ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 6/655

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого:Студенця В.І.,суддів:Бондар С.В., Селіваненка В.П.,за участю представників сторін позивача - не з'явився; відповідача - Філімонова Г.Б., Єлєніна С.М.;розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від09.11.2007та на рішенняГосподарського суду м. Києвавід22.10.2007у справі№ 6/655за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Медінвесттрейд"доВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"провизнання недійсним договору та зобов'язання повернути передане за договором майно

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медінвесттрейд" (далі - ТОВ "Медінвесттрейд") 17.10.2007 звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - НАК "Надра України") про визнання недійсним договору міни від 25.09.2007 укладеного між ТОВ "Медінвесттрейд" та НАК "Надра України" і зобов'язання повернути передане за договором майно.

ТОВ "Медінвесттрейд" позов обґрунтовувало тим, що майно передане відповідачем за оскаржуваним договором є об'єктом державної власності, а тому розпоряджатися зазначеним майном мають право виключно суб'єкти управління об'єктами державної власності, вичерпний перелік яких визначений статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". На момент укладення оскаржуваного договору відповідач не мав абсолютного повноваження розпоряджатися нерухомим майном, яке передане за договором.

Відповідач як сторона за оскаржуваним договором не є державним або комунальним підприємством, а об'єктом оскаржуваного договору (у частині майна переданого відповідачем) є державне майно віднесене до основних фондів, і відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК України не може бути об'єктом міни.

Відповідно до ст. 659 ЦК України право міни товару так само як його продажу, належить виключно власникові товару - яким відповідач не є, а відповідно до частини першої статті 658 ЦК України продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо), і у разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати в тому числі і розірвання договору міни так само як і договору купівлі - продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Відповідачем не було передано позивачеві жодних документів, що підтверджували б правомірність укладення ним оскаржуваного договору з огляду на спеціальні обмеження, процедури і вимоги встановлені чинним законодавством для відчуження державного майна.

Зі сторони ТОВ "Медінвесттрейд" мала місце помилка стосовно істотних умов оскаржуваного договору - прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Безпосередньо внаслідок цієї помилки, волевиявлення позивача як учасника оскаржуваного договору - не відповідало його внутрішній волі. Така помилка позивача, відповідно до ст. 220 ЦК України, має наслідком визнання оскаржуваного договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.10.2007 порушено провадження у справі № 6/655 за позовом ТОВ "Медінвесттрейд" до НАК "Надра України" про визнання недійсним договору міни від 25.09.2007 і зобов'язання повернути передане за договором майно та призначено справу до розгляду на 22.10.2007.

Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Ковтун С.А.) від 22.10.2007 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Малетич М.М., Моторний О.А) від 09.11.2007 рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2007 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Медінвесттрейд" - без задоволення.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2007 та рішенням Господарського суду м. Києва від 22.10.2007, НАК "Надра України" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції про законність укладеного 25.09.2007 між ТОВ "Медінвесттрейд" та НАК "Надра України" договору міни, ґрунтується на невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 6 Закону України "Про холдингові компанії в Україні", ст.ст. 141, 148, 293 ГК України, ст.ст. 3, 4, 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", що в силу приписів ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування таких судових актів.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.03.2017 відновлено ПАТ "НАК "Надра України" строк подання касаційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 19.04.2017.

На адресу суду 14.04.2017 надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНТАЛІТ", в якій товариство просить суд залучити його до участі у справі № 6/655, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Клопотання мотивоване зокрема тим, що ТОВ "Медінвесттрейд" шляхом продажу здійснило відчуження належного йому майна: будинок номер 123а по вул. Межигірській с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та майно комплексу відпочинку "Пуща Водиця" урочища "Межигір'я", яке розташоване за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Івана Франка,19. Покупцем вказаної нерухомості стало ТОВ "ТАНТАЛІТ"

Оскарження договору міни від 25.09.2007 фактично ставить під сумнів і правомірність укладених з ТОВ "ТАНТАЛІТ" договорів № 334 і № 335 від 09.11.2007. Право власності на майно, яке вимагається повернути у межах даної справи, перейшло до ТОВ "ТАНТАЛІТ".

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Виходячи із змісту зазначеної статті, питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду, або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення.

Процесуальний закон також не обмежує можливості залучення таких осіб в процесі повторного розгляду справи в апеляційному порядку до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції в силу ст. ст. 99, 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, користується правами суду першої інстанції.

Оскільки касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.1115 ГПК України) і переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 1117 ГПК України), то у суду касаційної інстанції в процесі перегляду справи у касаційному порядку відсутні повноваження залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що заява ТОВ "ТАНТАЛІТ" про залучення товариства в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, до участі у справі № 6/655 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право зокрема, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову (ч. 4 ст. 27 ГПК України)

Враховуючи те, що ТОВ "ТАНТАЛІТ" не є стороною у даній справі, та не користуються процесуальними правами і не несе процесуальні обов'язки сторони, то відповідно у товариства відсутнє право заявляти клопотання у даній справі., а тому не підлягає розгляду його клопотання подане 14.04.2017 про припинення касаційного провадження у справі № 6/655 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2007 між позивачем і відповідачем було укладено договір міни нежилих приміщень за номерами 3-5-7 по вулиці Паркова дорога в місті Києві сукупною оціночною вартістю 93 115 419, 00 грн на будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку "Пуща Водиця" урочища "Межигір'я" у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вулиці Івана Франка, 19 і по вулиці Межигірській, 123 "А" сукупною оціночною вартістю 91 771 620, 00 грн.

Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Ю.В., свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 6176 видане Міністерством юстиції України 28.03.2006.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Медінвесттрейд" до НАК "Надра України" про визнання недійсним договору міни від 25.09.2007, укладеного між ТОВ "Медінвесттрейд" та НАК "Надра України", і зобов'язання повернути передане за договором майно.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 25.09.2007 майно, що було передано відповідачем за договором міни, перебувало у власності НАК "Надра України" у складі її статутного капіталу. Зокрема, майно було передано розпорядженням Кабінету Міністрів України № 521 від 11.07.2007 та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 585и від 25.07.2007.

Особа, яка від імені НАК "Надра України" підписала 25.09.2007 оскаржуваний договір міни - голова правління НАК "Надра України" ОСОБА_8 - був належним чином уповноважений НАК "Надра України" на укладення договору в силу положень п. 69 та п. 70 Статуту НАК "Надра України" і при укладенні цього договору діяв відповідно до наданих йому повноважень.

Передання НАК "Надра України" будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку "Пуща Водиця"у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вулиці Івана Франка, 19 і по вулиці Межигірській, 123 "А", що передувало у часі укладенню договору міни, оскаржуваного позивачем, відбулося в межах повноважень, відповідно до підстав та в порядку, визначених чинним законодавством України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що судом першої інстанції правильно застосовані норми cт. 116 Конституції України і ст.ст. 4, 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", згідно з якими суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади; саме Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління; що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Згідно зі ст.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Також з Розпоряджень Кабінету Міністрів України №405 від 13.06.2007 і №584 від 25.07.2007 вбачається, що будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку "Пуща Водиця" урочища "Межигір'я" у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вулиці Івана Франка, 19 і по вулиці Межигірській, 123 "А" як об'єкт державної власності, за попереднім погодженням Державного управління справами і Фонду державного майна України передано Кабінетом Міністрів України до сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У подальшому, за пропозицією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і за попереднім погодженням Фонду державного майна України, було передано у власність Національної акціонерної компанії "Надра України" у якості внеску до статутного капіталу компанії.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що передання НАК "Надра України" будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку "Пуща Водиця" урочища "Межигір'я" у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вулиці Івана Франка, 19 і по вулиці Межигірській, 123 "А", що передувало у часі укладенню договору міни оскаржуваного позивачем, відбулося в межах повноважень, відповідно до підстав і у порядку, визначених чинним законодавством України.

Разом з тим колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 716 ЦК України).

Згідно із ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

При цьому ч. 4 ст. 293 ГК України передбачено, що не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 185 від 25.09.2007 і виданими на його підставі Вишгородським районним у Київській області бюро технічної інвентаризації свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.09.2007 САВ 439903 і свідоцтвом про права власності на нерухоме майно від 25.09.2007 САВ 439904, і відповідно до ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку "Пуща Водиця" урочища "Межигір'я" у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вулиці Івана Франка, 19 і по вулиці Межигірській, 123 "А" сукупною оціночною вартістю 91 771 620, 00 грн належать на праві власності НАК "Надра України".

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було дано належної правової оцінки змісту свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.09.2007 САВ 439903 і свідоцтва про права власності на нерухоме майно від 25.09.2007 САВ 439904 та не враховано ту обставину, що у даних правовстановлюючих документах форма власності зазначена - державна, власник - Держава в особі Кабінету Міністрів України / Національна акціонерна компанія "Надра України", а отже як наслідок не визначено з достовірністю правовий режим такого майна.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Частиною 1 ст. 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 145 ГК України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

У ст. 1 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" дано визначення державної холдингової компанії, згідно з яким це холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі.

Положеннями ст. 6 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" передбачено, що державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.

Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та/або державні органи приватизації відповідно до законодавства.

Статутний капітал державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації (приватизації) приймає орган, уповноважений управляти державним майном, державний орган приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порядок утворення державних холдингових компаній затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам.

Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного капіталу державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних капіталів будь-яких підприємств.

Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного капіталу, до завершення процесу її приватизації.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного капіталу такої холдингової компанії.

Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного капіталу, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного капіталу державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Указом Президента України від 14.06.2000 №802/2000 постановлено:

1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення у місячний строк Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - Компанія), зокрема: а) затвердити статут Компанії; б) затвердити персональний склад спостережної ради Компанії, призначити голову, заступників голови та членів правління Компанії; в) забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; г) затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам;

3) привести свої рішення у відповідність із цим Указом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 №1128, яка прийнята на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 №802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр", утворено Національну акціонерну компанію "Надра України".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 №1273, яка прийнята на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 №802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр", зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний строк до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Надра України" 100 відсотків акцій державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш". Передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Надра України" майно підприємств згідно з додатком 3 з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії. Установити, що 100 відсотків акцій Національної акціонерної компанії "Надра України" закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу не допускається.

Відповідно до п. 1 Статуту НАК "Надра України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 886, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), НАК "Надра України" заснована відповідно до Указу Президента України від 14.06.2000 №802 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр". Компанія є відкритим акціонерним товариством.

Згідно з п. 18 Статуту засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України.

У п. 19 Статут закріплено, що акціонерами Компанії є:

Держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж;

юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів.

Пунктом 23 Статуту передбачено, що майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії.

Майно Компанії формується за рахунок, зокрема:

майна, майнових прав та немайнових прав, переданих засновником у власність;

майна, переданого засновником у користування.

Відповідно до п. 24 Статуту Компанія є власником, зокрема:

майна, переданого засновником до статутного фонд Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств.

Пунктом 95 Статуту визначений порядок правління Компанією до прийняття рішення про приватизацію її акцій.

У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З врахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх фактичних обставин справи, які входять до предмета доказування у даній справі, не було здійснено належної правової кваліфікації відносин сторін та не перевірено чи підлягають застосуванню для вирішення даного спору норми Закону України "Про холдингові компанії в Україні". Як наслідок господарськими судами не було перевірено чи приймались відповідні рішення про приватизацію Компанії, чи був розпочатий такий процес та чи був він закінчений, адже саме з наведеними юридичними фактами Закон пов'язує можливість зміни правового режиму майна.

При цьому судами попередніх інстанцій не було дано належної правової оцінки листу Фонду державного майна України від 24.09.2017 № 10-19-15012, адресованому НАК "Надра України", який міститься в матеріалах справи, щодо прийняття рішення про приватизацію акцій НАК "Надра України".

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 521 від 11.07.2007 в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України № 585 від 25.07.2007, будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку "Пуща Водиця" у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області по вул. І. Франка, 19 та по вул. Межигірській , 123 "А", за пропозицією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та за попереднім погодженням Фонду державного майна України, було передано у власність НАК "Надра України" як внесок до статутного капіталу компанії.

З посиланням на п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 на виконання ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яким передбачено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна, суди попередніх інстанцій з врахуванням встановлених ними фактичних обставин справи, дійшли висновку, що суб'єкт господарювання, на балансі якого перебуває майно, та суб'єкт управління майном в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинили визначені законом дії, а Фонд державного майна України здійснив попереднє погодження (розпорядження Кабінету Міністрів України № 521 від 11.07.2007 та № 585 від 25.07.2007).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не враховано положень ч.ч. 9 та 10 ст. 6 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" та не перевірено можливість здійснення відчуження такого майна.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2007 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2007 у справі № 6/655 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Бондар С.В.

Селіваненко В.П.