Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 922/2806/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016у справі№ 922/2806/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Фрунзенського району м. Харковадо1) Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив "Пролісок 2010", 2) Харківської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Харківській області провизнання незаконними рішень та зобов'язання вчинити певні діїза участю представників:

позивача (прокуратури): Томчук М.О. (прокурор ГПУ),

відповідача 1: Фомін Р.Б. (представник за дов. від 12.01.2016 №1),

відповідача 2: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Фрунзенського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Пролісок 2010" про: визнання незаконним та скасування п. 6.1. Додатку до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.02.2011 №154/11; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №192500 від 02.09.2011; зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Пролісок 2010" передати, а Харківській міськраді прийняти земельну ділянку площею 15,0778 га, (кадастровий номер 6310138500:07:001:0035) за актом прийому-передачі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

За результатами повторного перегляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 04.02.2016 у справі №922/2806/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016, в задоволенні позову відмовлено повністю. Судами встановлено наявність порушеного права, однак відмовлено в задоволенні позову, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Перший заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу тим, що вказані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням судами норм матеріального (ст. 16, 256, 257, 261, 263 ЦК України) та процесуального (ст.ст. 4-7, 32, 33, 34, 43 ГПК України) права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, як зазначено скаржником, - сама по собі обізнаність прокурора про передачу спірної земельної ділянки у 2011 році (факт присутності на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради від 23.02.2011 прокурора м. Харкова Поповича Є.М.) не є підставою обізнаності щодо існуючих порушень та необхідності застосування положень ст. 267 ЦК України; - право на звернення до господарського суду як позивача у заступника прокурора області виникло після набрання чинності з 01.12.2012 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким внесено відповідні зміни до ГПК України; - посилається на правові позиції наведені у постановах Верховного Суду України №6/17-4949-2011 від 20.08.2013, №914/2002/13 від 16.06.2014, постанові ВГСУ від 30.09.2015 у справі №910/3723/14.

У відзиві ОК "ЖБК "Пролісок 2010" просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 6.1. Додатку до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.02.2011 №154/11 ОК "ЖБК "Пролісок 2010" надано у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 15,0778га, (кадастровий номер 6310138500:07:001:0035), в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 21.06.2004 №146/04, для будівництва об'єкту зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по проспекту 50 річчя СРСР, ріг проспекту Московського та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво виконати до 31.12.2012.

На виконання вказаного рішення 1-му відповідачеві видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК №192500 від 02.09.2011.

Оспорюючи рішення органу місцевого самоврядуваня, прокурор вказує на його суперечність вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 41 Земельного Кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Отже, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена, як житлово - будівельний кооператив, а тому, при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Згідно положень ст.ст. 133, 135 Житлового Кодексу УРСР та абз.1 п. 8 Примірного статуту, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно ст. 137 Житлового Кодексу УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 Житлового Кодексу УРСР та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 5, абз. 2 п. 7 абз. 1, п. 45 , абз. 1 п. 74 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово - будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Як встановлено судом, згідно ч. 6 ст. 137 Житлового Кодексу УРСР та положенням Статуту, рішення про створення ОК ЖБК "Пролісок 2010" та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, в той час, як статут кооперативу зареєстровано.

Відповідачами не надано доказів того, що члени кооперативу на момент його створення потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 Житлового Кодексу України та положенням Статуту.

Таким чином, ОК "ЖБК "Пролісок 2010" створено всупереч приписам ст.133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту ЖБК, які по відношенню до законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі, з урахуванням чого висновок місцевого та апеляційного господарського суду, що спірне рішення Харківської міської ради від 23.02.2011 №154/11 щодо надання ОК "ЖБК "Пролісок 2010" у власність земельної ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови є передчасним та свідчить про наявність порушеного права, колегія визнає правильним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" закріплено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Такої правової позиції дотримується у своїй практиці Верховний суд України, зазначивши у постанові від 27.05.2014 №3-23гс14, що перебування прокурора під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийнято оскаржуване рішення є початком перебігу строку позовної давності згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Так, початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Також, у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14 зазначено, що оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарським судом, прокуратура міста Харкова була обізнана про прийняте Харківською міською радою рішення, оскільки прокурор міста Харкова Попович Є.М. брав особисту участь у проведенні 23.02.2011 сесії Харківської міської ради при ухваленні органом місцевого самоврядування спірного рішення.

Як вбачається з листа Харківської міської ради адресованого прокурору міста Харкова Поповичу Є.М. про надіслання спірного рішення, останнє отримано прокуратурою 31.03.2011.

Крім того, згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.kharkov.ua), публікуються в газеті "Харьковские известия" та Бюлетенях міської ради.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру", органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. А отже інші органи прокуратури були обізнаними про прийняття спірного рішення, оскільки відповідно до приписів ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" вони становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Таким чином, прокурор дізнався про винесення спірного рішення 23 лютого 2011 та на підставі вимог Закону України "Про прокуратуру", мав організувати проведення перевірки та вчасно відреагувати за наявності відповідного порушення закону.

Тому, звернення до суду після спливу строків позовної давності є підставою для їх застосування згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України.

У пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, висновок місцевого та апеляційного господарського суду про те, що прокурор звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Доводи прокурора в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, яким останній дав належну оцінку, зазначивши в тексті постанови про їх безпідставність, та які в силу зазначеного вище не впливають на законність оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 922/2806/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський