Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.04.2016 року у справі №907/557/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року Справа № 907/557/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.,суддіДанилова М.В., Данилова Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 рокуу справі№ 907/557/15Господарського судуЗакарпатської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті"провизнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14.11.2015 року, між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання права власності на земельну ділянку площею 0, 0030 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Сімак Я.К. дов. № 594 від 25.02.2016,- відповідача:Афанасьєва М.Д. дов. б/н від 28.03.2016

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. (далі за текстом - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" (далі за текстом - ТОВ "Таурус Проперті") про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14.11.2015 року, між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу; визнання права власності на земельну ділянку площею 0, 0030 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі № 907/557/15 в задоволенні позовних вимог ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року у справі № 907/557/15 апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року у справі № 907/557/15, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, т. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 42, 43, 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 28.03.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 14.04.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 11.04.2016 року № 08.03-04/932, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. та перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу суду колегії суддів у судовій справі Господарського суду Закарпатської області № 907/557/15.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.04.2016 року у справі № 907/557/15, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П. та перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, сформовано склад колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Данилова М.В., Данилова Т.Б.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на підставі Постанови Правління НБУ № 733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

24.11.2014 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128, Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А..

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.15 включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М. А..

20.03.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду № 63 розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Славкіну М.А. строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "ВіЕйБі Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0016, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування від 14.11.2014, посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3996.

Згідно п. 1.1. Договору продавець (скаржник) передає у власність (продає), а покупець (відповідач) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0016, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Відповідно до п. 2.1. Договору за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за Договором від 14.11.2014 становить 5 000 грн.. Одночасно з цим Договором посвідчується договір купівлі-продажу бугельного підйомнику, опори якого розташовані на вищевказаній Земельній ділянці. 14.11.2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Акт приймання-передачі до Договору.

Так, судами досліджено, що підставою звернення до суду з даним позовом на думку позивача стало заниження вартості майна та не визначення дійсної ринкової вартості такого майна, при цьому, скаржнику належало окрім земельної ділянки площею 1, 0000 га в селі Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище "Шипіт-Лазок", комерційного призначення - обслуговування туристичного комплексу, розташовані на ній приміщення нежитлової будівлі; земельні ділянки, загальною площею 0, 540 га; комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796, 76 кв. м., їдальня, загальною площею 169, 65 кв. м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92, 42 кв. м.); об'єкт незавершеного будівництва - нижня станція канатно-крісельної дороги, загальною площею 298, 44 кв. м., що знаходяться за адресою село Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer" в складі провідна та натягуючи станції і бугельний підйомник "Doppelmayr", довжиною 1 000 м., що в сукупності становить цілісний майновий комплекс. Вартість земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом.

Положеннями ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Судами встановлено, що Уповноважена особа Фонду не повідомляла сторону за договором про нікчемність договору від 14.11.2014 та необхідність вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності договору.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про некоректність формулювання позовної вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, оскільки у відповідності до ст. ст. 16, 215 Цивільного кодексу України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, саме недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин, згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Норма ст. 632 Цивільного кодексу України визначає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Звичайна ціна, згідно п. 14.1.71. Податкового кодексу України, це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Судами досліджено, що умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 5 000 гривень без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

В той же час, як встановлено судами позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість, а підозри щодо можливого заниження такої оцінки не доведені у встановленому порядку належними доказами. В силу засад змагальності процесу, покликання скаржника на неповноту дослідження обставин судом першої інстанції в частині визначення звичайної ціни, носить формальний характер.

Так, згідно витягу № 269 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 30 жовтня 2014 року, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 2649 грн.. В матеріалах справи наявний звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат № 14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становить 4 955, 70 грн. Метою оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, за результатами якої складений звіт та висновок - визначення ринкової вартості об'єкта оцінки; функція оцінки-для укладення цивільно-правових угод.

Згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Судами встановлено, що визначена за результатами оцінки вартість земельної ділянки є меншою, аніж вартість, за якою вказану земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами в договорі відображена вартість земельної ділянки, визначена саме вказаним суб'єктом оціночної діяльності, що відображено у п. 1.7. договору купівлі-продажу та свідчить про те, що сторонами вказані результати оцінки вартості земельної ділянки погоджені, схвалені та не заперечуються.

Необґрунтованими є доводи скаржника щодо заниженої вартості земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14.11.14; згідно вказаного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 7 247 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах: практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна; консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб'єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі; рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна; методичне забезпечення оцінки майна, яке полягає в розробленні методичних документів з оцінки майна та наданні роз'яснень щодо їх застосування; навчальна діяльність оцінювачів, яка полягає в участі у навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Згідно ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Норма ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" закріплює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що відповідачем, в порядку ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", здійснено письмовий запит на проведення рецензування звіту, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", згідно якого було визначено ринкову вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014 в розмірі 7247 грн.

Судами попередніх інстанцій досліджено рецензію від 11.09.2015 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем Суворовою І.А., за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Також, судами досліджено рецензію від 11.09.2015 на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року становила 4 955, 70 грн.

Судами встановлено, що рецензія, виконана оцінювачем Суворовою І.А. підтверджує те, що вищеприведений звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність таких доводів з огляду на те, що на наслідки такого рецензування зазначена обставина не вплинула.

Крім того, судами встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана скаржником у складі іншого майна згідно акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29 листопада 2012, а тому судами вірно зазначено про те, що її ціна формувалась за іншими правилами.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель виявляє бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог і рахунок ціни майна.

Початкова ціна майна, згідно ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію.

Отже, суди дійшли до вірного висновку про те, що посилання скаржника на заниження вартості, не доводить перевищення на 20 % і більше оплати від вартості майна, отриманого банком, як це передбачено п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, суди обґрунтовано відхили вимогу позивача про призначення судової оціночно-земельної експертизи, з огляду на достатність наявних доказів та аргументів скаржника на їх спростування. Зазначене не позбавляло скаржника можливості самостійно звернутись до відповідних ліцензованих організацій чи осіб за отриманням необхідних висновків.

Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому, оскільки земельна ділянка площею 0, 0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0016, цільове призначення для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу. Судами встановлено, що відомості про реєстрацію спірного майна в складі комплексу - відсутні.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним, як і акту приймання-передачі.

Крім того , позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на земельну ділянку пл. 0, 0030 га.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 Цивільного кодексу України, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред'являтися в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, згідно якої власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку з огляду на те, що позивач не довів наявності права, за захистом якого звернувся до суду.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року у справі № 907/557/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі № 907/557/15 залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіМ.В. Данилова Т.Б. Данилова