ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 914/1042/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, м. Львів (далі - Прокурор),

на рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2016 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2016

зі справи № 914/1042/16

за позовом заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, м. Городок Львівської області, в інтересах держави в особі Мостиської районної ради Львівської області, м. Мостиська Львівської області (далі - Райрада),

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Ралівка Самбірського району Львівської області (далі - Підприємець),

про визнання недійсним договору оренди від 01.09.2015 № 166, застосування наслідків недійсності правочину, зобов'язання звільнити та передати приміщення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - відділ освіти Мостиської районної державної адміністрації, м. Мостиська Львівської області (далі - Відділ освіти);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Зав'язанцівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Мостиської районної ради Львівської області, с. Зав'язанці Мостиського району Львівської області (далі - Заклад).

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Томіліної Я.М.,

представника Райради - не з'яв.,

представника Підприємця - не з'яв.,

представника Відділу освіти - не з'яв.,

представника Закладу - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання недійсним договору оренди від 01.09.2015 №166 (далі - Договір №166); застосування наслідків недійсності правочину; зобов'язання звільнити та передати за актом приймання-передачі приміщення площею 36,5 м2 у Зав'язанцівському НВК за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.09.2016 (колегія суддів у складі: Крупник Р.В. - головуючий, Долінська О.З. і Король М.Р.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 (колегія суддів у складі: Дубник О.П. - головуючий, Матущак О.І. і Скрипчук О.С.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Прокурор просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, судові витрати зі справи покласти на Підприємця. Скаргу з посиланням на положення Конституції України, Законів України "Про освіту", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна", Цивільного кодексу України, підзаконних нормативно-правових актів, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, незастосуванням ними до спірних правовідносин норм законодавства, які підлягали застосуванню.

У письмових поясненнях Райради щодо касаційної скарги зазначається про законність та обґрунтованість оскаржуваних рішення і постанови попередніх судових інстанцій та міститься прохання про відмову в задоволенні скарги і залишення відповідних судових рішень без змін.

До Вищого господарського суду України надійшли також письмові пояснення за підписом представника за довіреністю товариства з обмеженою відповідальністю "Клот-Інвест" ОСОБА_9, в яких зазначається про незгоду Підприємця з касаційною скаргою. Водночас назване товариство не є учасником судового процесу в цій справі, а до поданих ним пояснень не додано документів, що підтверджували б відповідно до статті 28 ГПК України наявність повноважень цього товариства чи ОСОБА_9 представляти Підприємця в суді касаційної інстанції у розгляді даної справи.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

31.05.2012 Райрадою прийнято рішення №21, яким дано дозвіл для надання в оренду приміщення площею 37,2 м.кв. у будівлі колишньої їдальні ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Зав'язанці за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Приміщення) для організації магазину з продажу господарських товарів та будівельних матеріалів.

03.09.2012 головою Мостиської районної державної адміністрації (далі - Мостиська РДА) винесено розпорядження №69-р, яким вирішено з 03.09.2012 "заключити" з Підприємцем договір оренди Приміщення для організації зазначеного магазину, яке розміщене в одноповерховій цегляній будівлі колишньої їдальні Зав'язанецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, встановивши орендну плату 189,81 грн. за перший базовий місяць оренди, та присвоїти йому №120.

На підставі розпорядження голови Мостиської РДА від 01.09.2015 №66-р: з 31.08.2015 припинено дію договору оренди від 01.12.2012 №120; вирішено з 01.09.2015 "заключити" з Підприємцем договір оренди Приміщення, встановивши орендну плату 371,14 грн. за перший базовий місяць оренди, та присвоїти йому №166.

На виконання цього розпорядження Райрадою (орендодавцем) і Підприємцем (орендар) укладено Договір №166, відповідно до якого передано в строкове платне користування Приміщення для організації магазину з продажу господарських товарів та будівельних матеріалів.

На день укладення Договору №166 та на день звернення з позовом у даній справі об'єкт оренди знаходився на балансі Відділу освіти, що підтверджується актом передачі установ освіти на баланс цього відділу та не заперечується сторонами. Разом з тим, як свідчать рішення Мостиської РДА від 20.09.2016 №13 та акт передачі від 21.09.2016, об'єкт оренди було знято з балансу Відділу освіти та передано (21.09.2016) на баланс Зав'язанцівської сільської ради; отже, на час розгляду даної справи (місцевим господарським судом) балансоутримувачем об'єкту оренди є названа сільська рада (далі - Сільрада).

Згідно з інвентаризаційною відомостю, на підставі рішення виконкому від 16.11.2001 комісією Сільради проведено інвентаризацію Зав'язанцівської середньої школи, за якою обліковуються, зокрема, такі об'єкти нерухомості: корпус школи (старий), будинок-їдальня, вбиральня, будівництво школи (новий), "будинок для фіз. обл."

За даними технічного паспорту на будівлі Закладу, поясненнями представників сторін, діяльність Комплексу нині провадиться у новій будівлі закладу (зданій в експлуатацію у 1991 році), в якій знаходиться, зокрема, приміщення їдальні площею 114 кв.м, кухні 25,9 кв.м, м'ясо-рибного цеху 11,2 кв.м, овочевого цеху 5,5 кв.м, трьох комор та туалету.

За інформацією Закладу, приміщення старої їдальні (тобто об'єкту оренди) містить дві класні кімнати (до 1991 року вони використовувалися як майстерня по дереву та кабінет тракторної справи), кухню, обідній зал та складське приміщення (яке використовувалося за призначенням до 1995 року); навчально-виховний процес відбувається у приміщенні нової школи (введеному в експлуатацію у 1991 році).

У зв'язку з невикористанням будівлі колишньої їдальні Закладу загальною площею 168,8 кв.м в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій та науковій діяльності Мостиською РДА (у комунальній власності якої знаходився цей об'єкт) було прийнято рішення про передачу частини (36,5 кв.м) будівлі в оренду Підприємцю для організації згаданого магазину.

Будівля колишньої їдальні Закладу, введена в експлуатацію у 1971 році, знаходиться у технічно незадовільному стані, тривалий час не використовується для навчально-виховного процесу, оскільки останній відбувається у приміщенні нової школи, зданої в експлуатацію у 1991 році. Доказів іншого Прокурором не подано.

На думку представників Відділу освіти та Закладу, потреба у використанні будівлі колишньої їдальні відсутня, оскільки: старе приміщення Зав'язанцівської школи, яке використовувалося з приміщенням їдальні, було зруйноване; натомість у 1991 році введено в експлуатацію нове приміщення школи, в тому числі з їдальнею. На думку суду, приміщення колишньої їдальні, включаючи об'єкт оренди, є технологічно не пов'язаним з навчальним та науковим процесом.

З листів Відділу освіти від 26.04.2016 №647/01-13, від 13.06.2016 №956/01-14 вбачається, що функціонування магазину не перешкоджає навчально-виховному процесу та дозвіллю учнів, оскільки магазин знаходиться "на задньому плані школи", де є окремий вхід і вихід на територію школи; скарг від батьків чи учнів Закладу не надходило.

У 2015-2016 роках кошти на утримання приміщення колишньої їдальні Закладу (в тому числі об'єкту оренди) з бюджету не виділялися, тобто його фінансування за рахунок державного бюджету не здійснювалося.

Балансоутримувачем об'єкту оренди на час розгляду даної справи місцевим господарським судом є Сільрада, і нежитлове приміщення колишньої їдальні Закладу площею 168,8 кв.м (АДРЕСА_1) не може вважатися об'єктом освіти в силу положень статті 63 Закону України "Про освіту".

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору № 166 недійсним та для задоволення інших, похідних від цієї, вимог.

Відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, у розгляді даної справи суди попередніх інстанцій мали вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з додержанням або недодержанням зазначеної вимоги у вчиненні оспорюваного правочину (Договору №166), та надати належну оцінку відповідним доводам учасників судового процесу.

Однак наведеного згаданими судовими інстанціями в повній мірі не здійснено.

Так, відповідно до частин першої, п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту": матеріально-технічна база, зокрема, навчальних закладів включає, окрім іншого, будівлі та споруди; майно навчальних закладів належить їм на правах, визначених чинним законодавством; об'єкти освіти, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

У прийнятті оскаржуваних рішень попередні судові інстанції виходили з того, що приміщення колишньої їдальні Закладу, яке включає й об'єкт оренди за Договором №166, не може вважатися об'єктом освіти в розумінні статті 63 названого Закону. Такий висновок ними зроблено з огляду на те, що балансоутримувачем об'єкта оренди є Сільрада. При цьому поза увагою судів залишилося те, що баланс є лише формою бухгалтерського обліку, і саме по собі перебування майна на балансі Сільради, як і на будь-чиєму іншому, жодним чином не визначає правового статусу цього майна, в тому числі й належності чи неналежності його до об'єктів, про які йдеться у згаданих нормах Закону України "Про освіту". Таким чином, судовими інстанціями не з'ясовано належним чином, чи відносилося орендоване за Договором №166 майно до числа зазначених об'єктів.

Іншим мотивом прийняття оскаржуваних судових рішень був висновок про відсутність фінансування згаданого приміщення їдальні (включаючи об'єкт оренди за Договором №166) за рахунок державного бюджету. В зв'язку з цим судовими інстанціями не спростовано доводів Прокурора про те, що бюджетне фінансування здійснювалося в цілому щодо всього Закладу як єдиної юридичної особи, а не стосовно окремих його приміщень (частин приміщень), отже, таке фінансування могло включати й видатки щодо Приміщення, з приводу якого виник спір зі справи. Пов'язані з цим обставини судами теж не перевірено.

Попередніми судовими інстанціями було відхилено посилання Прокурора на пункт 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63), яким передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язане з навчально-виховним процесом, не дозволяється. При цьому місцевий господарський суд (з яким погодилася й апеляційна інстанція) виходив, зокрема, з того, що "приміщення колишньої їдальні НВК, як в цілому, так і в частині переданій відповідачу в оренду… технологічно не пов'язане з приміщенням НВК." Проте й такий висновок судів є передчасним. Адже питання технології потребують від суду спеціальних знань, а не лише ознайомлення з листами та поясненнями учасників судового процесу. До того ж названий нормативно-правовий акт не ставить можливість/неможливість використання тих чи інших приміщень закладу освіти для цілей, не пов'язаних з навчально-виховним процесом, у залежність від наявності/відсутності технологічного зв'язку між власне закладом освіти і належними до нього приміщеннями. Отже, наведений висновок судової інстанції також не ґрунтується на належно встановлених обставинах та на доказах, оцінка яких судом відповідала б процесуальному законові.

Не з'ясувавши, таким чином, усіх обставин, що входили до предмету доказування в даній справі, та зробивши в зв'язку з цим передчасні висновки, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, у тому числі Цивільного кодексу України, Закону України "Про освіту".

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасників судового процесу і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 зі справи № 914/1042/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій