Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 910/14872/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ"на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 07.04.2015у справі господарського суду№ 910/14872/14 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ"доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"проприпинення кредитного договоруза участю представників:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - Цукур А.С., Разумов М.А.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі № 910/14872/14 (судді: Цюкало Ю.В., Котков О.В., Нечай О.В.) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ" (позивач), розірвано кредитний договір № 11 КБ/2008 від 25.07.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ", зі всіма змінами і доповненнями. Припинено дію кредитного договору № 11 КБ/2008 від 25.07.2008, зі всіма змінами та доповненнями, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ". Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 07.04.2015 у даній справі (судді: Коршун Н.М., Дикунська С.Я., Алданова С.О.) скасовано рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Судом здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду України від 07.04.2015 та залишити в сили рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі № 910/14872/14.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

18.06.2015 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду України від 07.04.2015 у даній справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 25.07.2008 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ" (Позичальник) укладено кредитний договір № 11 КБ/2008, за умовами якого Банк на умовах договору зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за графіком відповідно до таблиці 1 договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ" звернулось до суду з позовом про припинення кредитного договору.

13.10.2014 до господарського суду міста Києва від ТОВ "Санаторний комплекс "САКИ" надійшла заява про зміну підстав позову, у якій позивач вказує, що на момент укладення договору останній запевнив та надав гарантії Банку про те, що він є юридичною особою, яка створена (зареєстрована) і діє за законодавством України та відсутні будь-які інші обставини, що обмежують Позичальника в укладенні договору та виконанні його умов. Однак, з кінця лютого 2014 року в Автономну Республіку Крим відбулося вторгнення російських військ, було проведено референдум щодо статусу АР Крим, та підписано договір про входження АР Криму до складу Російської Федерації, в результаті чого почалася інтеграція АР Крим в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації, в її систему органів державної влади, на території АР Крим почало застосовуватися законодавство Російської Федерації. З огляду на вказане вище заявник просить вважати підставами заявленого позову саме те, що на території АР Крим почало застосовуватися законодавство Російської Федерації.

08.12.2014 від позивача надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, в якому останній, посилаючись на статтю 598 Цивільного кодексу України, частини 2 і 3 статті 202 Господарського кодексу України та частину 2 статті 653 Цивільного кодексу України просив суд вийти за межі позовних вимог, а саме розірвати кредитний договір № 11КБ/2008 від 25.07.2008, зі всіма змінами та доповненнями.

Судом першої інстанції позов задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що зобов'язання сторін за кредитним договором підлягають припиненню, оскільки вищезазначений кредитний договір підлягає розірванню на підставі частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладанні, а саме окупацію території України підрозділами збройних сил Російської Федерації, укладання договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення - Севастополь, і, як наслідок, інтеграції нових суб'єктів Російської Федерації в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації, законодавче та інше нормативно-правове регулювання діяльності на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя законодавством Російської федерації.

Апеляційний господарський суд, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 652 вказаного Кодексу передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 9/219-09.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

Згідно з положеннями статей 8, 9 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Україна гарантує захист майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб на території ВЕЗ "Крим" згідно із законами України, у тому числі щодо захисту іноземних інвестицій.

На територію ВЕЗ "Крим" поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що: а) електронні платіжні засоби, емітовані на території ВЕЗ "Крим", у тому числі як мобільний платіжний інструмент, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання будь-якого грошового переказу; б) електронні платіжні засоби, емітовані внутрішньодержавною платіжною системою або міжнародними платіжними системами, можуть використовуватися на території ВЕЗ "Крим".

На операції, що здійснюються між резидентами України та особами з місцезнаходженням на території ВЕЗ "Крим", а також на розрахунки за такими операціями не поширюються норми Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Наведене вище свідчить про те, що суб'єкти господарювання, які знаходяться на тимчасово окупованій території України, в тому числі і в АР Крим, що має місце у даній справі (боржник - ТОВ "Санаторний комплекс "САКИ" відповідно до витягу з ЄДРПОУ знаходиться в АР Крим), можуть виконувати грошові зобов'язання перед іншими особами, які знаходяться на материковій частині України, за допомогою міжнародних систем або через кореспондентські рахунки іноземних банків або у готівковій формі на території материкової України.

Можливість здійснення розрахунків за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем передбачено також і пунктом 8 Постанови НБУ "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" № 699 від 03.11.2014.

Крім того, зміну економічної ситуації слід розглядати в якості комерційного ризику сторін договору, що не може бути підставою для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною обставиною у розумінні статті 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Позивачем не доведено наявності одночасно чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а господарським судом першої інстанції не встановлено обставин, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання спірного договору.

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що наявність такої обставини, як анексія АР Крим, зміна економічної ситуації та факт зменшення попиту на користування послугами, які надає позивач, є комерційним ризиком позивача, а тому не можуть бути підставами для розірвання кредитного договору.

Таким чином апеляційним господарським судом, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правомірно не застосовано норми статті 652 Цивільного кодексу України та обґрунтовано відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ" в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з посиланням апеляційного господарського суду на норми частин 2 - 4 статті 188 Господарського кодексу України та зазначенням про ненаправлення відповідачеві пропозиції про розірвання договору, оскільки надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі № 22/110.

Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, з урахуванням того, що господарський суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "САКИ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у справі № 910/14872/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк