ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 917/1579/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Решетилівської центральної районної лікарні на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017у справі№ 917/1579/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз Збут" доРешетилівської центральної районної лікарніпростягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області про стягнення з відповідача заборгованості за договором на постачання природного газу № 12Б-Р-З/Б від 20.01.2016 у розмірі 14171,64 грн, з яких: 577,19 грн - 3% річних, 8051,39 грн - пеня, 5543,06 грн - інфляційні.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2016 залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 917/1579/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8051,39 грн пені, 577,19 грн 3% річних, 5543,06 грн інфляційних, 1378,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2016 скасувати , прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.01.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз Збут" (Постачальник) та Решетилівська центральна районна лікарня (Споживач) уклали договір на постачання природного газу №12Б-Р-3/Б.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник постачає природний газ Споживачеві, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.2.1. договору постачання природного газу споживачу здійснюється з моменту укладення цього договору відповідно до положень даного договору (з урахуванням всіх його додатків та додаткових угод).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачальник забезпечує постачання підтвердженого обсягу природного газу споживачу протягом визначеного у додатку №1 періоду постачання.

Відповідно до п.3.7. договору розрахунковим періодом за договором є відповідний розрахунковий місяць. Розрахунки споживача за природний газ здійснюються за розрахунковий період, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, у наступному порядку: щомісячної 100% поточної оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку до договору протягом місяця поставки природного газу.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п.3.9. договору датою оплати (здійснення розрахунку) визначається дата, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок постачальника.

Пунктом п.3.10. договору передбачено, що за підсумками розрахункового періоду, споживач до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (про транспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог чинного законодавства України.

У відповідності п.3.11. договору на підставі отриманих від споживача даних та/або оператора ГРМ/ГТС, постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірника акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником постачальника.

Відповідно до п.3.12. договору споживач протягом двох днів з дня одержання акту приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.

Згідно з п.4.2.3. договору споживач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу, згідно з умовами договору.

Відповідно до п.8.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення виконання споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, споживач зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.11.1. договору договір набирає чинності з 01.01.2016 та діє в частині постачання природного газу до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Полтавагаз Збут" надавало відповідачу послуги з постачання природного газу в січні-березні 2016 року, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу підписаними сторонами без застережень, а саме: в січні 2016 року в об'ємі 25,637 тис. куб. м. на загальну суму 199005,68 грн, в лютому 2016 року в об'ємі 16,634 тис. куб. м. на загальну суму 125946,66 грн, в березні 2016 року в об'ємі 13,725 тис. куб. м. на загальну суму 104184,29 грн.

Як вірно встановлено судами, відповідач за поставлений природний газ розрахувався з порушенням строків, чим порушив умови укладеного договору.

Враховуючи те, що відповідачем договірні зобов'язання в частині своєчасного проведення розрахунків не виконувалися, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, вказав на те, що оскільки відповідач невчасно розрахувався за поставлений природний газ у позивача є всі підстави для застосування до відповідача передбачену за договором та чинним законодавством відповідальність, а саме : пені, річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.8.2 договору передбачено, що у разі прострочення виконання Споживачем своїх зобов'язань в частині оплати за спожитий природний газ, у порядку визначеному цим договором, Споживача зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що здійснений позивачем розрахунок пені є вірним та на його користь слід стягнути пеню розмірі 8051,39 грн за період з 08.03.2016 по 11.05.2016 (включно).

Щодо стягнення 3% річних за період з 08.03.2016 по 11.05.2016 у розмірі 577,19 грн та 5543,06 грн інфляційних за період березень-квітень 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до п.3.1. постанови Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 577,19 грн 3% річних та 5543,06 грн інфляційних є також обґрунтованою та правомірною.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Решетилівської центральної районної лікарні залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі №917/1579/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко