Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/18199/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів:Поляк О.І., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" (далі ТОВ "Санофі-Авентіс Україна")на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.12.2016у справі№ 910/18199/16Господарського судуміста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" (далі ТОВ "Ілта")доТОВ "Санофі-Авентіс Україна"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПублічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група")простягнення 498687,50грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:Марусенко Ю.Г. (дов. від 23.01.2017) Чернявський Л.Є. (дов. від 13.03.2017), Каракулов М.А. (дов. від 11.10.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Сівакова В.В.) від 20.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.) від 13.12.2016, у справі №910/18199/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на користь ТОВ "Ілта" страхову суму в загальному розмірі 498687,50грн та 7480,31грн витрат по сплаті судового збору.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.610 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній докази, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга належить до часткового задоволення з огляду на таке.

ТОВ "Ілта" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення страхової суми в розмірі 249343,75грн за автомобіль НОМЕР_1 та страхової суми в розмірі 249343,75грн за автомобіль НОМЕР_2.

Позовні вимоги умотивовані тим, що 20.03.2012 між сторонами укладено договір з оперативного лізингу парку транспортних засобів №138812, відповідно до якого відповідачу передано в лізинг вищезазначені два автомобілі строком до 29.05.2016. Позивач на виконання умов п.4.1. договору застрахував об'єкти лізингу за договорами №28-0199-01407 від 05.11.2012 та №28-0199-01408 від 05.11.2014. Відповідач 21.05.2015 повідомив позивача про настання страхового випадку по зазначеним автомобілям, які були залишені відповідачем у липні 2014 року у м. Луганськ, з підстав відсутності можливості їх евакуації із зони проведення АТО. При цьому відповідачем не було прийнято рішення щодо доцільності своєчасного вивозу орендованих автомобілів. Позивач вважає, що оскільки події в м. Луганськ та цілком в регіоні не відбувались миттєво, така поведінка відповідача свідчить про свідоме невиконання ним зобов'язань щодо користування транспортними засобами з розумною обережністю. По отриманні від відповідача вказаного повідомлення позивач одразу повідомив страхову компанію про дані події та звернувся до правоохоронних органів замість відповідача, який відмовився від вчинення цих дій. 29.01.2016 від страхової компанії отримано відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що договором страхування не покривається заявлений випадок, оскільки територія на якій стався цей випадок є тимчасово окупованою територією. Умовами договору лізингу передбачено, що у разі втрати транспортного засобу внаслідок неналежного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором та відмови страхової компанії у виплаті суми відшкодування з таких підстав, відповідач має відшкодувати лізингодавцю суму, що відповідає страховій сумі такого транспортного засобу. Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити страхові суми, проте відповідач відмовив у такій виплаті.

Судами встановлено таке.

20.03.2012 між ТОВ "Ілта" (лізингодавець) та ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" (лізингоодержувач) було укладено договір з оперативного лізингу парку транспортних засобів №138812 (далі договір лізингу).

Відповідно до п.1.1. договору лізингу лізингодавець має надати в лізинг лізингоодержувачу транспортні засоби, вказані у лізингових протоколах.

Згідно з п.2.2. договору лізингу транспортний засіб вважається взятим лізингоодержувачем у лізинг від лізингодавця на умовах цього договору з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем та лізингодавцем. Датою передачі транспортного засобу вважається дата підписання акта приймання-передачі сторонами.

Згідно з п.4.1. договору лізингу лізингодавець за власні кошти та на власне ім'я страхує транспортні засоби у прийнятній для лізингодавця страховій компанії із доброю репутацією. Страховка має бути дійсною з моменту надання ТЗ лізингоодержувачу та протягом всього терміну користування ТЗ лізингоодержувачем.

Відповідно до п.п."а" п.5.1.3. договору лізингу лізингоодержувач зобов'язаний користуватися транспортним засобом з розумною обережністю, уберігати його від будь-яких пошкоджень, втрат, включаючи крадіжки, та жодним чином не псувати транспортний засіб.

Пунктом 4.8. договору лізингу сторонами визначено, що у разі, якщо неотримання лізингодавцем від страхової компанії страхових виплат (відшкодувань), пов'язаних з пошкодженням, знищенням та/або втратою (в т.ч. крадіжкою) транспортного засобу під час перебування його в користуванні лізингоодержувача, було спричинено невиконанням/неналежним виконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань, передбачених цим договором та/або ненаданням вказаних у п.5.1.3. (е) документів лізингоодержувач у випадку повної втрати (в т.ч. крадіжки) чи конструктивної загибелі транспортного засобу відшкодовує лізингодавцю суму, що відповідає страховій сумі щодо такого транспортного засобу на момент укладання відповідного договору страхування.

Відповідно до додатків до Генерального договору №28-0199-01408/0782 від 05.05.2015 та №28-0199-01408/0813 від 05.05.2015 страхова сума по виду страхування "ПДТО" на вищенаведені автомобілі встановлена у загальному розмірі 498687,50грн (по 249343,75грн за кожен автомобіль).

Відповідно до актів приймання-передачі транспортного засобу №3 від 29.05.2012 позивачем передано у лізинг автомобіль марки Skoda Fabia Ambiente 1,4i/63kW, сірого кольору, державний номер НОМЕР_3 та автомобіль марки Skoda Fabia Ambiente 1,4i/63kW, колір - бежевий металік, державний номер НОМЕР_4.

Поряд з цим, між позивачем та ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" укладено Генеральний договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів №28-0199-01408 від 03.11.2014.

05.05.2015 року підписано додаток до Генерального договору за №28-0199-01408/0813, предметом якого є страхування транспортного засобу Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_4 та додаток до Генерального договору за №28-0199-01408/0782, предметом якого є страхування транспортного засобу Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Відповідно до пункту 2 Генерального договору страхування №28-0199-01408 від 03.11.2014 та додатку до нього до страхових випадків віднесено:

викрадення - незаконне заволодіння застрахованим ТЗ з будь-якою метою, а також пошкодження застрахованого ТЗ, отримані внаслідок незаконного заволодіння;

ПДТО (протиправні дії третіх осіб) - дії будь-яких третіх осіб, спрямовані проти майна страхувальника, а саме умисне або необережне знищення чи пошкодження ТЗ, його ДО, крадіжка частин, вузлів, деталей, агрегатів, додаткового обладнання ТЗ (крім незаконного заволодіння ТЗ), підпал.

Згідно з п.8.1. Генерального договору страхування №28-0199-01408 від 03.11.2014 договором покриваються тільки ті страхові випадки, які сталися зокрема в межах території України (за винятком тимчасово окупованих територій, відповідно до чинного законодавства України).

26.05.2015 позивач звернувся до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявами про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, в яких зазначив, що за адресами: м. Луганськ, вул. П'ятеркіна, 6, сталося викрадення автомобіля Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_4 та м. Луганськ, вул. Тухачевського, 4, сталося викрадення автомобіля Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_3.

ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" листами №03/0490 та №03/0491 від 29.01.2016 повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Суди встановили, що спір виник в зв'язку порушенням, на думку позивача, відповідачем умови договору лізингу внаслідок невивезення автомобілів з тимчасово окупованої території України, що спричинило викрадення цих автомобілів, а тому відповідач має відшкодувати позивачу 498687,50грн.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції, пославшись на загальні норми законодавства, що регулюють порядок виконання зобов'язання та умови пункту 4.8. договору лізингу, стягнули з відповідача спірну суму як неотриману позивачем страхову виплату.

Втім, колегія суддів касаційної інстанції не може повністю погодитись з такими висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Частина 1 ст.626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.292 Господарського кодексу України (далі ГК України) лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Аналіз умов пункту 4.8. договору лізингу свідчить, що вони спрямовані на захист прав лізингодавця від можливих збитків пов'язаних з пошкодженням, знищенням та/або втратою (в т.ч. крадіжкою) транспортного засобу під час перебування його в користуванні лізингоодержувача, розмір яких визначається за умовами іншого договору - страхування та дорівнює страховій невиплаченій сумі і єдиною підставою для захисту прав позивача у визначений цим пунктом спосіб є неотримання лізингодавцем від страхової компанії страхових виплат у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань, передбачених цим договором та/або ненаданням вказаних у п.5.1.3 (е) документів.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, в зв'язку з викраденням автомобіля Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_4 та автомобіля Skoda Fabia 1.4, реєстраційний номер НОМЕР_3 є відсутність страхового покриття на території на якій сталося викрадення, тобто інші підстави, ніж визначено вищезазначеним пунктом.

Отже, відмова третьої особи від виплати страхового відшкодування із вказаних підстав, виключає можливість стягнення з відповідача спірної суми в порядку пункту 4.8. договору лізингу.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору, фактично, є вимога власника про відшкодування вартості втраченого майна до особи, яка на думку першого, порушила господарське зобов'язання, а отже неможливість відновлення прав лізингодавця щодо компенсації понесених збитків у спеціальний, визначений пунктом 4.8. договору лізингу, спосіб, не свідчить про неможливість захисту прав останнього в порядку визначеному інститутом відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, що закріплений ст.ст.22, 614, 623 ЦК України та ст.ст.224, 225, 226 ГК України, адже правову кваліфікацію матерально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин, на які в обґрунтування вимог посилається позивач.

Втім, зазначеного вище попередні судові інстанції не врахували, у зв'язку з чим, вказуючи, що відповідач має відшкодувати позивачу 498687,50грн суди не з'ясували суті цієї суми та, відповідно, належним чином не кваліфікували матерально-правової природи позовної вимоги, безпідставно задовольнили позов пославшись на умови пункту 4.8. договору лізингу, не застосували до спірних правовідносин нормативні приписи, які підлягали застосуванню, та не встановили наявність/відсутність повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, як необхідної умови для правильного вирішення спору.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч.1 ст.43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2016 у справі №910/1899/16 скасувати.

Справу №910/18199/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

О.Яценко