Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 910/16509/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Недотопи М.М.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2016

у справі № 910/16509/16

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про визнання нікчемного правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про визнання нікчемного правочину недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2016 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 (колегія суддів у складі: суддя Жук Г.А. - головуючий, судді Мальченко А.О., Дикунська С.Я.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено існування підстав, з якими Цивільний кодекс України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов'язують визнання договору недійсним.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 07.12.2016, рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням та неправильним застосування норм процесуального та матеріального права, а саме ст.ст. 43, 47, 33, 34, 43, 79, 101 ГПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Так, на думку позивача, господарські суди дійшли помилкових висновків про те, що внаслідок укладання договору про внесення змін до депозитного договору сторонами було виключено з пункту 3.7 договору депозиту положення про застосування пониженої відсоткової ставки.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 26.06.2014 ПАТ "Банк національний кредит" (банк) та ТОВ "ВГФ 2014" (вкладник) був укладений договір про депозитний вклад "Стандартний" № DU1239/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів), відповідно до п. 2.1 якого вкладник передав, а банк прийняв на депозитний рахунок № 26153099516005 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 250 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору;

- п. 2.2 договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22,00% річних (п. 2.3);

- відповідно до п. 3.7 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № 26005099516001 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку;

- 27.06.2014 ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" було укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору, яким сторони п. 2.1.1. депозитного договору виклали в наступній: "Майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов'язань юридичної особи за законодавством України - Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" - позичальник за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-85ю/2013/2-1 від 01.06.2013 (з усіма змінами та доповненнями, як укладеними так і такими, що будуть укладені в майбутньому), який укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс";

- згідно з п. 3 договору про внесення змін № 1 сторони домовились пункт 2.6. депозитного договору викласти в наступній редакції: "26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому разі після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014";

- також договором про внесення змін № 1 було змінено п. 3.7. депозитного договору та викладено його в наступній редакції: "3.7. Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 від 27.06.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника";

- п. 4.4.1 депозитного договору було викладено в наступній редакції: "вкладник має право звернутись з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом банківського операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів, але тільки після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1280/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014";

- підписавши договір про внесення змін № 1 до депозитного договору, сторони фактично визначили, що майнові права на вклад, розміщений за депозитним договором, виступають забезпеченням виконання іншого зобов'язання, яке виникло між ТОВ "Факторинг Фінанс" та банком, та визначили, що банк повертає депозит відповідачу 27.06.2015 шляхом зарахування грошових коштів на рахунок позичальника - відповідача у справі, але в будь-якому разі повернення суми депозиту, так само як і дострокове його повернення можливе лише після припинення дії договору застави майнових прав;

- умова про нарахування процентів за ставкою у розмірі 2,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника (абз. 3 п. 3.7 депозитного договору) була виключена з тексту договору, оскільки у договорі про внесення змін не міститься застереження про залишення в силі третього абзацу п. 3.7. депозитного договору в попередній редакції щодо заниженої процентної ставки, а отже вказаний абзац є виключеним сторонами;

- 29.04.2015 ТОВ "Факторинг Фінанс" та позивачем було укладено договір про розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-85ю/2013/2-1 від 01.06.2013, а отже договір застави припинив свою дію в силу п. 4.1 договору застави майнових прав № 04-1280/1-1, укладеного 27.06.2014, а ТОВ "ВГФ 2014" як вкладник в силу договору про внесення змін набув право дострокового розірвання договору про депозитний вклад;

- 29.04.2015 ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу № DU1239/2014-1 від 26.06.2014, відповідно до умов якого сторони виклали п. 3.7 договору в наступній редакції: "Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку";

- інші положення депозитного договору, в тому числі зі змінами, які були внесені договором про внесення змін № 1 від 27.06.2014, залишились без змін;

- 20.04.2015 відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, в зв'язку з чим 28.08.2015 банком були перераховані вкладнику грошові кошти в сумі 295 958,90 грн., з яких 250 000,00 грн. депозиту та 45 958,90 грн. нарахованих відсотків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку;

- на підставі постанови Правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит";

- постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 № 563 розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит";

- відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 № 563, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації;

- за результатами здійсненої перевірки договорів про внесення змін до депозитного договору уповноваженою особою Фонду було направлено на адресу відповідача лист № 04-08/2725 від 03.12.2015 щодо встановлення факту нікчемності правочину, в якому повідомлено відповідача, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку договору про внесення змін до договору банківського вкладу № DU1239/2014-1 від 26.06.2014, укладеного відповідачем та ПАТ "Банк національний кредит" та виявлено, що вказаний договір є нікчемним, з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою 2% річних, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачу грошових коштів в розмірі 41 780,82 грн.

У зв'язку з викладеними обставинами, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, ст.ст. 11, 509, 203, 215, 216, 626-628, 1058, 1060 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Зокрема слід зазначити, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (як оспорюваного, так і нікчемного) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст. 216 ЦК України).

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Приймаючи рішення про відмову в позові, господарські суди правильно виходили з того, що за своєю правовою природою укладений між банком та відповідачем договір про депозитний вклад "Стандартний" №/2014-1 є договором банківського вкладу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частинами 1 та 2 ст. 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Враховуючи наведені положення ЦК України, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які носять майново-грошовий характер, і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів та сплати процентів, а банк у даній справі, відповідно є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Отже, за депозитним договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому господарські суди правильно зазначили про помилковість доводів Уповноваженої особи стосовно того, що уклавши оспорювані додаткові угоди, банк відмовився від власних майнових вимог, оскільки таке ствердження суперечить фактичним обставинам справи.

Вищий господарський суд України крім того звертає увагу на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст. 6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи передбачене законом (ч. 3 ст. 1060 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України) право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що уклавши договір про внесення змін від 29.04.2015 до депозитного договору сторони добровільно на власний розсуд змінили п. 3.7 такого договору, яким було встановлено нарахування та сплата процентів у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника у розмірі 22,00 проценти річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Окрім того, оспорювана угода не підпадає під ознаки, які визначені ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо встановлення випадків нікчемності правочинів, оскільки внесення змін до депозитного договору, здійснено сторонами з дотриманням вимог законодавства та на умовах, визначених на розсуд сторін.

При цьому, господарськими судами встановлено, що питання правомірності договору про внесення змін від 29.04.2015 вже досліджувалось судом під час розгляду справи № 910/2421/16 за позовом ПАТ "Банк національний кредит" до ТОВ "ВГФ 2014" про зобов'язання вчинити дії. Рішенням господарського суду м. Києва від 22.03.2016, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 та постановою Вищого господарського суду від 22.11.2016. Судом у справі № 910/2421/16 встановлено відсутність підстав для встановлення недійсності нікчемного правочину та відповідно відсутність підстав для повернення ТОВ "ВГФ 2014" отриманих від банку процентів, які були нараховані на суму депозиту за договором про депозитний вклад "Стандартний" № DU 1239/2014-1 від 26.06.2014.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі № 910/16509/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко