Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року Справа № 5016/2190/2012(3/99) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Швеця В.О. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Рогач Л.І.розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.12.13у справі№ 5016/2190/2012(3/99) Господарського суду Миколаївської області за позовомІнспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПервомайська міська рада прознесення самовільно збудованої будівлі

за участю представників сторін від:

відповідача: ОСОБА_5 (договір про надання правової допомоги від 04.03.14).

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області звернулася з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану нежитлову будівлю та споруду елінгу за адресою: АДРЕСА_1. Також позивач просив покласти на відповідача витрати з проведення робіт зі знесення. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами самочинного будівництва вказаної будівлі та споруди елінгу, з огляду на те, що останні збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право на виконання будівельних робіт та з істотними порушенням будівельних норм і правил. При цьому позивач посилався на приписи статті 376 Цивільного кодексу України, статей 9, 10, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність", статей 26, 34, 38, 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 5 Закону України "Про основи містобудування".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.10.13, ухваленим суддею Смородіновою О.Г., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з обставин відсутності у відповідача дозвільної документації на самочинно збудовані нежитлову будівлю та споруду елінгу та невиконання приписів Інспекції ДАБК у Миколаївській області щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, стандартів і правил. Водночас судом також враховані факти, які встановлені у адміністративній справі № 2а-2146/12/1470 про оскарження відповідачем приписів та постанов Інспекції ДАБК у Миколаївській області щодо самовільного будівництва. При цьому суд керувався приписами статті 376 Цивільного кодексу України, статей 9, 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", статей 26, 34, 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 5 Закону України "Про основи містобудування".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Жеков В.І. - головуючий, Сидоренко М.В., Аленін О.Ю., постановою від 11.12.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та припинити провадження у справі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про те, що дана справа за позовом Інспекції ДАБК належить до юрисдикції адміністративних судів. Також зазначає про недослідження судами обставин здійснення спірного будівництва саме відповідачем та обставин щодо істотності допущених недоліків при будівництві і неможливості їх усунення. Водночас скаржник вказує про недоведеність порушення спірним будівництвом прав позивача у справі та оспорення будівництва Первомайською міською радою, як власником земельної ділянки. При цьому посилається на порушення судами приписів статті 376 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 4, 12, 82, 104 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимоги Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 знести самочинно збудовану нежитлову будівлю площею біля 388 кв.м. та споруду елінгу за адресою: АДРЕСА_1, з покладенням на відповідача витрат з проведення робіт зі знесення. Підставою позову, з посиланням на приписи статті 376 Цивільного кодексу України, позивачем визначено обставини самочинного будівництва спірних об'єктів на земельній ділянці, що не була відведена відповідачу для цієї мети, без відповідного документа, який дає право на виконання будівельних робіт та з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Ухвалюючи рішення у справі, як місцевий господарський суд так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про доведеність самочинного будівництва відповідачем спірних об'єктів, а відтак і наявність підстав для задоволення позову. Проте, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними. Правила щодо самочинного будівництва та його правові наслідки врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 та частини 2 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому приписи статті 376 вказаного Кодексу не поширюються на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються згідно чинного законодавства нерухомістю, так як об'єктом будівництва без прив'язки до землі може бути, наприклад, реконструкція нерухомої будівлі. Тобто, вимоги вказаної статті стосуються лише будівництва нерухомого майна, а тому знесення майна, яке не належить до категорії нерухомості, можливе шляхом звільнення земельної ділянки або приведення її у первинний стан. Згідно з частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Водночас частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Таким чином, на відміну від частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, яка передбачає звернення з вимогою про знесення самочинно зведеного нерухомого майна власника (користувача) земельної ділянки, частина 7 статті 376 цього Кодексу регулює випадки звернення з вимогою про знесення (за наявності наведених у вказаній частині підстав та обставин) саме відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, незалежно від наявного порушеного права, тобто, не в межах спору про право. При цьому колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Проте, такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, судами попередніх інстанцій вищевказані норми закону були залишені поза увагою, обставини щодо віднесення спірних об'єктів до нерухомого майна установлено не було. Водночас судами не враховано, що для задоволення поданого позову позивачу відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України належало довести наявність в даному випадку підстав для застосування саме частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України, тобто, здійснення порушення, що полягає у істотному відхиленні від проекту за ознак суперечності суспільним інтересам або порушення права інших осіб, чи істотному порушенні будівельних норм і правил, відмови порушника від перебудови чи неможливості провести відповідну перебудову. З огляду на зазначене, судами не з'ясовані питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.13 у справі № 5016/2190/2012(3/99) Господарського суду Миколаївської області і рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.13 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Г. Кравчук

Л. Рогач