Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року Справа № 911/2599/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Мальченко А.О., Жук Г.А.)на рішенняГосподарського суду Київської області від 11.10.2016 (суддя Карпечкін Т.П.)у справі№ 911/2599/16 Господарського суду Київської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6 доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 87.807,51 грн.,за участю представників: позивачане з'явились,відповідачаОСОБА_7,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.10.2016 у справі №911/2599/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016, позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 57.000,00 грн. основного боргу, 15.133,58 грн. пені, 1.257,91 грн. 3% річних, 2.760,91 грн. інфляційних втрат, 5.000,00 грн. штрафу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не надали належної оцінки тому, що укладений між сторонами договір суборенди є розірваним, а відтак підстави для стягнення орендної плати відсутні.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2015 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (орендарем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (суборендарем) було укладено Договір суборенди № 01/01-2015 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду частину нежитлового приміщення загальною площею 180,00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 4.1 Договору строк суборенди за даним Договором встановлено до 31.12.2015 включно.

Пунктом 5.1.1 Договору сторони погодили, що плата за користування об'єктом суборенди за календарний місяць з урахуванням індексації складає 14.250,00 грн. Плата здійснюється суборендарем згідно з розпорядженням орендаря шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок та внесення грошових коштів в касу орендаря.

За умовами п. 5.1.3 Договору сплата орендної плати суборендарем здійснюється до 15-го числа кожного поточного місяця. Суборендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі, оплату комунальних послуг та інших платежів, пов'язаних з обслуговуванням та експлуатацією об'єкта суборенди (п. 7.1 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору у випадку прострочення перерахування орендної плати або сплати інших платежів за Договором суборендар сплачує орендарю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, нараховану на суму заборгованості за кожний день прострочення оплати, а також штраф в сумі 5.000,00 грн. у випадку, якщо прострочення будь-якого платежу триває більше як 15 календарних днів.

Згаданий договір підписаний особисто ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_4 і скріплений печаткою останньої.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судами, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, у встановлені Договором строки передав об'єкт суборенди у тимчасове платне користування, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печаткою відповідача актом приймання-передачі 01.02.2015, що є Додатком до Договору.

За твердженнями позивача, відповідач виконував свої зобов'язання зі сплати суборендної плати за Договором, однак починаючи з 15.09.2015 в порушення умов Договору припинив сплачувати орендні платежі, а тому 19.01.2016 та 31.03.2016 позивач надіслав відповідачу письмові претензії про сплату заборгованості.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що Договір розірвано у вересні 2015 року, приміщення ним звільнено, акт про повернення приміщення складений та надісланий позивачу, однак позивач від підписання акта про повернення приміщення ухилився. За твердженнями відповідача, про розірвання Договору він письмово повідомив позивача листом № 03/09/15 від 02.09.2016. Наведене відповідач вважає правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, який є підставою для розірвання Договору і припинення правовідносин з позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Договір оренди згідно з п. 3 ст. 291 ГК України може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 188 ГК України визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема п. 2 передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Проте суди встановили, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження факту надіслання позивачеві листів № 12/08/15 від 12.08.2015, № 03/9/15 від 02.09.2015 про розірвання Договору та Акта про повернення майна (доказів поштового надіслання). Надане відповідачем до матеріалів справи електронне листування також не підтверджує вказаних обставин.

За приписами ст. 653 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки Договір укладено в формі письмового двостороннього документа, всі зміни і доповнення до нього мають бути оформлені відповідним письмовим двостороннім документом.

Проте, як вірно відзначено судами, повідомлення відповідача про розірвання Договору є одностороннім правочином, фактично односторонньою і неузгодженою відмовою відповідача від зобов'язання, що чинним законодавством та умовами Договору не допускається. А отже такий правочин відповідача є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частинами 5, 6 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З урахуванням викладеного суди встановили, що Договір діяв до 31.12.2015, однак відповідач в односторонньому порядку неправомірно відмовився від Договору та з вересня 2015 року припинив сплачувати орендні платежі без урегулювання відповідного питання з позивачем в установленому порядку та надання належних доказів повернення приміщення і його прийняття позивачем.

Крім цього у даному випадку відсутні підстави для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки майно не використовувалось відповідачем з його власної волі внаслідок безпідставної односторонньої відмови і саме він відповідальний за це.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за чотири місяці в розмірі 57.000,00 грн. При цьому вимоги позивача про стягнення з відповідача 93,60 грн. експлуатаційних витрат, сплата яких не передбачена умовами Договору, не підлягають задоволенню з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Враховуючи наведене а також приписи п. 8.1. Договору та ст. 625 ЦК України колегія суддів також погоджується з висновком судів про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача (за зробленим місцевим судом перерахунком) пені в розмірі 15.133,58 грн., 3% річних в розмірі 1.257,91 грн., інфляційних втрат в розмірі 2.760, 91 грн.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за Договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України (п. 4 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Оскільки прострочення сплати орендної плати тривало більше як 15 календарних днів, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5.000,00 грн. штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 11.10.2016 у справі №911/2599/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич