Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Справа № 905/5452/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське АТП"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 рокуу справі№ 905/5452/13господарського судуДонецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське АТП"доПублічного акціонерного товариства "Транспортні системи України"про визнання договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року недійсним

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Добропільське АТП" (далі за текстом - ТОВ "Добропільське АТП") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Транспортні системи України" (далі за текстом - ПАТ "Транспортні системи України") про визнання договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року недійсним.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.01.2014 року у справі № 905/5452/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Добропільське АТП" про визнання договору купівлі-продажу (поставки) від 04.01.2012 року №12-Доб недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Транспортні системи України" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило змінити рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2014 року, виключивши з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновок щодо визнання договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року неукладеним.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі № 905/5452/13 апеляційну скаргу ПАТ "Транспортні системи України" задоволено, рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2014 року у справі № 905/5452/13 змінено, а саме: виключено з мотивувальної частини висновок суду щодо визнання договору купівлі-продажу №12-Доб від 04.01.2012 року неукладеним. Резолютивну частину рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2014 року у справі № 905/5452/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Добропільське АТП" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі № 905/5452/13 в частині виключення висновку місцевого господарського суду про, те, що оскаржуваний договір неукладений, а рішення господарського суду Донецької області від 13.01.2014 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 180, 181, 189 Господарського кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 17.06.2014 року № 03-05/822 для розгляду касаційної скарги у справі № 905/5452/13 у зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., завантаженістю суддів Дроботової Т.Б. та Волковицької Н.О., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.01.2012 року між ПАТ "Транспортні системи України та ТОВ "Добропільське АТП" укладено договір купівлі-продажу № 12-Доб, за умовами якого в порядку та на умовах, передбачених договором Постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (далі - товар).

Судами досліджено, що п. 1.2. вказаного вище Договору сторони погодили, що найменування товару, кількість та ціна визначаються в Специфікаціях до договору, яка є невід'ємною його частиною.

Положеннями п. 2.1. Договору сторони погодили, що загальна ціна договору визначається в національній валюті України та дорівнюється сумі загальних цін усіх партій товару, передбаченого Специфікаціями.

Розділом 3 договору сторони визначили умови та строки поставки, згідно п. 3.1. якого поставка товару здійснюється за попередньою домовленістю сторін. Умови поставки - самовивоз транспортом покупця.

Відповідно до п. 3.3. Договору в день поставки покупцю кожної партії товару постачальник передає наступні документи на поставлений товар: видаткову накладну.

Умови оплати сторони визначили Розділом 4 договору, згідно якого п. 4.1 якого договору оплата кожної партії товару проводиться за фактом поставки: шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Постачальника. Строк оплати - 60 днів, але не рідше одного разу на тиждень. Оплата частинами допускається. шляхом видачі векселя.

Форма оплати встановлюється в Специфікації на поставку окремих партій товару та застосовується виключно за сплатою даної партії товару.

Згідно п. 8.1 Договору, останній вступає в силу з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013 року (включно), а з фінансових зобов'язань - до повного їх виконання сторонами за договором.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено що, Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема договори та інші правочини.

Положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 656 Цивільного кодексу України закріплено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 632 Цивільного кодексу України закріплено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що сторонами в договорі узгоджені такі істотні умови договору як предмет договору (розділ 1), ціна і загальна вартість договору (розділ 2), умови і строки поставки (розділ 3), умови оплати (розділ 4), відповідальність сторін (розділ 5), строк договору, тощо.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судами досліджено, що сторонами не надано відповідних специфікацій до договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року, однак в матеріалах справи наявні видаткові накладні, рахунки-фактури на оплату товару відповідно до яких постачальником, ПАТ "Транспортні системи України" було поставлено, а покупцем, ТОВ "Добропільське АТП" отримано товар, саме на підставі договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року, що підтверджується підписом представника покупця на вказаних видаткових накладних та вказівкою на договір.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що згідно банківських виписок позивачем частково здійснено оплату за товар у розмірі 201 898, 77 грн., що свідчить про схвалення сторонами Договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що сторони при укладанні договору досягли згоди з усіх істотних умов договору та підписали його за умовами, що здійснювалися за вільним вибором сторін.

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воли (ч.3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Отже, обґрунтованим є висновок суд апеляційної інстанції про те, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення їх було вільним та відповідало їх внутрішній волі; умови договору направлені на реальне настання наслідків, обумовлених даним договором, тому підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року не має і вірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року недійсним не підлягають задоволенню, з мотивів викладених вище.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Згідно п. 8 ст.181 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що оскаржуваний договір сторонами виконувався та дійшов до вірно висновку про відсутність підстав вважати його неукладеним.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.06.2011 року у справі № 3-58гс11.

Таким чином, необґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що договору купівлі-продажу № 12-Доб від 04.01.2012 року є неукладеним, а тому суд апеляційної інстанцій вірно дійшов висновку про те, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини висновку суду щодо визнання договору купівлі-продажу №12-Доб від 04.01.2012 року неукладеним.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятої у справі постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське АТП" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі № 905/5452/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі № 905/5452/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко