Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 908/3936/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В.,суддів:Ходаківської І.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015у справі№ 908/3936/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомПриватного підприємства "ДРАГ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ"простягнення 26 520,00 грн основного боргу, 1 384,12 грн 3% річних, 16 628,04 грн інфляційних втрат,

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.08.2015 у справі № 908/3936/15 (суддя - Зінченко Н.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015 (головуючий суддя - Сгара Е.В., судді - М'ясищев А.М., Будко Н.В.), позов Приватного підприємства "ДРАГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" на користь Приватного підприємства "ДРАГ" 16 628,04 грн втрат від інфляції грошових коштів, 1 384,12 грн річних відсотків. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" на користь Приватного підприємства "ДРАГ" 26 520,00 грн основного боргу за контрактом № 56 від 22.06.2013.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.08.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015 у справі № 908/3936/15 в частині стягнення з ТОВ "ГАЗ ІНВЕСТ" 3% річних в сумі 1 384,12 грн, інфляційних збитків в сумі 16 628,04 грн та прийняти нове рішення про відмову у стягненні з ТОВ "ГАЗ ІНВЕСТ" 3% річних в сумі 1 384,12 грн, інфляційних збитків в сумі 16 628,04 грн.

Касаційна скарга мотивована порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст.ст. 263, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Позивач та відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2013 між Приватним підприємством "ДРАГ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" (покупець) був укладений контракт № 56, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити засоби хімізації рослин, іменовані в подальшому товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості та за ціною згідно з відвантажувальними накладними.

Згідно з п.п. 2.1 - 2.3 контракту ціна продукції та асортимент продукції, що поставляється за даним договором, зазначається у відвантажувальних накладних. Товар поставляється в обсягах та за ціною: раундап, 340 літрів за ціною 65,00 грн за 1 літр без ПДВ, на загальну суму з ПДВ 26 520,00 грн. Загальна сума контракту складає 26 520,00 грн, в тому числі ПДВ 4 420,00 грн.

Пунктами 3.1, 3.2 контракту сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити 100% загальної суми контракту не пізніше 01 жовтня 2013 року. Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній.

Відповідно до п. 4.1 контракту постачальник разом із продукцією передає отримувачу наступні документи: накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру.

Згідно з п. 9.1 контракту жодна із сторін не несе відповідальності за обставини у зв'язку з даним контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс-мажору, на весь період дії таких обставин.

Відповідно до п. 9.3 контракту сторона, для якої виникли обставини форс-мажору, повідомляє в письмовій формі, факсом партнера в десятиденний строк з моменту настання таких обставин. Факт настання форс-мажору повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати України.

Пунктом 10.1 контракту сторони обумовили, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами.

ПП "ДРАГ" поставило на адресу ТОВ "ГАЗ ІНВЕСТ" товар на загальну суму 26 520,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 56 від 22.06.2013 та довіреністю № 44 від 21.06.2013 (на ім'я Синько С.В.)

Проте, в порушення своїх зобов'язань за вказаним контрактом ТОВ "ГАЗ ІНВЕСТ" не було здійснено оплату за поставлений товар у визначений контрактом строк.

У зв'язку з викладеним, ПП "ДРАГ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "ГАЗ ІНВЕСТ" про стягнення з останнього на користь ПП "ДРАГ" суму основного боргу в розмір 26 520,00 грн, 3 % річних в розмірі 1 384,12 грн, інфляційні втрати в розмірі 16 628,04 грн.

11.08.2015 після порушення господарським судом провадження у справі № 908/3936/15, відповідач перерахував позивачу суму боргу в розмірі 26 520,00 грн за платіжним дорученням № 1302.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних та припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки відповідачем після порушення провадження у справі сплачено суму основного боргу, то провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмету спору. Разом з тим, позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів та 3 % річних підлягають задоволенню у зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати товару, поставленого за контрактом. Доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України № 664 від 26.09.2014, не дають правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань, оскільки заявлені до стягнення інфляційні та 3% річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Крім того, відповідачем не доведено належними доказами в розумінні ст.ст. 33 - 35 Господарського процесуального кодексу України відсутності інших майнових активів, ніж зібраний врожай за період 2013 - 2014 років, які могли бути направлені на своєчасне виконання своїх договірних зобов'язань та погашення власної кредиторської заборгованості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів оскаржуються відповідачем лише в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних, вважає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи вказані вимоги, не порушили норм чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини щодо порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заявлених позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання ним зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару, з посиланням на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України, оскільки, на думку скаржника, виконання належним чином зобов'язання в частині оплати основного боргу було неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які підтверджені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не заявлено до стягнення з відповідача штрафних санкцій, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а пред'явлено вимоги про стягнення з ТОВ " ГАЗ ІНВЕСТ " 3 % річних та інфляційних втрат, які за своїм змістом не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами попередніх інстанцій та не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015 у справі № 908/3936/15 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ІНВЕСТ" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015 у справі № 908/3936/15 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2015 у справі № 908/3936/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

І.П. Ходаківська