Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 904/6931/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013

та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2014

у справі №904/6931/13

за позовом Приватного підприємства "Дістас"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 513893,08 грн.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_3 - за довіреністю; Спектор С.Б. - директор;

від відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6 - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Приватне підприємство "Дістас" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 513893,08 грн. заборгованості, з яких: 484729,56 грн. - основний борг; 23864,61 грн. - пені ; 5298,91 грн. - 3 % річних, за договором поставки № 7 від 03.01.2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2014р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2013р. між ПП "Дістас" (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) укладено договір поставки № 7, відповідно до умов якого продавець у травні 2013 року здійснив поставку на користь відповідача товару на загальну суму 857432,60 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, актами здачі-прийому робіт (надання послуг) та виписками.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата виконується шляхом перерахування всієї суми на розрахунковий рахунок продавця на протязі 7 банківських днів з дня відвантаження товару; датою відвантаження вважати дату у видатковій накладній.

Відповідно до п.3.2. договору за прострочення платежу покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої за цей період, нараховану на суму прострочення платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п.3.3. договору по результатам діяльності сторони проводять звірку взаєморозрахунків, результати якої оформлюються відповідним актом; дані, які підтверджені сторонами у акті звірки, є підставою для кінцевих взаєморозрахунків.

01.02.2013р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поставки, відповідно до умов якої пункт 3 договору поставки №7 від 03.01.2013р. було доповнено розділом 1 пунктом 1.2. наступного змісту: "Згідно заявок покупця продавець приймає на себе зобов'язання здійснити лакування/літографування жесті ЕЖК (товару)"; пунктом 3.4. наступного змісту: "Приймання -передача виконаних робіт по лакуванню /літографуванню товару виконується сторонами шляхом підписання акту виконаних робіт"; та пунктом 3.5. наступного змісту: "Вартість робіт по лакуванню/літографуванню товару визначається згідно акту виконаних робіт".

Судами встановлено, що надані позивачем оригінали первинних документів (договір поставки, видаткові накладні та акти здачі-прийому робіт, надання послуг) підтверджують поставку товару позивачем відповідно до умов вищезазначеного договору, проте відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за поставлений товар та виконані роботи по лакуванню /літографуванню товару/ у встановлений договором строк не розрахувався, у зв'язку з чим згідно наданого позивачем розрахунку та акту звірки взаємних розрахунків, підписаного обома сторонами, існує заборгованість у розмірі 487609,56 грн.

Крім того, під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, відповідач визнав наявність боргу за цим договором та погодився із зазначеною сумою за вирахуванням 2880 гривень, яка помилково була включена до акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.13 р. та позовної заяви. У зв'язку з чим, розмір основного боргу позивачем було уточнено та знижено до 484729,56 гривень. Також, позивач відповідно до п.3.2. договору нарахував відповідачу 23864,61 грн. - пені та 5298 грн. - 3% річних.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи зазначені положення законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми заборгованості.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При цьому, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання, то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Звертаючись до суду з заявою про припинення провадження у справі у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог між сторонами, відповідач вказував на те, що між сторонами по цій справі були укладені ще два договори, а саме договір №1 від 02.01.2013 року та договір поставки № 2 від 03.01.2013 року, за якими у позивача перед відповідачем виникла заборгованість в загальному розмірі 536790,63 грн.

Проте, враховуючи, що позивач не визнає зазначену відповідачем суму заборгованості за договорами №1, №2, що є необхідною умовою для зарахування зустрічних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову в задоволенні даної заяви.

Крім того, щодо доводів скаржника відносно встановленого місцевим господарським судом факту відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за укладеними між сторонами договором №1 від 03.01.2013 та договором №2 від 03.01.2013, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно визнав такий висновок місцевого господарського суду передчасним, оскільки це питання є предметом з'ясування та доказування в рамках розгляду іншої господарської справи.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем не надано належних доказів погашення заборгованості за поставку товару та виконання робіт, відповідно до укладеного між сторонами договору №7 від 03.01.2013 року.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 у справі №904/6931/13, ухвалених з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2013 у справі №904/6931/13 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова