Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/14219/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Бондар І.П., дов. №93 від 19.03.2015р.;від відповідача:Ніколаєв В.В., дов. №ГО-14/173 від 30.09.2014р.;від третьої особи:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р.у справі господарського суду№910/14219/14 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"третя особаТовариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Наста"простягнення 21 075,52грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. у справі №910/14219/14, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Користуючись правами наданими п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України визнано недійсним односторонній правочин, оформлений заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про зарахування зустрічних однорідних вимог із Товариством з додатковою відповідальністю "Наста" від 26.06.2014р. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" 21 075,52грн. вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2015р. задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 09.06.2015р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 23.06.2015р. з'явились представники позивача та відповідача. Третя особа уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.08.2012р. між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Наста" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" (страхувальник) укладений страховий сертифікат №2280, відповідно до умов якого об'єктом страхування є транспортний засіб "Фольцваген поло", кузов НОМЕР_2 (в подальшому зазначеному автомобілю присвоєно д.н.з. НОМЕР_1)

03.03.2013р. в місті Луцьку на вул. Ветеранів сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Фольцваген поло" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1. та автомобіля "Інфініті ФХ35" д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.03.2013р. у справі №161/4149/13-п водія автомобіля "Інфініті ФХ35" д.н.з. НОМЕР_3 визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді.

Відповідно до звіту №2013-03-03/004 від 10.04.2013р. розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу "Фольцваген поло" д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП склав 21 075,52грн.

На підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку, третьою особою складено страховий акт №2013-03-03/004 від 15.06.2013р., відповідно до якого до виплати в якості страхового відшкодування призначено 21 583,50грн., що дорівнює вартості ремонту автомобіля "Фольцваген поло" д.н.з. НОМЕР_1, зазначеній у рахунку-фактурі №СЧ-00207985 від 07.03.2013р. ТОВ "Вік-Експо".

15.06.2013р. між третьою особою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" укладений акт про проведення заліку взаємних однорідних вимог №36 із додатком №2, відповідно до якого, серед інших, спірне страхове відшкодування зараховано в рахунок погашення наявної у ТОВ "Ілта" як страхувальника перед третьою особою як страховиком заборгованості зі сплати страхових платежів.

23.09.2013р. третя особа звернулась до відповідача з заявою №1587 про виплату страхового відшкодування, на яку отримала відповідь (лист №2250 від 13.12.2013р.), що сума страхового відшкодування буде перерахована за вказаними в заяві третьою особою реквізитами.

25.03.2014р. між третьою особою (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги №2503, відповідно до умов якого третя особа передала (відступила) позивачу право вимоги до боржників, серед інших і право вимоги виплаченого страхового відшкодування в сумі 21 583,50грн., а позивач набув право вимоги третьої особи, в тому числі й щодо зазначеної суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Судами встановлено, що відповідача було повідомлено про перехід до позивача права вимоги спірної суми (що підтверджується засвідченою копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0305806279949).

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, після виплати страхового відшкодування у позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач як страховик за договором страхування №А0302501 від 22.10.2012р. платіжними дорученнями №113787 та №121395 від 09.10.2013р. та 02.12.2013р. оплатив вартість відновлювального ремонту автомобіля свого страхувальника всього в сумі 20 942,29грн.

Крім того, судами встановлено, що відповідач звертався до третьої особи з заявою від 26.06.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, де заявив про зарахування в односторонньому порядку зустрічних вимог третьої особи до відповідача в сумі 21 075,52грн. (спірна заборгованість) та відповідача до третьої особи в сумі 20 942,29грн., визначивши вказану заяву як акт взаємозаліку, а різницю між вказаними сумами, яка дорівнює 133,23грн., перерахував третій особі за платіжним дорученням №13773 від 01.07.2014р.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, користуючись правами, наданими п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог із третьою особою від 26.06.2014р., оскільки спірне страхове відшкодування вже було передано позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги №2503 від 25.03.2014р., тобто станом на дату вчинення відповідачем правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог (26.06.2014р.) у третьої особи було відсутнє право вимоги до відповідача щодо стягнення спірного страхового відшкодування.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. у справі №910/14219/14 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. у справі №910/14219/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач