ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 914/4191/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 914/4191/15 господарського суду Львівської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"третя особапублічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"простягнення суми основного боргу в розмірі 580 707, 98 грн., пені у розмірі 651 094, 92 грн., 3% річних у розмірі 58 288, 09 грн., інфляційних втрат у розмірі 842 236, 99 грн., за участю представників

позивача: Остапенка В.М.,

відповідача: Богдана С.В.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 580 707, 98 грн. основного боргу, 651 094, 92 грн. пені, 58 288, 09 грн. 3% річних, 842 236, 99 грн. інфляційних втрат за договором № 13-258-В купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.02.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2016 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 914/4191/15 в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

В обґрунтування своєї позиції Вищий господарський суд України зазначив, що прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта жодним чином не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Львівської області від 29.08.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано, а позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 501 630, 78 грн. пені, 842 176, 29 грн. інфляційних втрат та 56 944, 12 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (покупцем) 04.01.2013 укладено договір № 13-258-В купівлі-продажу природного газу, до якого в подальшому сторонами укладено 17 додаткових угод.

Відповідно до п. 1.1. договору, з урахуванням додаткових угод № 4 від 31.12.2013 та № 11 від 22.12.2014, продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013-2015 роках природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Положеннями п. 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 11 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 04.04.2013, № 2 від 10.07.2013, № 3 від 08.08.2013, № 4 від 31.12.2013, № 5 від 28.04.2014, № 6 від 07.05.2014, № 7 від 10.06.2014, № 8 від 05.09.2014, № 9 від 10.11.2014, № 10 від 08.12.2014, № 12 від 05.02.2015, № 13 від 10.03.2015, № 14 від 03.04.2015, № 15 від 12.05.2015, № 16 від 03.06.2015, № 17 від 10.07.2015 сторонами, зокрема, змінювалась ціна газу.

Додатковою угодою № 4 від 31.12.2013 п. 6.1. договору викладено у наступній редакції: "Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу".

Крім цього, зазначеною додатковою угодою змінено строк дії договору та викладено статтю 11 "Строк дії Договору" договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

Додатковою угодою № 11 від 22.12.2014, зокрема, змінено строк дії договору та викладено статтю 11 "Строк дії Договору" договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

На виконання умов договору позивач передав з січня 2013 року по серпень 2015 року природний газ на загальну суму 13 372 850, 95 грн., що підтверджується підписаними двома сторонами актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач здійснив оплату за природний газ в сумі 12 792 142, 97 грн., у зв'язку з чим станом на 30.09.2015 заборгованість відповідача за договором склала 580 707, 98 грн.

Зазначаючи, що відповідач неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу, виконував зобов'язання неналежним чином, з порушенням умов, визначених змістом договору, та враховуючи наявність неоплаченої суми заборгованості за поставлений природний газ, позивач звернувся з даним позовом про стягнення 580 707, 98 грн. основного боргу, 651 094, 92 грн. пені, 58 288, 09 грн. 3% річних, 842 236, 99 грн. інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що провадження в частині стягнення 580 707, 98 грн. основного боргу підлягає припиненню у зв'язку з їх оплатою відповідачем в процесі розгляду спору. Стосовно ж інших позовних вимог, то вони не підлягають задоволенню з огляду на невиконання позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим у позивача не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі газу, які позивач не повернув відповідачеві.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача. Таким чином, з огляду на викладені у постанові Вищого господарського суду України від 14.06.2016 у даній справі вказівки, здійснивши розрахунок заявлених до стягнення сум, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 501 630, 78 грн. пені, 842 176, 29 грн. інфляційних втрат та 56 944, 12 грн. 3% річних.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судами обох інстанцій, пунктом 6.1. договору, в редакції додаткової угоди № 4 від 31.12.2013 передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, п. 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Разом з тим, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 договору, неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 530 і ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, не вбачається підстав, які б певним чином заважали або впливали на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 6.1 договору, а неповернення позивачем підписаних актів не може свідчити про відсутність у нього права вимоги щодо виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ.

Враховуючи викладене апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що неповернення актів позивачем не змінює встановлених договором строків оплати за газ, проведення остаточних розрахунків, а також не відстрочує виконання цього обов'язку.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, встановивши факт порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого газу, здійснивши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційний втрат та 3% річних та врахувавши при цьому заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог в частині стягнення пені, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 501 630, 78 грн. пені, а також 842 176, 29 грн. інфляційних втрат та 56 944, 12 грн. 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за поставлений природний газ згідно з договором № 13-258-В від 04.01.2013.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Вовк І.В.