Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.03.2017 року у справі №922/1753/16
Ухвала КГС ВП від 21.05.2018 року у справі №922/1753/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року Справа № 922/1753/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддівБакуліної С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської радина постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі№ 922/1753/16Господарського судуХарківської областіза позовомОб'єднання садівничих товариств "Дружба колективів"доХарківської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Садівниче товариство "Південьдіпроцемент"треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6,проскасування рішення,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Панченко Ю.В.- відповідача:Настусенко Д.Д.ВСТАНОВИВ:

Об'єднання садівничих товариств "Дружба колективів" (позивач по справі) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківська міська рада Харківської області (відповідач по справі) в якому просить суд скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996р. №257 в частині передачі у приватну власність земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2. НОМЕР_3 НОМЕР_4 (згідно Додатку до Рішення) по АДРЕСА_1, для ведення садівництва.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2016 р. (суддя Прохоров С.А.) в позові відмовлено повністю.

Суд, керуючись мотивами, що правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов: невідповідність актам цивільного законодавства та порушення цивільних прав або інтересів, дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів.

Крім того, суд мотивував рішення, що позивач не спростува, що йому було відомо про наявність рішення виконавчого комітету прийнятого ще у 1996 році, до того ж у самому рішенні зазначено, що воно прийнято за клопотанням, зокрема Ради садівничих товариств масиву "Дружба колективів", тому позивачу було відомо про оскаржуване рішення ще 1996 році, доказів поважності пропуску строку позовної давності позивач не надає, а відповідачем заявлено у своєму відзиві про застосування наслідків пропуску таких строків.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. (судді: Істоміна О.А., Барбашов С.В., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 17.08.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення.

Позов задовольнити.

Скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996 року №257 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4 (згідно додатку №1 до рішення) по АДРЕСА_1, для ведення садівництва.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що громадяни, яким було надано земельні ділянки №№1205,НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4, не скористались можливістю, та не звернулись до відповідних державних органів для реєстрації речових прав на відповідні земельні ділянки з огляду на що, вбачається, що громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_6, та їх правонаступники (спадкоємці) не виявили жодного інтересу до переданих за рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996 року №257 земельних ділянок НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4.

Колегія апеляційного господарського суду керувалася тими мотивами, що позивачем не заявлялися позовні вимоги щодо визнання незаконним, чи недійсним даного рішення, оскільки мова йде лише про скасування даного рішення, до законності якого (на момент прийняття) немає претензій, тому позивачем обраний інший спосіб захисту прав та інтересів - "припинення правовідношення".

Позовна давність визнана судом апеляційної інстанції не пропущеною, оскільки почала перебіг з прийняттям Закону від 02.06.2015 року, за яким абзац 2 п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України був викладений в новій редакції: "Установити, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року "Про приватизацію земельних ділянок, є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)".

Харківська міська рада в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків, оскільки зазначив, що в осіб, визначених у додатку до спірного рішення виконкому не виникло права власності на земельні ділянки, одночасно вказав, що способом захисту в спірному випадку є припинення правовідношення; доводить, що спірним рішенням виконкому не визначені строки отримання документів, що посвідчують право власності особам, зазначеним у додатку до цього рішення, що не позбавляє цих осіб оформити за зареєструвати право власності у будь-який час.

Заявник наводить мотиви рішення господарського суду першої інстанції та стверджує, що апеляційний господарський суд не обґрунтував порушення спірним рішенням прав та інтересів позивача, а також невідповідність акту вимогам законодавства.

Крім того, заявник вважає, що в спірному випадку наявні підстави для застосування позовної давності та відмови в позові з підстав її пропуску, оскільки висновки апеляційного господарського суду про початок перебігу позовної давності з прийняттям закону від 02.06.2015 не вірні.

Ухвалою від 15.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Харківської міської ради прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 30.03.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 28.03.1996р. №257 (далі - спірне рішення) про передачу у приватну власність земельних ділянок, було вирішено, зокрема "Передати громадянам України, які являються членами садівничих товариств масиву "Дружба колективів", згідно з додатком, у приватну власність земельні ділянки по АДРЕСА_1 для ведення садівництва".

Зазначене рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів про передачу в приватну власність земельних ділянок є предметом даного спору.

Касаційна інстанція вважає, що висновки судів при вирішенні спору не відповідають закону з наступних мотивів.

Апеляційний господарський суд вказав, що в спірному випадку позивач не заявляв позовні вимоги щодо визнання незаконним, чи недійсним даного рішення, оскільки мова йде лише про скасування даного рішення, до законності якого (на момент прийняття) немає претензій, тому позивачем обраний інший спосіб захисту прав та інтересів - "припинення правовідношення".

Припинення правовідношення на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії правового титулу, як підстави виникнення такого права, яким у даному випадку є спірне рішення, що спрямоване на захист власного права чи інтересу позивача.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами, що регулюють земельні відносини.

Чинний Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 ЗК України).

Як вказано у абз. 2 п. 1 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Касаційна інстанція зазначає, що громадяни і юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права на земельну ділянку, тому мотиви суду апеляційної інстанції в частині не використання фізичними особами можливості та відсутність реєстрації речових прав на земельні ділянки не відповідають законодавству.

Порушення цивільного права чи інтересу підлягає захисту у спосіб, що передбачений законом, а також у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Позивачем заявлено вимогу про скасування рішення виконавчого комітету.

Відповідно до ст. 152 ЗК України способом захисту прав на земельні ділянки є, зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом норми ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема :визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З аналізу наведених норм касаційна інстанція вважає за необхідне вказати, що вжиті у законодавстві терміни "визнання недійсним" чи "визнання незаконним" щодо акта владного органу є різними формами вираження одного і того ж способу захисту порушеного права. Тому формулювання позивачем вимоги шляхом скасування спірного рішення не змінює суть обраного способу захисту.

Апеляційний господарський суд дійшов також висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, визнавши, що в спірному випадку вона не пропущена.

Відповідно до п. 6 «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (01.01.2004).

У протилежному випадку до правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу УРСР, що діяв до 01.01.2004 р. (далі - ЦК УРСР).

Місцевий господарський суд та господарський суд апеляційної інстанцій зазначених положень не врахували.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Аналогічна норма міститься у ст. 257 ЦК України.

За змістом ст. 83 ЦК УРСР позовні вимоги про скасування, визнання недійсним, визнання незаконним рішень виконавчих органів місцевого самоврядування не належали до вимог, на які позовна давність не поширювалася.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з нормами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 76 ЦК УРСР або статті 261 ЦК України, згідно яких початком перебігу строку є день, коли особа повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа могла дізнатися або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Апеляційна інстанція, дійшовши висновку про дотримання позовної давності, керувалася Законом від 02.06.2015.

Зазначене свідчить, що про неправильне застосування норм права про позовну давність, оскільки вказаний закон не встановлює і не змінює строку позовної давності, тому пов'язувати початок перебігу позовної давності з часу прийняття зазначеного закону неправомірно.

Місцевий господарський суд, застосувавши позовну давність також не врахував наведених положень закону, тому його висновки не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Крім того, касаційна інстанція звертає увагу, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення свого права, визнавши одночасно пропуск позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Однак, не доведення порушеного права виключає можливість застосування позовної давності, суть якої зводиться до погашення матеріального права, що, однак, не може застосовуватися при відсутності самого порушеного права. При наявності ж порушеного права суд, за обставин пропуску позовної давності про застосування якої заявлено стороною за чинними нормами Цивільного кодексу України, повинен відмовити в позові саме з підстав пропуску позовної давності, а не з підстав недоведеності позову, зокрема порушення права.

Щодо порушеного права позивача слід зазначити наступне.

Встановлені обставини свідчать, що рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №15-4 від 19.01.1960р. було вирішено:

1) Задовольнити клопотання товариства садоводів "Дружба колективів" та дозволити йому оформити відвод участка землі за списком товариства, який погоджений виконкомом Дзержинської Райради депутатів трудящих 18 грудня 1959р.

2) Головному архітектору міста відвести участки в натурі, а начальнику Міськжитлоуправління оформити відводи, склавши договір з товариством садоводів "Дружба колективів" на весь масив садів. Всі попередні рішення Міськвиконкому про відвод участків окремим підприємствам відмінити та закріпити весь масив садів за правлінням "Дружба колективів".

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №68 від 08.02.1961р. було вирішено:

1) Затвердити поданий Управлінням головного архітектора міста проект червоних ліній земельної ділянки колективних фруктових садів на пос. Олексіївка.

2) Головному архітектору міста винести червоні лінії в натурі та закріпити їх геодезичними знаками та скласти план.

Договором від 15.03.1961р. укладеним між Міськжитлоуправлінням та Товариством садоводів "Дружба колективів" Дзержинського р-ну м. Харкова, останньому було надано в безстрокове (постійне) користування згадувану вище земельну ділянку в м. Харкові. пос. Олексіївка.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 № 562-XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Земельний кодекс Української РСР 1990 року (чинний на час прийняття спірного рішення виконкому) закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право кооперативів громадян Української РСР на отримання земельних ділянок для ведення колективного садівництва.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (ст. 5).

Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Місцевий господарський суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України не з'ясував правового режиму спірних земельних ділянок на час виникнення спірних правовідносин, не встановив дійсних прав та обов'язків сторін у цих відносинах щодо предмету спору, тому його висновки про відсутність порушеного права також не можна визнати законними.

Враховуючи наведене, оскаржувані рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.08.2016 у справі № 922/1753/16 Господарського суду Харківської області скасувати.

3. Справу № 922/1753/16 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк