Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 905/345/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідача), Мамонтової О.М.,розглянувши касаційну скаргу Новгородської селищної радина постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 рокуу справі№ 905/345/14 Господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства"доНовгородської селищної ради проврегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору

за участю представників сторін:

позивача: Супрун І.Ф.,

відповідача: Рябуха А.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Новгородської селищної ради про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору про надання послуг з централізованого теплопостачання № 1 від 01.01.2014.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.03.2014 частково задоволено позов ТОВ "Новгородський комбінат комунального господарства" про зобов'язання відповідача прийняти спірні пункти 2.1, 2.4, 2.5 договору № 1 на постачання тепла від 01.01.2014 в редакції позивача, без доповнення п.2.7. Пункт 2.1 викладено в наступній редакції: "Тариф на послуги теплопостачання, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування для бюджетних закладів №141 від 27.12.2012, становить 28,88грн. за 1 кв.м. опалювальної території при відсутності приборів обліку". Пункт 2.4 викладено в наступній редакції: "Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається на рівні місяців попереднього року". Пункт 2.5 викладено в наступній редакції: "Розрахунок здійснюється за фактично отриману послугу з урахуванням відсутності лічильника об'ємів спожитої теплоенергії і опалювальної площі". В запропонованій редакції пункту 2.7 договору відмовлено за безпідставністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 апеляційну скаргу ТОВ "Новгородський комбінат комунального господарства" задоволено частково, рішення Господарського суду Донецької області від 17.03.2014 в частині прийнятої редакції п.п. 2.1, 2.4, 2.5 договору №1 від 01.01.2014 змінено. Викладено абзац 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" с.Новгородське м. Дзержинськ до Новгородської селищної ради с. Новгородське м. Дзержинськ про зобов'язання відповідача прийняти спірні пункти 2.1, 2.4, 2.5 договору № 1 на постачання тепла від 01.01.2014р. в редакції позивача, без доповнення п. 2.7 задовольнити. Пункт 2.1 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: "Тариф на послуги теплопостачання, затверджений рішенням органа місцевого самоврядування для бюджетних закладів, становить за 1 Гкал - 1007,75грн. з ПДВ"; пункт 2.4 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: "Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається як різниця показань вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ "НВО "Інкор і Ко" і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, відповідно розрахунку (додаток № 2)"; пункт 2.5 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: "Розрахунки за фактично спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до договору на підставі показань двох вузлів обліку згідно з тарифами, вказаними в п.2.1 договору". Стягнути з Новгородської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору." В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Новгородська селищна рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду - скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із встановлених чинним законодавством вимог до договорів про житлово-комунальні послуги.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду в частині прийнятої редакції п.п. 2.1,2.4 та 2.5, апеляційний суд вказав, що оскільки сторони дійшли згоди про застосування договору № 435 від 25.10.2013 року, а відповідач є стороною вказаного правочину, то при укладенні договору № 1 підлягають застосуванню, зокрема, положення трьохстороннього договору № 435 від 25.10.2013 р. "Про надання послуг з постачання теплової енергії".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Як встановлено судами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інкор і Ко" (теплогенеруюча організація, виконавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" (теплозабезпечуюча організація, споживач) та Новгородською селищною радою (суб'єкт відносин у сфері теплозабезпечення) укладено договір № 435 від 25.10.2013, за умовами якого теплогенеруюча організація надає централізоване опалення (теплову енергію) на період дії договору - до 15.04.2014, підтримує параметри теплоносія у точці розмежування балансової приналежності теплових мереж, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором. Суб'єкт відносин у сфері теплозабезпечення зобов'язується регулювати діяльність відносин у сфері теплозабезпечення в рамках діючого законодавства.

Супровідним листом №614 від 01.12.2013 позивачем направлено на адресу відповідача два підписані примірники проекту договору на постачання тепла №1 від 01.01.2014 з посиланням як на підставу його укладання на договір №435 від 25.10.2013.

Відповідач, отримавши вказаний проект договору, підписав його з протоколом розбіжностей від 31.12.2013.

Відповідно до вказаного протоколу розбіжностей відповідач запропонував викласти в наступній редакції: пункт 2.1 - "Тариф на послуги теплопостачання, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування для бюджетних закладів від 27.12.2012р. №141, становить 28,88грн. за 1 кв.м. опалювальної території, при відсутності приборів обліку"; пункт 2.4 виключити; пункт 2.5 - "Розрахунок за спожите тепло здійснюється згідно опалювальної площі приміщення селищної ради в обсязі 576,0 кв.м. Опалювальна площа споживача підтверджується актом, який є невід'ємною частиною договору"; доповнити розділ 2 договору п. 2.7 наступного змісту: "Загальна вартість договору складає 99823,08 грн.".

З підписаного 14.01.2014 протоколу узгодження розбіжностей до договору вбачається, що сторони не прийшли до згоди з урегулювання вищевказаних пунктів та погодили передати переддоговірний спір до Господарського суду Донецької області.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині прийнятої редакції п.п. 2.1, 2.4 та 2.5 договору, виходив з того, що оскільки відповідач є однією зі сторін договору № 435 від 25.10.2013, то при укладенні договору №1 підлягають застосуванню, зокрема, положення трьохстороннього договору №435 від 25.10.2013 р. "Про надання послуг з постачання теплової енергії".

Колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення Господарського суду Донецької області від 17.03.2014 помилковими, оскільки вони прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що згідно з ч.1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.

Статтею 3 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. У відповідності із статтею 24 зазначеного Закону, основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад.

Відповідно до договору № 435 від 25.10.2013 Новгородська селищна рада є суб'єктом відносин у сфері теплозабезпечення, який зобов'язується регулювати діяльність відносин сторін у сфері теплозабезпечення, тобто виконує регулюючи функції відповідно до статті 13 Закону України "Про теплопостачання".

За приписами пункту 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. При цьому, особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які, залежно від цивільно-правових угод, можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Як вбачається з наданого сторонами договору, який є предметом розгляду, позивач є виконавцем послуг з теплопостачання, а відповідач споживачем цих послуг.

Приймаючи рішення в частині викладення п.2.1 договору, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005р. затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги). Правилами встановлено, що централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщенні будинку, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Відповідно до умов договору, ТОВ "Новгородський комбінат комунального господарства" надає послуги з централізованого опалення на будинок, який займає Новгородська селищна рада з визначенням в додатку № 2 опалювальної площі будівлі - 576,0кв.м. і місячним обсягом опалення.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки на будівлі, яку займає відповідач, не встановлений прилад обліку теплоносіїв, тариф на послуги теплопостачання повинен бути затверджений рішенням органа місцевого самоврядування для бюджетних закладів з урахуванням опалювальної площі, так як у відповідності з п.2 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом. Місцевим судом було встановлено, що тариф на послуги теплопостачання становить 28.88 грн. за 1 кв.м. опалюваної території при відсутності прибору обліку.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що порядок визначення обсягів теплової енергії за договором №435 здійснюється за другим трубопроводом на підставі показів приладів обліку, оскільки як було зазначено вище у відповідача відсутній прилад обліку. Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано виклав п. 2.1 договору у редакції відповідача.

Розглядаючи питання щодо п.2.4 договору місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що вказаний пункт має визначати місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що нормою споживання є кількісність показників споживання житлово-комунальних послуг, затверджених згідно з законодавством, відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

За Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № 630 від 21.07.2005 кількісний показник послуг - це одиниця виміру для обчислення кількісних показників отриманої споживачем послуги, визначеної відповідно до законодавства.

В пропонованій редакції позивача йдеться не про місячний об'єм споживання, а про розрахунки за показниками вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ "НВО "Інкор і Ко" і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, що свідчить про відсутність сторонами врегулювання питання щодо місячного об'єму споживання споживачем теплової енергії.

Якщо місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії не пропонований, він має бути скорегований сторонами з урахуванням попереднього періоду. Кількість теплоенергії, яка повинна бути відпущена за договором, відноситься до числа істотних умов договору і підлягає узгодженню його сторонами в порядку і формі, встановленому законодавством.

Оскільки сторони не визначили місячний об'єм споживання теплової енергії споживачем, господарський суд визначає місячну норму споживання теплової енергії на рівні місяців попереднього року.

Споживач, у відповідності зі статтею 276 ГК України, має право на протязі рахункового періоду звернутися до постачальника тепло енергії з заявою про коректування договірного об'єму енергії (потужності).

Регулювання енергією відбувається шляхом помісячного встановлення енергопостачальником граничних об'ємів її споживання у відповідності з вимогами Порядку постачання енергією споживача, затвердженого постановою КМ України № 475 від 09.04.2002. Зазначені граничні об'єми доводяться споживачам як договірні об'єми.

Відомості про об'єми очікуваного споживання енергії в наступному році з помісячним чи поквартальним розподілом подаються споживачами по регулюючому тарифу в строк, визначений договором. Пропозиція споживача відносно строків споживання є пріоритетною для оформлення договірних об'ємів споживання енергії при наявності виробничих можливостей у постачальника енергії. Узгоджені сторонами об'єми очікуваного споживання енергії по строкам і заявлені об'єми потужності оформлюються додатком до договору як договірні величини.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, в зазначеній частині позову, діяв у межах діючого законодавства.

Пунктом 2.5 передбачено дві умови договору, а саме: форму і порядок проведення розрахунків за фактично спожиту теплову енергію; визначення меж продажу, тобто балансову належність.

Відповідно до статті 901 ЦК України, розрахунок здійснюється за фактично отриману послугу з урахуванням відсутності лічильника об'ємів теплоенергії і опалювальної площі.

З огляду на зазначений закон, колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку щодо прийняття вищевказаного пункту в редакції відповідача, а саме: "Розрахунок за спожите тепло здійснюється згідно опалювальної площі приміщення селищної ради в обсязі 576,0 кв.м. Опалювальна площа споживача підтверджується актом, який є невід'ємною частиною договору". Тобто, відповідач, як споживач послуг, повинен здійснювати розрахунок тільки за спожите тепло у своєму приміщенні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності необхідності внесення до договору пункту 2.7 в редакції відповідача : "Загальна вартість договору складає 99823,08 грн.", оскільки визначення кількості теплової енергії за договором здійснюється на підставі показів приладів обліку, які є динамічними та залежать від обсягів споживання, за встановленими тарифами, ціна договору може складатися із вартості всієї спожитої протягом строку дії договору теплової енергії.

Згідно ч.1 ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно до ч.ч.1 та 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки місцевий господарський суд повно та всебічно з'ясував дійсні обставини, ухвалив рішення відповідно до вимог норм діючого законодавства, у апеляційній інстанції не було підстав для його зміни.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Приймаючи до уваги норми чинного законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, змінюючи рішення Господарського суду Донецької області, тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню. Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити його в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119,11110,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Новгородської селищної ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року у справі №905/345/14 скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2014 року у справі №905/345/14 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" 852,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати наказ.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова