ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 910/2702/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Алєєвої І.В. - головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачаЧеботарьова І.Т. (дов. від 16.03.2012 р. № 14-352)відповідачаМатвеєва В.П. (дов. від 01.10.2013 р. № 91/2013/1001-6)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р.у справі № 910/2702/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат у розмірі 1 061 798,84 грн.В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення пені, 3% річних та інфляційний втрат у розмірі 1 061 708,84 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2013 р. (головуючий суддя - Лиськов М.О., судді - Бойко Р.В., Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. (головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), у справі № 910/2702/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи прийняті судові акти, суди виходили з того, що відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, а відтак зазначили про відсутність вини Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у простроченні платежів за договором, у зв'язку з чим, посилаючись на приписи статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, вказали про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, так само як і 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у даній справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2014 р. (у складі колегії суддів: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б.) розгляд касаційної скарги у даній справі призначено на 19.03.2014 р.

Згідно з розпорядженням в.о. голови Вищого господарського суду України від 18.03.2014 р. № 03-05/254 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсака В.А. для розгляду касаційної скарги у даній справі було сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Алєєва І.В., судді - Данилова Т.Б., Данилова М.В., про що було повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін. Відводу складу колегії суду заявлено не було.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (покупець) було укладено договір № 137-12-БО про закупівлю природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (газ), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору.

Газ, що поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору продавець передає покупцю для теплових мереж Київенерго в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. природний газ в обсязі 230 000 тис. куб.м (двісті тридцять мільйонів куб.м.), у тому числі по місяцях кварталів.

У відповідності до пункту 3.1 договору ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 3 509 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до вимог пункту 6.1 покупець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

У разі порушення покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3 договору).

Відповідно до пункту 10.1 договір набирає чинності з дати підписання та скріплюється печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами від 01.01.2012 р., і діє у частині поставки газу до 31.12.2012 включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом січня - липня 2012 року поставив, а відповідач прийняв природний газ обсягом 156 358,35 куб.м. на загальну суму 620 942 428, 23 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2012 р. на суму 154 196 992,37 грн., від 29.02.2012 р. на суму 187 332 904,65 грн., від 31.03.2012 р. на суму 138 893 880,67 грн.. від 30.04.2012 р. на суму 73 797 334,55 грн., від 31.05.2012 р. на суму 20 875 618,21 грн., від 30.06.2012 р. на суму 20 004 860,69 грн., від 31.07.2012 р. на суму 25 840 837,09 грн.

Звертаючись до суду з позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначило, що оплата за природний газ була здійснена відповідачем з порушенням обумовленого договором строку, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача пеню, нараховану на підставі пункту 7.3 договору, а також 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 265 Господарського кодексу України).

Аналогічні положення містяться у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, окремою та обов'язковою підставою (умовою) застосування до учасника господарських відносин відповідальності за порушення зобов'язання є наявність вини, яка, у розумінні вищевказаної норми, полягає у невжитті особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У контексті наведеного, враховуючи, що відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, урегульовані спеціальним Закон України "Про теплопостачання", суди попередніх інстанцій обґрунтовано та доцільно послалися на статтю 8 останнього, якою передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 зазначеного Закону встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, як вбачається зі змісту статті 23 Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік", перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" Кабінетом міністрів України була прийнята постанова Кабінету міністрів України від 11.06.2012 р. № 517 "Про затвердження порядку та умов надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що підставою для перерахування відповідачу відповідних бюджетних коштів є наявність бюджетного фінансування цих розрахунків, з огляду на положення вищенаведених законодавчих актів, зокрема, статті 23 Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік", якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу.

Також судами зазначено, що наявна у матеріалах справи довідка ВАТ Державний ощадний банк України, надана ПАТ "Київенерго", свідчить про те, що відповідачу 13.10.2009 р. в філії - Головне управління по місту Києву та Київській області ВАТ "Державний ощадний банк України", було відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання згідно постанови КМУ від 03.12.2008 р. за №1082 №26030309201 у гривні.

Так, згідно з пунктами 2, 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики, тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії, крім підприємств, що належать до системи автономного та децентралізованого теплопостачання. Визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк".

Як визначено пунктом 1 Порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природній газ суб'єкти господарювання, що провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії та їх відокремлені підрозділи відкривають у десятиденний строк з дати набрання чинності цією постановою в установах ВАТ "Державний ощадний банк України" та ПАТ акціонерний банк "Укргазбанк" поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, в порядку, визначеному Національним банком.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку базовий норматив відрахування коштів та норматив відрахування коштів, скоригований Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з урахуванням розрахунків підприємств теплоенергетики за природний газ, спожитий у попередніх періодах, оформлюються як реєстр нормативів відрахування коштів, що надходять від усіх категорій споживачів теплової енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, який подається щомісяця до 10 числа поточного місяця до Мінрегіону разом з документами, зазначеними у пункті 2 цього Порядку.

Положеннями пунктів 6, 7 Порядку визначено, що усі категорії споживачів теплової енергії сплачують вартість отриманих ними послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку. У разі коли в платіжному дорученні/касовому документі споживача теплової енергії реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в уповноваженому банку, установа, що приймає платіжний документ (установа банку, підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства) повертає такий документ без виконання визначених у ньому вимог з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

Отже, з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що провадять господарську діяльність в енергетичній галузі, суди нижчих інстанцій мотивовано зазначили, що відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, а відтак дійшли обґрунтованого висновку про відсутність вини Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у простроченні платежів за газ, що в силу статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України виключає застосування до нього штрафних санкцій у вигляді стягнення пені, так само як і нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. №910/2702/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Алєєва

Судді: М. Данилова

Т. Данилова