Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 18/132 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргуАкціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" в особі ліквідатора Капелюшного Ігоря Вікторовичана постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 рокуу справі господарського суду № 18/132 міста Києваза заявою ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвідо Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед"про визнання банкрутомліквідаторКапелюшний І.В.у судовому засіданні взяли участь представники :

Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед": не з'явилися,ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві Швець І.В. (довіреність №36/26-57-10-18 від 12.06.2014 року),ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України": Іванченко О.В. (довіреність №010-01/5347 від 06.08.2013 року), Київської міської ради:Тхорик С.М. (довіреність №225-КР-950 від 05.09.2014 року),Генеральної прокуратури України:Кузнецова Ю.В. (посвідчення №023135 від 26.11.2013 року).В С Т А Н О В И В :

ухвалою арбітражного суду міста Києва від 01.02.1999 року порушено провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" (далі - боржника) за заявою ДПІ у Ленінградському районі міста Києва (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ від 14.05.1992 року зі змінами та доповненнями згідно Закону України №177-XIV від 14.10.1998 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2001 року застосовано до провадження у справі №18/132 дію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №784-XIV від 30.06.1999 року зі стадії розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Овчаренко Т.А., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 47 - 48).

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду міста Києва від 07.03.2002 року визнано розмір вимог ініціюючого кредитора до боржника на суму 291 666 411 грн., зобов'язано ініціюючого кредитора в десятиденний строк здійснити офіційну публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство боржника, докази публікації надати суду, накладено арешт на все майно та майнові активи, що належать боржнику (том 2, а.с. 8 - 9).

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" опубліковано в газеті "Голос України" №55 (2806) від 23.03.2002 року (том 2, а.с. 13).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2002 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 300 111 661, 63 грн. з кредиторськими вимогами ДПІ у Ленінградському районі міста Києва на суму 291 666 411 грн. та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 8 445 250, 63 грн. (том 2, а.с. 22 - 23).

Строк процедури розпорядження майном боржника та повноважень розпорядника майна у справі неодноразово продовжувався ухвалами місцевого господарського суду (том 2, а.с. 31 - 32, 38, 155 - 158).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2002 року припинено повноваження розпорядника майна боржника Овчаренко Т.А., звільнено арбітражного керуючого Овчаренко Т.А. від виконання обов'язків директора Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" (том 2, а.с. 47 - 48).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2002 року розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Капелюшного І.В. з покладенням на нього виконання обов'язків керівника боржника (том 2, а.с. 53 - 54).

Під час процедури розпорядження майном боржника розгляд справи неодноразово відкладався, в період з 15.02.2012 року по 31.01.2013 року провадження у справі було зупинено (том 4, а.с. 9 - 11, 12 - 14).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2013 року замінено ініціюючого кредитора ДПІ у Ленінградському районі міста Києва його правонаступником - ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (том 4, а.с. 90 - 92).

Постановою господарського суду міста Києва від 20.03.2013 року (залишеною без змін судом апеляційної інстанції) припинено процедуру розпорядження майном боржника, припинено повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Капелюшного І.В., боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Капелюшного І.В., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру у справі та подати на затвердження до суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута у строк до 20.03.2014 року (том 4, а.с. 94 - 100, 190 - 200).

14.02.2014 року, як вбачається з відтиску штампа вхідної кореспонденції господарського суду міста Києва (вх. №06-20/5468/14), на виконання постанови про визнання боржника банкрутом, ліквідатором боржника Капелюшним І.В. подано до суду на затвердження звіт ліквідатора з додатками, в тому числі й ліквідаційний баланс банкрута станом на 12.02.2014 року, який ухвалою суду від 03.03.2014 року призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.03.2014 року, яке відкладалося ухвалою суду на 24.04.2014 року (том 6, а.с. 21 - 134, 135 - 138, 160 - 164).

23.04.2014 року ліквідатор Капелюшний І.В. подав до господарського суду уточнення до звіту ліквідатора (вх. №06-20/13135/14) (том 6, а.с. 170 - 183).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2014 року визнано ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві кредитором боржника з грошовими вимогами на загальну суму 1 530 922 468, 96 грн., з яких 1 007 633 997, 69 грн. (третя черга) та 523 288 471, 27 грн. пені (шоста черга), затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 1 539 367 719, 59 грн. (том 6, а.с. 190 - 195).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2014 року (суддя Пасько М.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута станом на 24.04.2014 року, ліквідовано Акціонерне товариство закритого типу Українську зовнішньоторгівельну фірму "Біомед" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством, провадження у справі №18/132 припинено (том 6, а.с. 196 - 203). Суд першої інстанції виходив з того, що ліквідатором виконано всі дії з ліквідації банкрута та надано суду документи, що свідчать про завершення ліквідаційної процедури, у тому числі ліквідаційний баланс банкрута з непогашеною кредиторською заборгованістю у зв'язку з відсутністю активів, які можна було б направити на погашення кредиторської заборгованості.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про завершення ліквідаційної процедури, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, як правонаступник ініціюючого кредитора, звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 24.04.2014 року, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована передчасністю висновків суду про можливість завершення ліквідаційної процедури у справі у зв'язку з неповнотою здійснених ліквідатором дій в ході ліквідаційної процедури та невідповідністю звіту ліквідатора вимогам статті 46 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, яка застосовується до ліквідаційної процедури банкрута у даній справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Сотнікова С.В., суддів: Копитової О.С., Разіної Т.І.) апеляційну скаргу податкової інспекції задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2014 року у даній справі скасовано, справу направлено до місцевого господарського суду на стадію ліквідаційної процедури (том 7, а.с. 57 - 64). Апеляційний суд дійшов висновку про неповноту дій ліквідатора під час ліквідаційної процедури банкрута та передчасність у зв'язку із цим висновків суду першої інстанції про завершення ліквідаційної процедури у справі.

Не погоджуючись з винесеною постановою, боржник в особі ліквідатора Капелюшного Ігоря Вікторовича (далі - скаржник) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 24.06.2014 року, а ухвалу суду першої інстанції від 24.04.2014 року про завершення ліквідаційної процедури у справі залишити в силі, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 31, 13 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 46 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, статей 42, 43, 32, 33, 35, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник зазначив про помилковість висновків апеляційного суду про неповноту дій ліквідатора Капелюшного І.В. під час ліквідаційної процедури банкрута та невідповідність її вимогам законодавства про банкрутство, оскільки апеляційний суд дав оцінку діям Капелюшного І.В., як розпорядника майном боржника, на якого судом було покладено обов'язки керівника боржника під час процедури розпорядження майном, в той час як затверджуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс суду належало дослідити відповідність законодавству про банкрутство дій ліквідатора за період проведення ліквідаційної процедури, а не здійснювати ревізію судових актів про завершення процедури розпорядження майном, які переглядались в апеляційному та касаційному порядку (постанова про визнання боржника банкрутом суду першої інстанції та постанова апеляційного суду, прийнятих за наслідком введення ліквідаційної процедури).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.09.2014 року відновлено скаржнику строк для подання касаційної скарги, прийнято касаційну скаргу до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.10.2014 року о 12 год. 00 хв., в якому оголошено перерву до 12 год. 00 хв. 21.10.2014 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги на п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд на 28.10.2014 року о 12 год. 00 хв.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 24.06.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві Швець І.В., ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Іванченка О.В., Київської міської ради Тхорика С.М. та прокурора Генеральної прокуратури України Кузнецову Ю.В., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, переважають у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на 6 місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, з огляду на те, що ліквідаційну процедуру щодо боржника у даній справі введено постановою господарського суду від 20.03.2013 року.

Відповідно до частини 2 статті 41 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року), ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами 1, 4 статті 42 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 46 Закону про банкрутство, після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються, зокрема, відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити під час ліквідаційної процедури та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів), подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, арбітражним судом міста Києва ухвалою від 01.02.1999 року порушено дану справу про банкрутство Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" за заявою правопопередника ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (ДПІ у Ленінградському районі міста Києва) за загальною процедурою згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ від 14.05.1992 року зі змінами та доповненнями згідно Закону України №177-XIV від 14.10.1998 року); ухвалою суду від 06.11.2001 року застосовано до провадження у даній справі дію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №784-XIV від 30.06.1999 року, прийнято рішення про здійснення провадження у справі зі стадії розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Овчаренко Т.А., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; постановою суду від 20.03.2013 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Капелюшного І.В., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру у справі та подати на затвердження до суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута у строк до 20.03.2014 року (том 1, а.с. 1, 47 - 48, том 4, а.с. 94 - 100). Постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом залишена в силі судом апеляційної інстанції (том 4, а.с. 190 - 200).

Судами встановлено, що 14.02.2014 року ліквідатор Капелюшний І.В. подав на затвердження до господарського суду Звіт ліквідатора про хід процедури ліквідації боржника, ліквідаційний баланс банкрута, реєстр вимог кредиторів та інші додатки до звіту ліквідатора; 23.04.2014 року ліквідатор уточнив звіт про проведення ліквідаційної процедури у справі (том 6, а.с. 22 - 134, 170 - 183).

За звітом ліквідатора Капелюшного І.В. судом першої інстанції встановлено, що реалізації майна боржника під час ліквідаційної процедури не відбувалося у зв'язку з його відсутністю; транспортні засоби, які перебували на обліку в органах МРЕВ, не були виявлені розпорядником майна боржника та ліквідатором упродовж 14 років процедури банкрутства. Також, не дали наслідків дії ліквідатора з розшуку транспортних засобів органами міліції, до яких звертався ліквідатор Капелюшний І.В. Ліквідатором шляхом надіслання відповідних запитів до компетентних органів встановлено відсутність в державному реєстрі обтяжень майна боржника, відсутність реєстрації прав власності на нерухомість та земельні ділянки, відсутність емісії акцій боржника, відсутність виконавчих проваджень в органах державної виконавчої служби щодо боржника, що дало підстави ліквідатору дійти висновку про відсутність будь-яких активів у боржника на задоволення заявлених до нього вимог кредиторів. Також, судом першої інстанції встановлено, що під час ліквідаційної процедури ліквідатор розглянув поточні грошові вимоги податкової інспекції, визнав їх в повному обсязі та включив до реєстру вимог кредиторів як такі, що не можуть бути задоволеними за наслідком проведення ліквідаційної процедури.

З огляду на встановлення таких обставин у ліквідаційній процедурі, тривалість процедури банкрутства протягом 14 років, прийнявши до уваги розгляд звіту ліквідатора на засіданні комітету кредиторів боржника 12.02.2014 року без конкретних пропозицій комітету кредиторів щодо подальших дій ліквідатора Капелюшного І.В., суд першої інстанції погодився з доводами ліквідатора та прийняв ухвалу про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора, апеляційний суд зазначив про неповноту дій ліквідатора Капелюшного І.В. щодо витребування майна боржника від третіх осіб, які набули таке майно без належних правових підстав, зокрема, у ВАТ "Вітаміни" та у ДП "Львівлікпрепарати" (право власності на спірне майно за боржником підтверджувалось рішеннями господарського суду міста Києва від 16.09.2002 року у справі №23/271 та від 15.05.2009 року у справі №31/162-32/496).

Заперечуючи висновки апеляційного суду в цій частині, скаржник посилається на те, що оцінюючи правомірність прийнятого рішення про затвердження під час ліквідаційної процедури звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі, апеляційний суд вийшов за межі предмета дослідження, оскільки зазначене спірне майно було продане у процедурі розпорядження майном, угоди про відчуження майна боржника відповідно до статті 20 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, недійсними не визнавалися.

Колегія суддів касаційного суду погоджується в цій частині з доводами скаржника та зазначає, що процедура розпорядження майном у даній справі завершилась 20.03.2013 року внаслідок прийняття постанови суду про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. В ліквідаційній процедурі із заявами про визнання недійсними угод боржника, укладених розпорядником майна як керівником, в порядку статті 20 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, кредитори не зверталися. Відтак, правових підстав для перегляду правочинів, укладених керівником боржника - арбітражним керуючим Капелюшним І.В. в ліквідаційній процедурі, в суду першої інстанції не було.

Також, колегія суддів касаційного суду зазначає про помилковість тлумачення апеляційним судом статей 1, 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року. Так, помилковими є висновки мотивувальної частини постанови апеляційного суду про те, що у процедурі розпорядження майном Законом про банкрутство не передбачено можливості продажу майна боржника, оскільки діє мораторій на задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника (абзац 4 сторінка 7 Постанови від 24.06.2014 року, том 7, а.с. 63). Дія мораторію у справі про банкрутство означає заборону поза межами відповідної процедури у справі про банкрутство в індивідуальному порядку задовольняти грошові вимоги окремих кредиторів до боржника та не стосується права на відчуження керівником боржника окремих активів такого боржника під час процедури розпорядження майном. Відтак, висновки мотивувальної частини постанови апеляційного суду про безпідставність реалізації майна боржника в процедурі розпорядження майном згідно абзацу 5 сторінки 7 Постанови від 24.06.2014 року (том 7, а.с. 63) не відповідають положенням статей 1, 12 Закону про банкрутство в редакції, що діяла до 19.01.2013 року, та не обґрунтовуються встановленням обставин визнання недійсними угод боржника в порядку статті 20 Закону, в редакції чинній з 19.01.2013 року, яка застосовується до боржника в ліквідаційній процедурі

Незважаючи на помилковість окремих висновків мотивувальної частини постанови апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правильністю висновків апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Так, матеріалами справи підтверджується, що судом першої інстанції було прийнято два процесуальні документи - дві ухвали від 24.04.2014 року (про розгляд додаткових вимог податкової інспекції в ліквідаційній процедурі та про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу з припиненням юридичної особи боржника), з оформленням єдиного протоколу судового засідання, що не передбачено чинним Господарським процесуальним кодексом України, за винятком винесення окремої ухвали у справі (том 6, а.с. 188-189). Згідно ухвали суду від 24.04.2014 року про розгляд додаткових грошових вимог ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, вимоги на суму 1 007 633 997, 69 грн. було включено до реєстру вимог кредиторів, як вимоги третьої черги. Саме в такому розмірі та черговості зазначені вимоги було визнано такими, що не можуть бути задоволеними за наслідком проведеної ліквідаційної процедури та включеними до ліквідаційного балансу боржника згідно скасованої ухвали суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі від 24.04.2014 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про помилкове застосуванням судом першої інстанції положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 45 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, при розгляді грошових вимог кредитора ДПІ у Святошинському районі міста Києва в ліквідаційній процедурі боржника, оскільки значна частина грошових вимог ДПІ у Святошинському районі міста Києва випливає не з поточних податкових зобов'язань боржника, а із зобов'язань боржника перед державою щодо погашення кредитів, гарантованих державою. Такі грошові вимоги є вимогами четвертої черги задоволення грошових вимог, виходячи з їх правової природи та делегування державою податковій інспекції функцій з контролю за стягненням кредитних зобов'язань під гарантії уряду та без оформлення застави майна боржника.

З огляду на таке, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року слід залишити в силі.

При подальшому розгляді справи на стадії ліквідаційної процедури суду належить розмежувати за черговістю вимоги кредитора ДПІ у Святошинському районі міста Києва, виходячи з розміру грошових вимог з податкових зобов'язань, зобов'язань перед державою за гарантованими кредитами, дослідити правомірність нарахування пені по грошових вимогах, прийнявши до уваги скорочені строки позовної давності та періоди нарахування з метою недопущення нарахування пені за період ліквідаційної процедури.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про те, що ДПІ у Святошинському районі міста Києва, як основний кредитор боржника, зацікавлений у поверненні майна боржника від третіх осіб для задоволення вимог податкової інспекції у справі, вправі здійснити розшук майна боржника із застосуванням власних повноважень згідно чинного податкового законодавства, що дозволить ліквідатору здійснити реалізацію такого майна у ліквідаційній процедурі. Також, неможливість ліквідатора виявити в ході ліквідаційної процедури всі активи боржника не може бути перешкодою у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, оскільки провадження у справі про банкрутство триває з 1999 року, що зобов'язує суд прийняти у справі рішення по суті процедури банкрутства для забезпечення принципів правової певності та розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства з 1997 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу Української зовнішньоторгівельної фірми "Біомед" в особі ліквідатора Капелюшного Ігоря Вікторовича залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі №18/132 залишити в силі.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук