Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 910/23709/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддів Божок В.С., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 рокуза скаргоюСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київна діїдержавного виконавця відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, м. Київу справі господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький Арсенал", м. КиївдоСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київпростягнення 4 812 105,51 грн.та за зустрічним позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. КиївдоДержавного підприємства "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький Арсенал", м. Київпрозобов'язання прийняти майно в оплату боргу

за участю представників

позивача за первісним позовом: не з'явився,

відповідача за первісним позовом: Павлік О.М.,

відділу ДВС: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ) до господарського суду міста Києва було подано скаргу (з урахуванням доповнень) на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, в якій боржник просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо надіслання постанови від 19.10.2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49032210 з порушенням строків, встановлених ч. 5 ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", визнати недійсними постанови про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з винесенням їх з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року в задоволенні скарги СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що скаргу на дії ВДВС Печерського РУЮ скаржником подано зі спливом 10-ти денного строку, оскільки останній день для оскарження дій припадає на 03.11.2015 року, тоді як скарга надіслана на адресу суду 05.11.2015 без клопотання про поновлення пропущеного строку; крім того, з огляду на виконання відповідачем за первісним позовом рішення суду з пропуском строку, визначеного державним виконавцем для добровільного виконання, та відсутність порушень Закону України "Про виконавче провадження" під час винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 27.10.2015 року та постанови про арешт коштів боржника від 27.10.2015 року правові підстави для визнання таких постанов недійсними - відсутні.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року і прийняти нову ухвалу, якою визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві у направленні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 49032210 з порушенням ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", а також визнати недійсним постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.10.2015 року ВП № 49032210.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом просив касаційну скаргу задовольнити, ухвалу господарського суду міста Києва від 26.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року - скасувати і прийняти нову ухвалу, якою визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві у направленні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 49032210 з порушенням ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", а також визнати недійсним постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.10.2015 року ВП № 49032210.

Позивача за первісним позовом та відділ ДВС згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 23.02.2015 року первісні позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ на користь ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" основний борг в розмірі 684 296, 80 грн., 3 % річних в розмірі 193 192, 67 грн., індекс інфляції в розмірі 426 375, 35 грн. та судовий збір в розмірі 19 804, 68 грн., в іншій частині первісного позову - відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено: зобов'язано ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" прийняти від СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ в оплату фінансової допомоги по Договору № 16/03/11 про надання цільової безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі в сумі 1 434 844, 92 грн. залишок товару вартістю 1 434 844, 92 грн. за Договором генерального підряду на виконання робіт першої черги зі створення Національно культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал" № 30-03011 від 21.06.2011 року згідно переліку; присуджено до стягнення з ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" на користь СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ судовий збір в розмірі 28 696, 90 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2015 року в частині первісного позову, а саме в частині присуджених до стягнення сум основної заборгованості, індексу інфляції, 3 % річних та судового збору було змінено, викладено п. 2 резолютивної частини рішення в іншій редакції: присуджено до стягнення з СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ на користь ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" основний борг в розмірі 2 119 141, 72 грн., 3 % річних в розмірі 197 895, 42 грн., індекс інфляції р в розмірі 418 819, 83 грн. та судовий збір в розмірі 54 717, 14 грн.; рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2015 року в частині зустрічного позову - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ до ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" про зобов'язання прийняти майно в оплату боргу - відмовлено повністю; присуджено до стягнення з СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ на користь ДП "НКММК "Мистецький Арсенал" 27 358, 57 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року у справі №910/23709/14 - залишено без змін.

12.10.2015 року на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року у справі № 910/23709/14 видано відповідні накази.

10.11.2015 року на адресу господарського суду міста Києва від СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ надійшла скарга (з урахуванням доповнень) на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, в якій боржник просить визнати незаконними дії державного виконавця щодо надіслання постанови від 19.10.2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 49032210 з порушенням строків, встановлених ч. 5 ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження"; визнати недійсними постанови про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з винесенням їх з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до положень ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконується в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 31 Закону України "Про виконавче провадження" визначено спосіб дій державного виконавця, відповідно до ч. 1 якої копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з реєстром рекомендованих відправлень постанову про відкриття виконавчого провадження було надіслано відділом ДВС Печерського районного управління юстиції у місті Києві на адресу боржника 21.10.2015 року, тобто державним виконавцем було пропущено визначений законом строк на один день.

Разом з тим, відповідно до роздруківки "Укрпошти" по поштовому відправленню № 0101116969271 рекомендований лист отримано боржником за довіреністю 23.10.2015 року, що спростовує доводи скаржника про отримання ним постанови відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження 26.10.2015 року.

Відтак, скаргу на дії відділу ДВС Печерського РУЮ скаржником подано зі спливом 10-ти денного строку, оскільки останній день для оскарження дій припадав на 03.11.2015 року, тоді як скарга надіслана на адресу суду 05.11.2015 року без клопотання про поновлення пропущеного строку.

Також ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Так, 20.10.2015 року з метою повного та своєчасного виконання рішення суду державним виконавцем за заявою стягувача були винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.10.2015 року, а також постанова про арешт коштів боржника від 20.10.2015 року.

27.10.2015 року постановою ВП № 49032210 з боржника стягнуто виконавчий збір в розмірі 279 057, 41 грн., постановою ВП 49032210 від 27.10.2015 року накладено арешт на кошти, що належать боржнику та перебувають на рахунках у банківських установах.

Скаржник вказував на те, що виконавчі дії до 27.10.2015 року не здійснювались держаним виконавцем, строк їх було відкладено до 31.10.2015 року для надання боржнику часу добровільно виконати судове рішення, на підставі якого видано наказ, а тому постанова відділу ДВС про стягнення виконавчого збору суперечить чинному законодавству.

Однак, такі доводи скаржника є помилковими з огляду на наступне.

Так, наказ господарського суду на примусове виконання рішення у справі № 910/23709/14 виданий 12.10.2015 року, відтак, починаючи з дати видачі наказу боржник повинен був усвідомлювати, що такий наказ буде пред'явлений до виконавчої служби.

Приписами ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, добровільне виконання рішення боржником здійснено 11.11.2015 року, що підтверджується платіжним дорученням № 4057 від 11.11.2015 року, тобто зі спливом наданого державним виконавцем строку на добровільне виконання до 27.10.2015 року та строку, на які виконавчі дії було відкладено, до 31.10.2015 року. Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору є законною.

Посилання скаржника на те, що до 27.10.2015 року виконавчі дії не здійснювались, правомірно відхилені судами як такі, що спростовуються матеріалами справи, оскільки державним виконавцем в рамках виконавчих дій здійснювались запити до банківських установ щодо наявності у боржника рахунків та коштів на них, запити щодо нерухомого та рухомого майна (транспортних засобів) тощо.

Виходячи з аналізу положень ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" винесення постанови про стягнення виконавчого збору пов'язано саме зі спливом строку для добровільного виконання рішення, визначеного ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Як було вищезазначено, строк для добровільного виконання рішення суду у постанові про відкриття виконавчого провадження боржником дотримано не було і рішення суду боржник у визначений строк не виконав.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що з огляду на виконання відповідачем за первісним позовом рішення суду з пропуском строку, визначеного державним виконавцем для добровільного виконання, та відсутність порушень Закону України "Про виконавче провадження" під час винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 27.10.2015 року, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про відсутність правових підстав для визнання такої постанови недійсною.

Відтак, суд касаційної інстанції відзначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у даній справі відповідають встановленим ним обставинам справи і їм надана вірна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи СУФПзІІ "Основа-Солсиф" у формі ТОВ, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року у справі № 910/23709/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Фролова