Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №907/658/13
Постанова ВГСУ від 16.02.2016 року у справі №907/658/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 907/658/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 р.та на рішеннягосподарського суду Закарпатської області від 05.06.2015 р.у справі№ 907/658/13 господарського суду Закарпатської областіза позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5)доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4)простягнення 133 913,11 грн.за участю представників: від позивача- ОСОБА_6від відповідача- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ФОП ОСОБА_5 звернулася до господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором оренди та відшкодування збитків.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.09.2013 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 11.09.2013 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 115 750 грн. заборгованості з орендної плати, 4 114,90 грн. 3 % річних, 14 048,21 грн. витрат на оплату комунальних платежів.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.08.2014 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 11.09.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 р. скасовано, справу № 907/658/13 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.06.2015 р. (суддя Русняк В.С.) позов задоволено повністю та стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 суму в розмірі 133 913,11 грн. заборгованості, в т.ч. 115 750,00 грн. - заборгованості з орендної плати, 14 048,21 грн. - заборгованості за спожиті електроенергію та газ, 4 114,9 грн. - 3 % річні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 р. (головуючий суддя Данко Л.С., судді: галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.01.2016 р. ФОП ОСОБА_4 відновлено строк на касаційне оскарження прийнятих у даній справі рішення та постанови, касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 16.02.2016 р.

15 лютого 2016 року, через канцелярію Вищого господарського суду України, від ФОП ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в яких позивач просить суд відмовити у задоволенні поданої касаційної скарги, а прийняті у справі рішення та постанову залишити без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення, викладені у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 27.04.2011 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № 1 оренди нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач передала, а відповідач прийняла у строкове платне користування належний позивачу на праві власності готель загальною площею 877,8 кв.м, по АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язалась сплачувати не пізніше 5 числа поточного місяця оренди орендну плату.

У відповідності з п. 3.5. договору розмір орендної плати у періоди з 01 червня по 31 жовтня включно кожного року оренди та з 01 січня по 31 січня включно кожного року оренди становить 35 750 грн. на місяць, розмір орендної плати у періоди з 01 лютого по 31 травня включно кожного року оренди становить 20 000 грн. на місяць.

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що витрати за спожиту електроенергію сплачуються орендарем до 18 числа поточного місяця згідно показників лічильника (які розраховуються як різниця показників лічильника на 01 число поточного місяця і 01 число попереднього місяця) за встановленими тарифами.

Згідно з п. 3.11. Договору витрати за спожитий газ сплачуються орендарем до 18 числа поточного місяця згідно показників лічильника (які розраховуються як різниця показників лічильника на 01 число поточного місяця і 01 число попереднього місяця) за встановленими тарифами.

Розділом 6 Договору визначено, що Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди. Строк оренди відраховується з 01.05.2011 р. та становить 2 роки 11 місяців.

Звертаючись до суду з відповідним позовом ФОП ОСОБА_5 зазначила, що ФОП ОСОБА_4 в порушення умов Договору не сплатила орендну плату за період з 01.02.2012 р. по 30.06.2012 р. включно, а також порушила умови Договору в частині сплати витрат за спожиті електроенергію та газ.

У свою чергу, ФОП ОСОБА_4, заперечуючи проти заявленого позову, вказала, що 20.10.2011 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, за умовами якої сторони внесли зміни до деяких пунктів Договору, зокрема, було зазначено, що орендодавець передає орендарю в строкове платне користування частину готелю, загальною площею об'єкту 294,5 кв.м., а також, що з грудня 2011 року розмір орендної плати становить 1 грн. за місяць.

Скасовуючи рішення та постанову судів попередніх інстанцій при первинному розгляді справи Вищий господарський суд України вказав, що судами попередніх інстанцій не було належним чином з'ясовано, які саме зміни вносилися до основного договору оренди додатковою угодою до нього від 20.10.2011 р., враховуючи той факт, що позивачем та відповідачем були надані суду дві різні редакції вказаної додаткової угоди, а також які наслідки мали такі зміни для кожної із сторін договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 08.10.2014 р. у справі була призначена судова експертиза, проведення якої доручалось Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, перед експертом було поставлено питання: "Чи у Додатковій угоді № 1 від 20.10.2011 р. до Договору № 1 оренди нерухомого майна від 27.04.2011 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, пункт 3.5. "Розмір орендної плати у період з 01 грудня 2011 року по 01 червня 2012 року становить 1 (одна) грн. 00 коп. на місяць." надруковано одночасно з іншою частиною тексту Додаткової угоди № 1 (в тому числі другої (останньої) сторінки Додаткової угоди № 1) із використанням того ж засобу друку (прінтера, тощо), чи ні?"; провадження у справі № 907/658/13 зупинено, матеріали справи скеровано до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз з метою проведення судової експертизи на предмет дослідження оригінальності Додаткової угоди № 1 від 20.10.2011 р. до Договору № 1 оренди нерухомого майна від 27.04.2011 р.

Зі змісту Висновку № 3862/4024 від 12.03.2015 р. криміналістичної експертизи реквізитів та матеріалів документів за матеріалами господарської справи № 907/658/13 вбачається, що в Додатковій угоді № 1 від 20.10.2011 р. до Договору № 1 оренди нерухомого майна від 27.04.2011 р. основний друкований текст 1-ї сторінки та друкований текст: "Пункт 3.5 Розмір орендної плати у період з 01 грудня 2011 року по 01 червня 2012 року становить 1 (одна) грн. 00 коп. на місяць" надруковані одночасно; друкований текст 1-ї та 2-ї сторінок Додаткової угоди № 1 від 20 жовтня 2011 року до Договору № 1 оренди нерухомого майна від 27 квітня 2011 року виконані неодночасно".

Судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що Висновок № 3862/4042 криміналістичної експертизи реквізитів та матеріалів документів за матеріалами господарської справи № 907/658/13 від 12.03.2015 р. сторонами не оскаржено, у тому числі, і самим відповідачем (заявником касаційної скарги) у встановленому порядку, судовому експерту не заявлялися відводи, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

За змістом ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Так, судами встановлено, що зміст Договору оренди № 1 нерухомого майна від 27.04.2011 р., на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог, визнаний обома сторонами та не оспорюється.

Однак, суперечності між сторонами викликає саме Додаткова угода № 1 від 20.10.2011 р., якою, за твердженнями відповідача, були нібито внесені зміни до основного договору щодо розміру орендної плати.

У відповідності з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки додаткова угода є невід'ємною частиною договору, то вимоги ч. 1 ст. 628 ЦК України про погодження умов (пунктів) поширюються і щодо додаткової угоди.

Відповідно до п. 3.7. Договору оренди Орендар має здійснювати безготівкову сплату орендної плати (виписка по особовому рахунку № 2600016805001 була надана суду позивачем та міститься в матеріалах справи).

Судами з'ясовано, що на виконання п. 3.5. Договору оренди Відповідач за грудень 2011 року сплатила орендну плату у розмірі 20 000 грн. (15.12.2011 р. - 15 000 грн., 20.12.2011 р. - 5 000 грн.), що підтверджується відповідною банківською випискою, з якої також вбачається, що попередній платіж у розмірі 20 000 грн. був сплачений Відповідачем - ОСОБА_4 (нині - ОСОБА_4) на користь Позивача 17.11.2011 р. за листопад 2011 року, а отже, платежі сплачувались Відповідачем планово у розмірі, встановленому основним договором.

З огляду на вказане, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що фактичні дії відповідача, встановлені судами під час розгляду справи, стверджують про незмінність п. 3.5. після 01.12.2011 року, враховуючи при цьому висновок криміналістичної експертизи та відсутність доказів протилежного.

Так, згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, з огляду на те, що ФОП ОСОБА_4 не було надано доказів виконання нею своїх зобов'язань, передбачених п. 3.5. Договору оренди, за період з 01.02.2011 р. по 30.06.2012 р., суди попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано задовольнили заявлені ФОП ОСОБА_5 позовні вимоги про стягнення 115 750 грн. заборгованості з орендної плати за період 01.02.2012 р. по 30.06.2012 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність вказаної вище заборгованості та відсутності доказів її сплати, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про наявність підстав і для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3 % річних у розмірі 4 114,90 грн.

Також, звертаючись з відповідними позовними вимогами, ФОП ОСОБА_5 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_4 збитки, понесені позивачем за несплату відповідачем відповідно до спірного Договору оренди, пов'язаних з оплатою витрат за спожитий газ та електроенергію.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що відповідач заперечував проти нарахування коштів за використання електроенергії та природного газу у зв'язку з користуванням орендованого приміщення, оскільки вважав, що 31.05.2012 р. повернуто орендовані приміщенні Позивачу, а заборгованість за спожиті газ та електроенергію виникли не під час оренди приміщень ФОП ОСОБА_4

Частиною 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Водночас, судами вірно вказано, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі № 2, підписання якого передбачено п. 2.5. Договору оренди у разі повернення об'єкта та майна орендодавцю. При цьому, саме на нього відповідач посилався на підтвердження факту повернення позивачу орендованого приміщення та, відповідно, на відсутність підстав для нарахування плати за спожиті електроенергію та газ.

Так, судами встановлено, що з 27.04.2011 р. по 30.06.2012 р. лише ФОП ОСОБА_4 орендувала приміщення, належні позивачу та розташовані по АДРЕСА_1, споживала за цією адресою електроенергію і газ. Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що хто-небудь інший у зазначений період орендував приміщення, споживаючи при цьому газ та електроенергію.

Відповідно до п. 3.9. Договору витрати за спожиту електроенергію сплачуються Орендарем до 18 числа поточного місяця згідно з показниками лічильника за встановленими тарифами.

Таким чином, заборгованість відповідача, яка виникла перед позивачем, за спожиту електроенергію, за період з 30.04.2012 р. по 31.05.2012 р. користування приміщеннями відповідачем, склала 7 053,08 грн.

Згідно з п. 3.11. Договору витрати за спожитий газ сплачуються Орендарем до 18 числа поточного місяця за показниками лічильника за встановленими тарифами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені та документально підтверджені витрати у розмірі 6 995,13 грн. зі сплати заборгованості за спожитий газ. Така заборгованість виникла під час користування відповідачем орендованим об'єктом та на підставі Договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № 688/С/К від 01.01.2012 р., укладеного між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" та СПД-ФО ОСОБА_4

За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Судами попередніх інстанцій, на підставі встановлених обставин справи, враховуючи факт сплати особисто позивачем утвореної заборгованості за спожиті відповідачем електроенергію та газ, підставно та обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 14 048,21 грн. збитків, понесених ФОП ОСОБА_5, з огляду на доведеність протиправності дій особи, яка завдала ці збитки, причинно-наслідкового зв'язку між ними та наявності вини заподіювача збитків.

З огляду на вищезазначене, господарський суд Закарпатської області, з яким погодився і Львівський апеляційний господарський суд, правомірно задовольнив заявлений ФОП ОСОБА_5 позов до ФОП "ОСОБА_4", прийнявши при цьому рішення та постанову при всебічному та об'єктивному встановленні всіх обставин справи на підставі наявних в ній матеріалів, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржувані судові акти прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 05.06.2015 р. у справі № 907/658/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Суддя С.С. Самусенко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков