Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова ВГСУ від 27.07.2016 року у справі №7/61-9/80 Постанова ВГСУ від 27.07.2016 року у справі №7/61-...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.03.2018 року у справі №7/61-9/80
Постанова ВГСУ від 27.07.2016 року у справі №7/61-9/80

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 7/61-9/80

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенка М.М.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016у справі№ 7/61-9/80за позовомМіністерства оборони України дотовариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1.Міністерство економіки України 2.ОСОБА_1 3.ОСОБА_2 4.ОСОБА_3 5.ОСОБА_4 6.Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району 7.Кабінет міністрів України 8.Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністраціїтреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславбудкомплект" 3.Приватне підприємство "Люкс-Буд" 4.Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"провизнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 за участювійськового прокурора Західного регіону України

за участю представників сторін:

від позивача: Тодерян В.М. - за довіреністю;

від відповідача: Ридай Н.В. - за довіреністю;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача-

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився;

від третьої особи-4: не з`явився;

від третьої особи-5: не з`явився;

від третьої особи-6: не з`явився;

від третьої особи-7: не з`явився;

від третьої особи-8: не з`явився;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився;

від третьої особи-4: ОСОБА_5 - за довіреністю;

від прокуратури: Голуб Є.В. - посв. № 029151 від 22.09.14;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006 року Міністерство оборони України звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Прикарпатська фінансова корпорація" та зобов'язати ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" повернути Міністерству оборони України все отримане майно по договору міни від 24.09.2004 року, нерухоме майно яке розташоване: на території військового містечка № 9 (АДРЕСА_1; № 3 (АДРЕСА_2); № 71 (АДРЕСА_3); № 90 (АДРЕСА_4); № 4 (АДРЕСА_5); № 55 (АДРЕСА_6); № 13 (АДРЕСА_7) одержане від Міністерства оборони згідно акту приймання-передачі від 24.09.2004 року.

Справа судами розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду даної справи, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 року у справі № 7/61-9/80 відмовлено в задоволенні позову Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 року у справі № 7/61-9/80 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року укладений між Міністерством оборони України та ТОВ "Станіславська торгова компанія". В позові про зобов'язання ТОВ "Станіславська торгова компанія" повернути Міністерству оборони України все отримане по договору міни від 24.09.2004 року - відмовити.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року скасувати в частині визнання недійсним договору міни військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Станіславська торгова компанія" та залишити в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 року.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.09.2004 року між Міністерством оборони України та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ТОВ "Станіславська торгова компанія", що підтверджується Статутом ТОВ "Станіславська торгова компанія" затвердженого загальними зборами товариства 16.04.2014 року (т.6, а.с.63-71) укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей, за умовами якого предметом цього договору є обмін нерухомого військового майна, що є власністю держави, рахується на балансі та належить до сфери управління Міністерства оборони України, на квартири, які належать на праві власності відповідачу (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна військового майна відповідно до Висновку про оцінку вартості майна - будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_4; АДРЕСА_5; АДРЕСА_7; АДРЕСА_6, виконаного ТОВ "Ека-Захід" становить 4 628 660 грн. Податок на додану вартість складає 925 732 грн. Загальна вартість становить 5 554 392 грн.

Додатком № 1 до договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року визначено перелік квартир, що передаються Міністерству оборони України, а військове майно, яке передається в обмін на квартири визначено в Додатку № 2 до договору.

Відповідно до ст. ст.715, 716 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

На виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв 66 квартир у м. Коломия, Івано-Франківської області та 9 квартир у м. Івано-Франківську, загальною вартістю 5 555 611 грн. Факт передачі військового майна підтверджується актом прийому-передачі від 24.09.2004 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство оборони України реалізуючи набуте право власності на квартири, передало вказані квартири для сімей військовослужбовців, тобто отримані позивачем квартири перейшли у володіння інших осіб, що підтверджується актами прийому - передачі квартир від 10.01.2006 року, які в подальшому здійснили їх приватизацію. Аналогічно, ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія", правонаступником якої на даний час є ТОВ "Станіславська торгова компанія", реалізувало своє право, відчужило отримане від Міністерства оборони України нерухоме військове майно на підставі договорів купівлі - продажу від 13.12.2004 року ТОВ "Карпатська нафтова компанія", яка в подальшому частину майна продала третім особам, а саме АТ "Ощадбанк", ПП "Люкс-Буд" та ТОВ "Станславбудкомплект".

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215 216 ЦК України, статтями 207 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228 229 230 232 234 235 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Крім того, процедура відчуження та реалізації майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил визначена Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року.

Пунктом 2 зазначеного Положення визначені способи відчуження військового майна, зокрема: вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації); безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків; передача юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 3 Положення реалізації підлягає військове майно, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкове майно, а також цілісні майнові комплекси та інше нерухоме майно.

Пунктом 6 Положення встановлено, що рішення про відчуження зазначеного військового майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони та погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.

Після затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного переліку військового майна, яке може бути відчужено, Міністерство оборони України може прийняти рішення щодо визначення способу відчуження зазначеного майна, в тому числі відповідно до п.14 Положення - відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло військовослужбовців та членів їх сімей.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позову послався на те, що ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" (сторона договору) не є власником військового майна переданого на підставі оспорюваного договору міни, оскільки її право на їх володіння перейшло до ТОВ "Станіславська торгова компанія", яка не була стороною оспорюваного договору, а також відчужено ТОВ "Карпатська нафтова компанія", зважаючи на те, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін договору, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та визнаючи недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року, апеляційний господарський виходив з того, що майно яке було предметом договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей від 24.09.2004 року, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія", мало бути включене до відповідного Переліку військового майна Збройних Сил України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Разом з цим, апеляційний господарський суд зазначив, що при укладанні даного договору відносно військових містечок № 3 та № 4, які є пам`яткою архітектури місцевого значення, не отримано необхідного погодження з уповноваженим органом охорони культурної спадщини, що є істотним порушенням законодавства в сфері охорони культурної спадщини. Крім того, апеляційний господарський суд вказав, що у даному випадку право позивача не може бути захищено шляхом застосування реституції в порядку ст. 216 ЦК України, оскільки у відповідача відсутнє майно, яке було предметом договору міни.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без належної правової оцінки всіх у сукупності обставин справи.

Так, зазначаючи в судових рішеннях про те, що майно яке було предметом міни є військовим суди, разом з тим, не уточнили позовні вимоги та не з`ясували, яке конкретно майно є предметом спору, не встановили правовий режим цього майна та чи підпадає воно під дію Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Крім того, апеляційний господарський суд зробивши висновок про те, що у Перелік військового майна Збройних сил України, яке пропонується до відчуження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 299-р військове майно, яке було предметом договору міни не включено, не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи вказаного переліку.

З матеріалів справи вбачається, щодо даного договору були винесені рішення судів, а саме рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2004 року у справі № 6/414 (т. 1 а.с. 138-141), рішенням Кіровоградського районного суду від 25.04.2006 року (т. 1 а.с. 133-137) та рішення Івано-Франківського міського суду від 06.04.2012 року у справі № 0907/2-321/11 (т. 6 а.с. 10-12), якими встановлено факт правомірності укладення між Міністерством оборони України та ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія" договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей від 24.09.2004 року.

Однак, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи переглянуті вказані рішення в судовому порядку та чи набрали законної сили на час розгляду даної справи, не надали оцінки фактам встановленим судовими рішеннями з урахуванням ст. 35 ГПК України.

Також колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи військовим прокурором Івано-Франківського гарнізону 21.12.2009 року (т.5 а.с. 84) було заявлено клопотання про залучення ТОВ "Карпатська нафтова компанія" до участі у справі як відповідача, оскільки спірне майно перебуває у власності останнього, проте місцевий господарський суд не розглянув зазначене клопотання та висновків з цього приводу не зробив, апеляційний господарський суд на вказане не звернув уваги.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 року у справі № 7/61-9/80 скасувати.

Справу № 7/61-9/80 направити до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді І.В. Вовк

М.М. Черкащенко

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати