Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Справа № 910/20992/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. - головуючий, судді Палій В.В. і Васищак І.М.,

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016

зі справи № 910/20992/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Марк" (далі - Компанія), м. Житомир,

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (далі - Товариство)

про стягнення 21 006,23 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства 21 006,23 грн. як невиплаченої частини страхового відшкодування.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 526, 629, 979, 980 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 224 Господарського кодексу України, статей 9, 22 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961) та статей 1, 4, 8, 26 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР "Про страхування" мотивовано виплатою Товариством заниженої страхової суми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий суддя, судді Жук Г.А., Суховий В.Г.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення з посиланням на приписи статей 979, 990, 1187 ЦК України, статей 22, 28, 37 Закону № 1961 мотивовано тим, що Товариство є особою, відповідальною за завдані збитки в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а обґрунтовано заявлена до стягнення сума - це різниця між встановленим лімітом відповідальності та здійсненою Товариством частковою оплатою.

У касаційній скарзі Товариство просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 02.10.2014 на автошляху Київ-Чоп у Воловецькому районі Закарпатської області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу "Рено Преміум", державний номер НОМЕР_1, що належить Компанії, під керуванням ОСОБА_3 і транспортного засобу "Санг Йонг", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4;

- постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.11.2014 зі справи № 750/11022/14 водія ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні названого ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована Товариством відповідно до норм Закону № 1961: поліс № АС/7408073; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, - 50 000 грн.; нульова франшиза;

- 06.10.2014 за участю оцінювача та представників сторін проведено огляд пошкодженого в ДТП транспортного засобу "Рено Преміум", державний номер НОМЕР_1, про що складено відповідний протокол;

- згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 10.10.2014 № 48 розмір матеріальних збитків, завданих власникові згаданого транспортного засобу "Рено Преміум" склав 106 275,40 грн.;

- позивач неодноразово звертався до відповідача як до страховика з вимогами виплати страхове відшкодування;

- 30.03.2015 Товариство платіжним дорученням № 5975 здійснило перерахування Компанії страхового відшкодування в розмірі 28 993,77 грн.;

- заочним рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 18.06.2015 зі справи № 750/2969/15-ц задоволено позовні вимоги Компанії до ОСОБА_4 (третя особа - Товариство) щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП: з ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто 56 975,40 грн.;

- 31.03.2015 Компанія звернулася до Товариства з вимогою, в якій просила здійснити страхове відшкодування в повному обсязі - в розмірі 50 000 грн. відповідно до встановленого ліміту відповідальності за полісом № АС/7408073; відповідач зазначену вимогу залишив без задоволення;

- звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу від 24.10.2014 № 19/50 зроблено на підставі визначеного об'єму відновлювальних робіт, необхідних для цього запчастин та матеріалів за результатами огляду колісного транспортного засобу, зафіксованому у дефектній відомості (додаток № 1);

- згадана дефектна відомість є нечитабельною, не містить ідентифікації транспортного засобу, що оглядався та не підтверджує факт огляду саме пошкодженого в ДТП 02.10.2014 автомобіля позивача;

- відповідачем не подано доказів виклику представника Компанії для огляду пошкодженого автомобіля.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Товариства частини невиплаченого страхового відшкодування в межах ліміту його відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Водночас статтею 29 Закону № 1961 встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Правову позицію щодо правомірності визначення страховиком страхового відшкодування з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, викладено і в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 зі справи № 6-691цс15.

У свою чергу, відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі послідовно звертав увагу попередніх судових інстанцій на те, що в даному випадку вартість ремонтних (відновлюваних) робіт розрахована без урахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, тоді як Товариством визначено і виплачено суму страхового відшкодування саме з урахуванням такого зносу.

Між тим попередні судові інстанції у прийнятті судових рішень зі справи виходили лише з максимальної межі ліміту відповідальності Товариства та належної оцінки зазначеним доводам відповідача щодо зносу (а відповідно й зменшеного розміру страхового відшкодування) автомобіля Компанії не дали.

Як місцевий, так і апеляційний господарські суди:

- не з'ясували розміру коштів, фактично витрачених Компанією на відновлюваний ремонт автомобіля;

- не встановили коефіцієнт зносу автомобіля Компанії на момент ДТП;

- не з'ясували вартості ремонтних робіт з урахуванням зносу транспортного засобу Компанії.

При цьому суд апеляційної інстанції, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 910/7163/14, не врахував того, що в наведеній постанові Верховний Суд України погодився з висновком суду касаційної інстанції стосовно необхідності відшкодування в порядку регресу страхового відшкодування, виплаченого страховиком за договором добровільного страхування, та не аналізував правильності застосування згаданих приписів статті 29 Закону № 1961 (щодо необхідності врахування зносу).

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 зі справи № 910/20992/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя Б.Львов

Суддя В.Палій

Суддя І.Васищак